Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 листопада 2024 року Справа№200/7534/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про зобов'язання призначити пенсію за віком,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Просить суд: 1) визнати дії головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області неправомірними в частині не зарахування до загального страхового стажу роботи ОСОБА_1 за ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періодів роботи в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса» з 1981 року по 1995 року, в «Артіль старателів «Полярна» з 28.04.2004 року по 11.02.2005 року, в ВАТ «Шахта «Нагорна» з 12.02.2005 року по 18.02.2006 року; 2) скасувати рішення заступника начальника відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних пільг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.10.2024 року № 057350008084 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; 3) зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періодів роботи в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса» з 1981 року по 1995 року, в «Артіль старателів «Полярна» з 28.04.2004 року по 11.02.2005 року, в ВАТ «Шахта «Нагорна» з 12.02.2005 року по 18.02.2006 року; 4) зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням до загального страхового стажу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періодів роботи в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса» з 1981 року по 1995 року, в «Артіль старателів «Полярна» з 28.04.2004 року по 11.02.2005 року, в ВАТ «Шахта «Нагорна» з 12.02.2005 року по 18.02.2006 року відповідно до заяви ОСОБА_1 від 27.09.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 057350008084 від 04.10.2024 року йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Отже позивач вважає таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправним та такими, що порушує його права на отримання пенсії, у зв'язку із чим змушений був звернутися до суду із даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, був повідомлений про розгляду справи судом засобами електронної пошти, свої правом не скористався та не надав суду відзив на позовну заяву.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 .
27 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 057350008084 від 04.10.2024 року, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до вказаного рішення вік ОСОБА_1 на день звернення із заявою про призначення пенсії - 60 років 08 місяців 11 днів, страховий стаж - 20 років 06 місяців 07 днів.
До страхового стажу позивача не зараховано: період роботи в росії з 28.04.2004 року по 18.02.2006 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.03.1983 року, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року; період трудової діяльності з 1981 року по 1995 рік, згідно довідок від 09.04.2024 року № 12.05-19/36, від 01.02.2024 року № 13/06-04/12/1, № 13/06-04/12/2, оскільки ім'я та по батькові заявника вказано не повністю.
У спірному рішення позивачу було повідомлено про те, що у разі відсутності з 01.01.2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2027 року по 31.12.2027 року - від 24 до 34 років. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першої цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2029 року по 31.12.2029 року - від 15 до 25 років.
Отже, позивачу було відмовлено в призначенні за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 31 рік.
Вважаючи такі дії Пенсійного фонду протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Отже, спірним питанням даної справи є правомірність не зарахуванням Пенсійним фондом до страхового стажу позивача періодів його роботи у російській федерації, та періоду роботи з 1981 року по 1995 рік, також відмова у призначенні пенсії за віком.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року за № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Відповідно до положень частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року.
Тобто, починаючи з 01.01.2024 року право на призначення на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років за наявності необхідного стажу в період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року.
Як свідчать матеріали справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто для призначення пенсії йому на момент призначення пенсії за віком після досягнення 60 років необхідно мати наявного страхового стажу не менше 31 рік
Статтею 24 Закону № 1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи в «Артіль старателів «Полярна» з 28.04.2004 року по 11.02.2005 року, в ВАТ «Шахта «Нагорна» з 12.02.2005 року по 18.02.2006 року, суд зазначає наступне.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До дати набрання чинності Законом України № 1058-IV, а саме до 01.01.2004 року стаж вимірювався часом роботи - трудовий стаж. Так відповідно до норм Закону СРСР Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР, який набрав чинності 15.05.1990 року, норм Закону України Про пенсійне забезпечення, що набрав чинності 01.01.1992 року та в редакції Закону від 11.02.1998 року, що діяла станом на 18.08.1999 року до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України № 1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно із ч. 3 ст. 6 Угоди, обчислення пенсій відбувається із заробітку (доходів) за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж. У тому випадку якщо у державах-учасницях Угоди введено національну валюту, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до абз. 5 пп. 3 п. 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (надалі - Порядок № 22-1), особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що заробіток (дохід) за періоди роботи на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при обчисленні розміру пенсії за умови надання особою довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях).
Як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, не було здійснено зарахування до страхового стажу періоду його роботи на території рф з 28.04.2004 року по 18.02.2006 року, згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 (записи №№ 7, 8, 9, 10), у зв'язку з припиненням з росією 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Однак, суд звертає увагу, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі - Постанова № 1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року. Отже, до набрання чинності Постановою № 1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на період роботи позивача в російській федерації.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 року російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні стражу позивача за періоди його роботи на території росії.
Отже, Пенсійним фондом протиправно не зараховано до страхового стажу періоду роботи позивача на території рф в період з 28.04.2004 року по 18.02.2006 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 періоду роботи з 1981 року по 1995 року, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненькій області № 057350008084 від 04.10.2024 року, позивачу не зараховано до його страхового стажу період роботи з 1981 року по 1995 рік, у зв'язку із тим, що згідно довідок від 09.04.2024 року № 12.05-19/36, від 01.02.2024 року № 13/06-04/12/1, № 13/06-04/12/2, оскільки ім'я та по батькові заявника вказано не повністю.
Відповідно до довідок № 12.05-19/36 від 09.04.2024 року, від 01.02.2024 року № 13/06-04/12/1, № 13/06-04/12/2, позивач в період з 1981 року по 1984 рік працював на посаді тракториста в «Колхоз имени ХХІ Съезда КПСС Золотоколодезянского Сельского Совета Добропольского район Донецкой области» (мовою оригіналу); з 1985 року по 1987 рік працював на посаді агронома семен. бриг. кормо. пр-ва в «Колхоз Щорса Октябрьского сельского Совета Добропольского района Донецкой области» (мовою оригіналу); з жовтня 1987 року по березень 1995 року працював в колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не були враховані зазначені довідки при розгляді заяви про призначення пенсії позивачу, оскільки в них ім'я та по батькові заявника вказано не повністю, а саме (мовою оригіналу): « ОСОБА_1 .», « ОСОБА_1 », « ОСОБА_2 », « ОСОБА_1 », « ОСОБА_1 .»
Позивач зазначає, що вказані довідки ним були надані до Пенсійного фонду, у зв'язку із тим, що трудова книжка за цей період ним була втрачена.
Суд підтверджує факт того, що трудова книжка серії НОМЕР_4 , що міститься в матеріалах справи не містить інформації щодо роботи позивача в період з 1981 року по 1995 рік.
В той же час, суд не погоджується з позицією Головного управління Пенсійного фонду України, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 1981 року по 1995 рік, колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса», з огляду на наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вже було зазначено у даному рішенні, та підтверджено відповідними записами у спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, ОСОБА_1 разом із заявою від 27.09.2024 року про призначення пенсії подав до Пенсійного фонду довідки від 09.04.2024 року № 12.05-19/36, від 01.02.2024 року № 13/06-04/12/1, № 13/06-04/12/2 на підтвердження роботу позивача у оскаржений період, оскільки трудова книжка за цей період роботи була втрачена.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Крім того, відповідно із пунктом 2 Порядку № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 17 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За приписами пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Таким чином, підтвердження трудового стажу на підставі показань свідків можливо у випадку відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості їх одержання.
У даному випадку орган пенсійного фонду мав правові підстави для вжиття необхідних заходів щодо встановлення наявності чи відсутності у позивача трудового стажу за оскаржуваний період роботи в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса», шляхом врахування показань свідків.
Однак відомостей стосовно затребування у ОСОБА_1 переліку осіб, яких слід ідентифікувати як свідків з метою отримання їх показань по спірному періоду роботи, на переконання відповідача, періоду страхового стажу позивача в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса», в матеріалах справи відсутні.
Більш того, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області була здійснена бездіяльність, щодо не проведення додаткових перевірок, на які вони уповноважені під час розгляду документів при відмові ОСОБА_1 .
Крім того, відмовляючи у прийняті довідок наданих позивачем у зв'язку із тим, що в них не повністю зазначено ім'я та по батькові позивача, посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області було проявлено надмірний формалізм.
Згідно зі статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоду його роботи в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса» з 1981 року по 1995 року.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 057350008084 від 04 жовтня 2024 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити йому пенсію, суд зазначає наступне.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
З огляду на наведене, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає, а належним способом захисту порушених прав позивача є, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27 вересня 2024 року з урахуванням даного рішення суду та зарахуванням до страхового стажу позивача періодів його роботи в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса» з 1981 року по 1995 року, в «Артіль старателів «Полярна» з 28.04.2004 року по 11.02.2005 року, в ВАТ «Шахта «Нагорна» з 12.02.2005 року по 18.02.2006 року.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн. (квитанція № 4557-4441-5413-0846 від 27.10.2024 року).
Отже, враховуючи вищевикладене, та співмірність заявлених та задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 646 грн.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про зобов'язання призначити пенсію за віком - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) від 04.10.2024 року № 057350008084 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) щодо не зарахування до загального страхового стажу роботи ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періодів його роботи в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса» з 1981 року по 1995 року та в «Артіль старателів «Полярна» з 28.04.2004 року по 11.02.2005 року, в ВАТ «Шахта «Нагорна» з 12.02.2005 року по 18.02.2006 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії від 27.09.2024 року з урахуванням висновків суду у даному рішенні та зараховувавши до його страхового стажу періодів його роботи в колгоспах «імені ХХІ з'їзда КПРС», «ім. Мічуріна» та «ім. Щорса» з 1981 року по 1995 року та в «Артіль старателів «Полярна» з 28.04.2004 року по 11.02.2005 року, в ВАТ «Шахта «Нагорна» з 12.02.2005 року по 18.02.2006 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (юридична адреса: 33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 646 (шістсот сорок шість) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко