28 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 202/8947/24
провадження № 61-15039ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Анісімовим Віталієм Вікторовичем, на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2024 року
та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини,
У липні 2024 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня
2024 року матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2
до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини передано для розгляду за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня
2024 року справу № 202/8947/24 за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини направлено до Верховного Суду для вирішення питання підсудності в порядку, передбаченому статтею 29 ЦПК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2024 року підсудність справи за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини визначено Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська.
У листопаді 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Анісімовим В. В., на ухвалу Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 19 липня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким направити справу до Верховного Суду для визначення підсудності.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Щодо касаційного оскарження ухвали Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 19 липня 2024 року
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України
та пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення - у випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (пункт 9 частини першої статті 353 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено права касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Анісімовим В. В., у частині оскарження Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 19 липня 2024 року слід відмовити.
Щодо касаційного оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, як і пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 272 ЦПК України за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частиною шостою статті 272 ЦПК України визначено, що днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у апеляційній скарзі, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, запропоновано сплатити судовий збір та надати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших причин для його поновлення, оскільки посилання представника заявника - адвоката Анісімова В. В.
як на підставу для поновлення строку на те, що з повним текстом оскаржуваної ухвали відповідач ОСОБА_1 ознайомився лише 13 серпня 2024 року у день її оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень було спростоване довідкою про доставку електронної копії ухвали ОСОБА_1 19 липня
2024 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у відкритті апеляційного провадження у вказаній справі відмовлено.
Ухвала апеляційного суду обґрунтована тим, що апелянт ОСОБА_1 та його предстаник - адвокат Анісімов В. В., зареєстровані в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та отримали вказану ухвалу 09 вересня 2024 року
в електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».
Оскільки у встановлений ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року строк вимоги цієї ухвали виконані не були, керуючись пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до пункту 111 Розділу V «Перехідні положення» Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, особа, яка використовує підсистему «Електронний суд», самостійно несе відповідальність за свій електронний кабінет, направлені йому копії судових рішень вважаються отриманими, про що Суду стає відомо з повідомлення про доставлення електронного листа.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відповідно до частини сьомої статті 272 ЦПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
Отримавши 09 вересня 2024 року в електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року, заявник не виконав вимоги цієї ухвали, тому до його апеляційної скарги правомірно були застосовані процесуальні наслідки, передбачені чинним законодавством.
Доводи заявника про неможливість виконання вимог ухвали Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду встановлено, що у відкритті апеляційного провадження відмовлено з підстав невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, датованої 09 вересня 2024 року.
Верховний Суд також звертає увагу заявника на те, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня інформація про прийняття Дніпровським апеляційним судом ухвали від 12 вересня 2024 року у справі № 202/8947/24.
Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги наведених норм закону, перевіривши доводи заявника, на які він посилався як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, та встановивши, що ці підстави є неповажними, а також у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку (рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Такий правовий висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Оскільки оскаржувана ухвала апеляційного суду ґрунтується на вимогах законодавства та є мотивованою, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись пунктом 2 частини першої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Анісімовим Віталієм Вікторовичем, на ухвалу Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 19 липня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник