Провадження № 22-ц/803/8889/24 Справа № 212/5660/24 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
27 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Бортника В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/5660/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Колочко О.В., -
В червні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Олешицька В.Е., звернулась до суду з позовом до відповідача АТ «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - АТ «КЗРК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, в обґрунтування якого вказала, що з 02 березня 2005 року по 03 серпня 2022 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, і працювала учнем стовбурової дільниці гірничо-капітальних ремонтів №3 шахтобудівельного управління, підземною стовбуровою дільниці гірничо-капітальних ремонтів №3 проходки шахти «Тернівська» шахтобудівельного управління, з повними робочим днем в підземних умовах. 03 серпня 2022 року була звільнена з підприємства відповідача відповідно до ст.38 КЗпП України, у зв'язку з виходом на пенсію. Вказала, що рішенням МСЕК від 30 квітня 2024 року позивачу первинно та безстроково встановлено 30% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійними захворюваннями, та третю групу інвалідності. Зазначила, що у зв'язку з отриманим профзахворюванням порушено та порушуються її нормальні життєві зв'язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Вказала, що тривалий процес лікування позбавляє її можливості вести повноцінний спосіб життя, з моменту отримання хронічного професійного захворювання позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Також внаслідок отриманого професійного захворювання позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, що спричиняє дискомфорт. Вказала, що все це постійно і негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному станах позивачки, негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію, оскільки незважаючи на постійні курси лікування, відновлення здоров'я позивачки є неможливим. Зазначила, що вказаними обставинами позивачці завдано моральну шкоду.
У зв'язку з викладеним, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача завдану йому моральну шкоди у розмірі 240 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «КЗРК» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві задоволено частково - стягнуто з АТ «КЗРК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 180 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з АТ «КЗРК» на користь держави судовий збір в розмірі 1 800 грн.
В апеляційній скарзі АТ «КЗРК», посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача та здійснити новий розподіл судових витрат в частині судового збору.
При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, визнаючи розмір моральної шкоди порушив принципи справедливості, домірності та виваженості. Вказує, що суд не звернув увагу на те, що позивачеві встановлено тільки 30% втрати професійної працездатності, вона буда звільнена за власним бажанням, а не за станом здоров'я. На думку відповідача, суд першої інстанції, стягнувши 180 000 грн. моральної шкоди при 30% втрати професійної працездатності, що майже дорівнює сумі відшкодування моральної шкоди за повну (100%) втрату працездатності.
Зазначає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає судовій практиці у справах, з таким же відсотком втрати професійної працездатності та встановленням третьої групи інвалідності.
Окрім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно здійснив розподіл судових витрат та стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 800 грн.
Зазначає, що норма ч.3 ст.88 ЦПК України, яка передбачала стягнення з відповідача судового збору в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини позовних вимог, в разі, якщо позивача на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, діяла до 15.12.2017 року. Наголошує на тому, що відповідно до положень ч.6 ст.141 ЦПК України певна частина судових витрат компенсуються за рахунок держави, що узгоджується з правовою позиціє Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справ №496/3134/19, де зокрема у п.41-46 зазначено: «Фактично за наслідками касаційного розгляду справи позовні вимоги задоволені (констатовано нікчемність окремих пунктів кредитного договору та проведено реституцію), а тому незалежно від форми їх заявлення, питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України. Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору й вона не оплачувала судовий збір за позовну заяву, апеляційну та касаційну скаргу, в цій частині судові витрати на відповідача не покладаються».
Таким чином, на АТ «КЗРК» не має покладатися витрат по сплаті судового збору, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору та не оплачувала судовий збір при подачі позовної заяви.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача АТ «КЗРК» - Каретна Є.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з'явився в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02 березня 2005 року по 03 серпня 2022 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, і працювала учнем стовбурової дільниці гірничо-капітальних ремонтів №3 шахтобудівельного управління, підземною стовбуровою дільниці гірничо-капітальних ремонтів №3 проходки шахти «Тернівська» шахтобудівельного управління, з повними робочим днем в підземних умовах, та була звільнена з підприємства відповідача 03 серпня 2022 року за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію за віком, згідно ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 (а.с.11-13).
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 26 лютого 2024 року, складеного в АТ «КЗРК», встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання - хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група В. ЛН - другого ступеня (а.с.14-17).
Згідно пункту 17 даного Акту професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи стовбуровим (підземним) у шахтобудівельному управлінні АТ «КЗРК» у період з 02.03.2005 по 03.08.2022, ОСОБА_1 в підземних умовах шахти виконувала роботи з підіймання та опускання людей, матеріалів і вантажів на стовбурах шахт, що будуються; керувала кулачковими пристроями, штовхачами, хитними площадками, стопорами та іншими механізмами з навантаження та розвантаження баддів; робила дрібний ремонт сигнальних пристроїв, клітей, люків та засувів; прибирала розсипану гірничу масу, очищала бадді. Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, порушень в роботі систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадала під вплив аерозолів фіброгенної дії, що перевищували нормативні показники.
Відповідно до пункту 18 Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є : пил переважно фіброгенної дії.
Згідно пункту 20 вказаного Акту зазначено, що враховуючи роботу ОСОБА_1 впродовж 17 років 05 місяців в шкідливих умовах, та неодноразову зміну керівників структурного підрозділу та підприємства, визначити конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, неможливо.
Внаслідок зазначено вище захворювання позивач ОСОБА_1 , 30 квітня 2024 року пройшла огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), де їй первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 30% по ХОЗЛ, з 01 квітня 2024 року безстроково, а також встановлено третю групу інвалідності з 01 квітня 2024 року безстроково. Крім того визначено потреби у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення, санаторно-курортне лікування. Також рекомендовано спостереження у сімейного лікаря. Вказані обставини підтверджується копіями довідок МСЕК серії 12ААА №144381 від 30.04.2024, серії 12ААГ №573523 від 30.04.2024 (а.с.18,19).
У зв'язку з отриманим професійним захворюванням позивач неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з медичної карти стаціонарного хворого (а.с.26-34).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції врахував період роботи позивача на підприємстві відповідача впродовж 17 років 05 місяців в шкідливих умовах, характер та тривалість отриманого професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, тяжкість вимушених змін в її життєвих і виробничих стосунках, що позивачу первинно встановлено 30% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, із визначенням третьої групи інвалідності, безстроково, і, виходячи з цих обставин, визначив розмір моральної шкоди у розмірі 180 000 гривень.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до якого ступінь втрати працездатності 30% відсотків.
Згідно пункту 17 даного Акту професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи стовбуровим (підземним) у шахтобудівельному управлінні АТ «КЗРК» у період з 02.03.2005 по 03.08.2022, ОСОБА_1 в підземних умовах шахти виконувала роботи з підіймання та опускання людей, матеріалів і вантажів на стовбурах шахт, що будуються; керувала кулачковими пристроями, штовхачами, хитними площадками, стопорами та іншими механізмами з навантаження та розвантаження баддів; робила дрібний ремонт сигнальних пристроїв, клітей, люків та засувів; прибирала розсипану гірничу масу, очищала бадді. Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, порушень в роботі систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадала під вплив аерозолів фіброгенної дії, що перевищували нормативні показники.
Відповідно до пункту 18 Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є : пил переважно фіброгенної дії.
Отже, роботодавець АТ «КЗРК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці».
Посилання представника відповідача АТ «КЗРК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються колегією суддів, оскільки, здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.
Як зазначено вище, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 180000 грн., суд першої інстанції виходив з тривалості роботи позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, характеру отриманих професійних захворювань у їх сукупності, відсотку втрати позивачем професійної працездатності, стану здоров'я, тяжкості та невідворотності вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року(з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Отже, з урахуванням того, що позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 30%, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному так і у буденному житті позивача, колегія суддів повністю погоджується з оцінкою, наданою судом першої інстанції доводів позивача щодо її моральних страждань, заперечень відповідача, та висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 180 000 грн., що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції судової практики, щодо розгляду аналогічних справи, є безпідставними оскільки, наведені представником відповідача судові рішення приймались по справам, хоча і в подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин щодо моральних страждань конкретного позивача.
На переконання колегії, відсоток втрати професійної працездатності і група інвалідності, є лише одними, з певної кількості (визначеної позивачем в кожній окремій справі), критеріями оцінки судом розміру завданої моральної шкоди. Встановлення ж універсального коефіцієнту, який визначає розмір матеріальної компенсації моральних страждань за один відсоток втрати особою професійної працездатності, не передбачено законом, тому він не може покладатись в основу висновків суду по визначенню розміру моральної шкоди.
Крім того, колегія суддів зазначає, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Згідно із главою 8 розділу I ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Визначені ЦПК види судових витрат є вичерпними, тому на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, не може покладатися обов'язок нести інші витрати, не передбачені законодавством. Склад судових витрат по окремим його видам не є вичерпним.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК. Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги про те, що на АТ «КЗРК» не має покладатися витрат по сплаті судового збору, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору та не оплачувала судовий збір при подачі позовної заяви, колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.
Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує положення статті 141 ЦПК України та керується нею. З чим погоджується і сам відповідач. Згідно пунктів 1,2,6 вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Позивач від сплати судового збору звільнений.
Відповідно до пункту 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (постанова від 17 жовтня 2014 року №10) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2024 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 27 листопада 2024 року
Головуючий суддя О.В. Агєєв