Провадження № 22-ц/803/9255/24 Справа № 210/4073/24 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
27 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Бортника В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №210/4073/24 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Літвіненко Н.А., -
В липні 2024 року позивач, через свого представника - адвоката Гузєва І.Г., звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням його здоров'я.
В обґрунтування позову вказує, що він в проміжок часу з 05.03.2002 року по 20.03.2018 року перебував в трудових відносинах з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Зазначає, що під час виконання покладених на нього трудових обов'язків, у вказаний період часу, підпадав під вплив на організм шкідливих виробничих факторів, таких як запиленість повітря, важка фізична праця. Зазначені шкідливі фактори виробництва призвели до появи у позивача хронічних професійних захворювань - хронічне обструктивне захворювання легень та радикулопатія.
Зазначає, що 25.06.2024 року вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому безстроково встановлено ступінь втрати професійної працездатності 65%, з яких 50% - внаслідок радикулопатії, 15% - внаслідок ХОЗЛ, визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням, лікарському нагляді.
Вказує, що у зв'язку з ушкодженням здоров'я позивач втратив працездатність, наслідком професійного захворювання являється фізичний біль, необхідність проходження лікування. Вказане ушкодження здоров'я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя позивача, втрата працездатності призвела до відсутності у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, обмежило можливість Позивача приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним людям.
Просить стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь в рахунок компенсації за моральну шкоду завдану ушкодженням здоров'я у розмірі 302 800 гривень.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я задоволено частково - стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 260 000 грн. без утримання податків, зборів та інших платежів в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір в сумі 2600 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду змінити, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн.
В обґрунтування скарги зазначив, що обов'язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв'язку мiж шкодою і протиправною поведінкою особи. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, жодного разу зі скаргами на шкідливі умови праці, порушення технологічного процесу до відповідача не звертався.
Достеменно усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, що безпосередньо пов'язані із використанням обладнання, машин та механізмів, позивач все одно реалізував своє право на працю саме в шкідливих умовах праці на протязі тривалого часу - більше 20 років.
Крім того судом першої інстанції залишено поза увагою роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у Постанові №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Судом не взято до уваги судову практику щодо розгляду аналогічних справ.
Від представника позивача - ОСОБА_2 на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі не відповідає обставинам справи та положенням діючого законодавства, а тому в задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити. Зазначає, що хронічні професійні захворювання, які виникли у позивача за своєю суттю являються ушкодженням здоров'я, яке виражається в стійких функціональних порушеннях організму, при чому тривалість, рівень та характер даних порушень призводять до обмеження здатності до трудової діяльності та відповідних категорій життєдіяльності, які залежать від нормального функціонування організму.
Більше того, матеріалами справи підтверджується, що шкода спричинена здоров'ю позивача, являється довготривалою, тобто відновлення здоров'я - повернення позивача до стану, який він мав до отримання хронічних захворювань являється досить складним процесом.
Отже, враховуючи факт втрати позивачем професійної працездатності в істотному ступені, а також визначення позивачу ІІІ групи інвалідності, встановлення значних обмежень в професійній сфері, вбачається об'єктивний висновок про спричинення позивачу моральної шкоди, відшкодування якої може визнаватись справедливим за умови стягнення на користь позивача компенсації в розмірі не меншому, ніж встановлено судом І інстанції.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, надали до суду заяви з проханням розглянути справу за їх відсутності.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з 05.03.2002 року по 20.03.2018 року. Під час виконання покладених на позивача трудових обов'язків у вказаний період позивач підпадав під вплив на організм шкідливих виробничих факторів, таких як запиленість повітря робочої зони, високі фізичні навантаження. Зазначені шкідливі виробничі фактори призвели до виникнення у позивача професійного захворювання - хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), ЛН першого-другого ст. група В; радикулопатія попереко-крижова L5, S 1 та шийна С6, С7, С8 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ ІІ ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів».
Вказані обставини підтверджуються відомостями внесеними до трудової книжки позивача, а також до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 07.05.2024 року, виданого на ім'я позивача (а.с.13- 17, 31-38).
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 07.05.2024 року причиною виникнення професійного захворювання у позивача було визнано пил в повітрі робочої зони, що перебільшував гранично-допустимий рівень та важкість праці. Зокрема, умови праці характеризувались наступним чином: - концентрація пилу з вмістом кремнію діоксиду кристалічного від 2 до 10% в повітрі робочої зони перевищувала нормативне значення в 1,3-1,65 рази та складала 5,2-6,6 мг/м3 при нормативному значенні 4,0 мг/м3, - величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками складала 100200-100680 кг/с при нормі до 70000 кг/с, нахили корпусу 310-325 за зміну при нормі - 51-100.
25 червня 2024 року позивач вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому на безстроковий термін встановлено 65% втрати професійної працездатності, встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку з професійними захворюваннями, визначено необхідність медикаментозному лікуванні, що підтверджується довідкою МСЕК виданою на ім'я позивача (а.с.9, 10).
Згідно відомостей з медичної документації, що наявна в матеріалах справи вбачається, що позивач проходив лікування у зв'язку з професійними захворюваннями, наслідком яких являються больові відчуття та порушення функцій організму (а.с.22-30).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, факт роботи позивача в шкідливих умовах і на іншому підприємстві, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 260 000 грн. (двісті шістдесят тисяч гривень 00 копійок), що буде домірним спричиненій позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.
Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до якого ступінь втрати працездатності 65% відсотків.
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 07.05.2024 року причиною виникнення професійного захворювання у позивача було визнано пил в повітрі робочої зони, що перебільшував гранично-допустимий рівень та важкість праці. Зокрема, умови праці характеризувались наступним чином: - концентрація пилу з вмістом кремнію діоксиду кристалічного від 2 до 10% в повітрі робочої зони перевищувала нормативне значення в 1,3-1,65 рази та складала 5,2-6,6 мг/м3 при нормативному значенні 4,0 мг/м3, - величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками складала 100200-100680 кг/с при нормі до 70000 кг/с, нахили корпусу 310-325 за зміну при нормі - 51-100.
Отже, роботодавець ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці».
Посилання представника відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 260 000 грн, суд виходив з характеру, обсягу і тривалості страждань позивача, ступеня втрати професійної працездатності за професійним захворюванням, часу протягом якого позивач працював у відповідача на посаді пов'язаної з виникненням професійного захворювання, глибини і ступеню його моральних страждань, пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили.
Так, з матеріалів справи встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 65% безстроково, що свідчить про незворотність такої втрати. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він вимушений проходити лікування, відновлення його стану здоров'я неможливе.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 65%, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному так і у буденному житті позивача, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 260 000 грн., що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції судової практики, щодо розгляду аналогічних справи, є безпідставними та суперечать чинному законодавству, оскільки, наведені представником відповідача судові рішення приймались по справам, хоча і в подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин щодо моральних страждань конкретного позивача.
На переконання колегії, відсоток втрати професійної працездатності і група інвалідності, є лише одними, з певної кількості (визначеної позивачем в кожній окремій справі), критеріями оцінки судом розміру завданої моральної шкоди. Встановлення ж універсального коефіцієнту, який визначає розмір матеріальної компенсації моральних страждань за один відсоток втрати особою професійної працездатності - не передбачено законом, тому він не може покладатись в основу висновків суду по визначенню розміру моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2024 року
Судді: