Справа № 761/41854/24
Провадження № 2-о/761/636/2024
28 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Левицької Т.В.
при секретарі: Герасько Д.М.
за участю:
заявниці: ОСОБА_1
заінтересованої особи: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -
В листопаді 2024 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаною заявою, заінтересована особа: ОСОБА_2 , в якій просила суд видати обмежувальний припис відносно заінтересованої особи, шляхом: заборони перебувати в місці спільного проживання (перебування) з нею за адресою: АДРЕСА_1 ; заборони особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу та її сина, якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборони вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою та сином або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Свої вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що остання проживає в одній квартирі зі своїм бувшим чоловіком - ОСОБА_2 , який чинить відносно неї психологічне насильство, що проявляється у словесних образах, нецензурній лайці, приниженнях, погрозах фізичної розправи, залякуванні, нагадуванні про наявність у нього вогнепальної зброї, демонстрації холодної зброї.
З приводу вказаних обставин заявниця 15.09.2024 року зверталася до органів поліції, якими було видано терміновий заборонний припис на 3 дні, а постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2024 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року відкрито провадження по вказаній справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження.
В судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 свою заяву підтримала та просила задовольнити.
Зазначила, що з 11.08.2024 року вона та її колишній чоловік - ОСОБА_2 проживають разом в одній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить їм обом, тобто частини належить їй та частини квартири належить її колишньому чоловікові ОСОБА_2 .
Рішенням вказаного суду від 04.03.2016 року було розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу останній, забравши з вказаної квартири свої речі, виїхав в інше місце та проживав зі своєю новою сім'єю. Проте 11.08.2024 року ОСОБА_2 повернувся до вказаної квартири, зазначивши, що виконавча служба направила виконавчі листи про стягнення аліментів йому на службу і тепер з його зарплати відраховується занадто велика сума, з якою він не погоджується. Тому, поки вона не відізве виконавчі листи, він буде жити з ними. Їх неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був змушений переїхати жити в іншу квартиру, що належить її знайомим.
Вказує, що ОСОБА_2 чинить відносно неї психологічне насильство, що проявляється у словесних образах, нецензурній лайці, приниженнях, погрозах фізичної розправи, залякуванні, нагадуванні про наявність у нього вогнепальної зброї, демонстрації холодної зброї, викидав її речі з шафи, перекладав їх. У зв'язку з цим вона просить задовольнити подану нею заяву.
15 вересня 2024 року ввечері у її колишнього чоловіка виникла підозра, що їх син заходив до кімнати бувшого чоловіка та чіпав його речі. Після цього він пішов до квартири, де проживає їх син та в грубій формі вимагав пояснень. Він вживав ненормативну лексику, погрожував фізичною розправою. Після того, як вони удвох повернулися додому, то вона побачила на столі декілька ножів. Ці ножі її чоловік склав та кудись виніс. Проте, зазначила, що будь-якого фізичного насильства до неї чи до їх сина ОСОБА_2 не вчиняв та не вчиняє. Ніколи не застосовував щодо неї чи щодо її сина будь-якої зброї.
Вказує, що у них виникли також проблеми з приводу оплати за житлово-комунальні платежі. Так, ОСОБА_2 оформив пільгу на сплату житлово-комунальних платежів. Його пільга як військовослужбовця становить 75% від загальної суми платежів. Тобто сплачувати необхідно лише 25%. Проте спочатку необхідно сплатити всю суму платежів, щоб ОСОБА_2 зробили перерахування та повернули 75% від загальної суми платежів. Тому вона вважає, що вони удвох у рівних частинах повинні сплачувати за житлово-комунальні платежі, проте ОСОБА_2 відмовляється сплачувати за свою половину від загальної суми. А тому отримати таке перерахування неможливо, у зв'язку з чим у них виник борг за житлово-комунальні послуги.
Зазначила, що на будь-які уступки з колишнім чоловіком ОСОБА_2 вона йти не збирається. Забере виконавчі листи щодо стягнення аліментів лише тоді, коли він подарує свою частину цієї квартири її сину.
В судовому засіданні ОСОБА_2 заперечив щодо заяви та просив відмовити в її задоволенні.
Суду пояснив, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . Зазначив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.03.2016 року за його позовом було розірвано шлюб між ним та ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу він дійсно виїхав з вищевказаної квартири, одружився та проживав зі своєю новою дружиною в іншому місці. Проте влітку його перевели до військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , його нова дружина проживає у м. Житомирі. У наданні будь-якого житла чи гуртожитка на території військової частини в м. Києві командування йому відмовило, посилаючись на те, що в м. Києві у нього є квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Ця квартира належить йому та його колишній дружині - ОСОБА_1 в рівних частинах. Тому він змушений проживати у вказаній квартирі. Іншого житла він не має. У забезпеченні його іншим житлом військова частина йому відмовила. Винаймати житло, він не має змоги, оскільки його заробітна плата складає 27 тисяч гривень, з яких 19 тисяч гривень відраховується на сплату аліментів їх молодшому сину, ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та на сплату заборгованості по аліментам їх старшому сину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подати позов до суду на зменшення аліментів, він не може, оскільки у нього відсутні кошти на оплату послуг адвоката.
Вказує, що його молодший син ОСОБА_3 , 17 річного віку, навчається на 1-му курсі Інституту. На даний час проживає окремо в іншій квартирі у родичів. Коли він ( ОСОБА_2 ) 11.08.2024 року заїхав до вказаної квартири, його молодший син вже в ній не проживав, а жив окремо. Старший син, ОСОБА_4 28 річного віку проживає та навчається за кордоном.
Квартира, в якій на даний час проживає він та його колишня дружина - ОСОБА_1 , знаходиться у кредиті. Сума боргу перед банком складає 77 тисяч доларів США. Вказаний кредит вони не сплачують, оскільки в них таких грошових коштів немає.
Після відрахування з його заробітної плати аліментів, в нього залишається сума у 8 тисяч гривень, з яких 4 тисячі гривень він передає своїй новій дружині. Тобто у нього на проживання залишається лише 4 тисячі гривень. Відповідно орендувати квартиру він не має змоги. Він пропонував ОСОБА_1 забрати виконавчі листи, проте остання відмовилася.
Вказує, що знаходиться у дуже скрутному матеріальному положенні, оскільки фактично в нього відсутні як гроші, так і окреме житло.
З приводу оплати за житлово-комунальні послуги він вказав, що дійсно ним як військовослужбовцем оформлено пільгу 75% на сплату житлово-комунальних платежів. Тобто сплачувати необхідно 25% від загальної суми платежів. Проте, щоб фактично отримати таке перерахування, необхідно одразу сплачувати загальну суму за житлово-комунальні платежі, але він на даний час не в змозі оплатити і половину таких платежів, оскільки у нього на проживання залишається лише 4 тисячі гривень.
Зазначив, що будь-якого фізичного насильства ні до ОСОБА_1 , ні до сина, він не вчиняв та не вчиняє. Не застосовував щодо неї чи щодо її сина будь-якої зброї. 15 вересня 2024 року ввечері, коли він прийшов зі служби, то побачив, що по його військовій формі начебто хтось потоптався. Він подумав, що це зробив його син. Двері у кімнату, де проживав його син, він не вибивав, а штовхнув їх, у зв'язку з чим вони злетіли із завіс, проте не впали. Сина в кімнаті не було, оскільки ще до його вселення син проживав окремо. Він пішов до квартири, де проживає його син для з'ясування цих обставин. Там знаходилась і його колишня дружина. Будь-якого насильства він не чинив ні відносно сина, ні відносно колишньої дружини, яка здійснювала відеозапис вказаних подій. Декілька ножів, які знаходились на кухні він склав та виніс.
Що стосується перекладання речей, що належать ОСОБА_1 , то він пояснив, що неодноразово просив ОСОБА_1 виділити йому полички у шафі в коридорі, проте вона цього не робила. Тому він вимушений був самостійно звільнити дві секції шафи з шести секцій для своїх речей.
Вказує, що він знаходиться у дуже скрутному становищі. Постійно намагається знайти з колишньою дружиною якесь погодження вказаних питань, оскільки його проживання у цій квартирі напряму залежить від неможливості винаймати квартиру, враховуючи величезні відрахування з його зарплати. Зауважив, що його сини вже дорослі - 17 років та 28 років, а сума аліментів та заборгованості по аліментам є значною. Про всі ці обставини його колишня дружина ОСОБА_1 знає, проте на будь-які уступки йти не хоче, погодити з нею ці питання неможливо.
Суд, заслухавши пояснення заявниці та заінтересованої особи, розглянувши подані заявницею документи, дослідивши відеозаписи та фотозображення, долучені до матеріалів заяви, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з вказаною заявою, заявниця зазначає, що заінтересована особа чинить відносно неї психологічне насильство, що проявляється у словесних образах, нецензурній лайці, приниженнях, погрозах фізичної розправи, залякуванні, нагадуванні про наявність у нього вогнепальної зброї, демонстрації холодної зброї.
На підтвердження вказаних обставин, останньою надано довідку Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, згідно якої вбачається, що 15.09.2024 року до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві надійшло повідомлення про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , за попередньою інформацією вчинялось домашнє насильство. Працівникам поліції заявниця ОСОБА_1 повідомила, що її колишній чоловік ОСОБА_2 вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного характеру. В подальшому відносно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП серія ВАВ 581498 від 22.09.2024 року. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2024 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу.
Згідно з п.п. 3, 4, 14 та 17 ч. 1 ст. 1 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (надалі по тексту - Закон) домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
За п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї психологічне насильство, з приводу чого вона звернулась до правоохоронних органів.
Разом з тим, заявниця не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення психологічного насильства у розумінні Закону, а судом не встановлено випадків домашнього насильства відносно заявниці, а також ризиків настання насильства у майбутньому, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні заяви.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 223, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 350-6 ЦПК України; Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: