27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 484/1604/24
провадження № 61-15742ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2020 року розірвано. Від цього шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народженця та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із відповідачкою.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 травня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000,00 грн на кожну дитину, щомісячно і до повноліття дітей, починаючи з 16 березня 2021 року, з подальшою індексацією відповідно до вимог Закону.
Позивач зазначав, що у Першому відділі ДВС у Первомайському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 484/887/21 Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дітей.
Водночас, його матеріальний стан змінився, зокрема: у 2023 році його дохід складав 8 000,00 грн; з січня 2024 року - 8 500,00 грн, що підтверджується довідкою про доходи та індивідуальними відомостями про застраховану особу з ПФУ (форма ОК-5). Утримувані з нього аліменти загалом становлять 5 000,00 грн, тобто більше 1/2 частини його заробітку, що є більшим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив зменшити розмір аліментів, утримуваних з нього на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 травня 2021 року на користь ОСОБА_2 на утримання дітей до 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку щомісячно і до повноліття дітей.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено. Зменшено розмір аліментів, утримуваних з ОСОБА_1 на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 травня 2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народженця та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 1 600,00 грн на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 серпня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову у цій справі є вимоги про зменшення розміру аліментів.
Касаційна скарга не містить посилань на випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Посилання заявника на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах, підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов'язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки заявницею подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник