"27" жовтня 2010 р. м. Київ К-18055/09
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Бившевої Л.І.
Ланченко Л.В.
Костенка М.І.
Степашка О.І.
при секретарі Кравченко В.О.
за участю представників
позивача Гадомського Д.В., Байбарзи І.В., Іванченко І.А.
відповідача Костріци С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків.
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009
у справі № 6/494 (22а-37962/08)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2008 у позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.10.2008 скасовано та задоволено позов повністю.
СДПІ по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.4.1 п. 8.4, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.
Податкове повідомлення-рішення від 08.04.2008 № 0000894320/1 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 552576,69 грн., в тому числі 368384,46 грн. основного платежу та 184192,23 грн. штрафних (фінансових) санкцій прийнято на підставі акта перевірки від 16.01.2008 №17/43-20/14305909 за період з 01.10.2004 по 30.09.2007 та рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 04.04.2008 № 3982/10/25-020 про результати розгляду первинної скарги позивача.
Порушення позивачем вимог п.п. 5.3.3, п.п. 8.2.1, п.п. 8.4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»полягало у завищенні амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість при придбанні автомобілів, зумовлене віднесенням позивачем до балансової вартості основних фондів 2 групи придбані легкові автомобілі з урахуванням податку на додану вартість.
Порушення позивачем вимог п.п. 5.3.3. п. 5.3, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.4.1 п. 8.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»полягало у безпідставному віднесенні позивачем до інших валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкових автомобілів.
Порушення позивачем вимог п.п. 8.1.1, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.3.2 п. 8.3, п.п. 8.6.1 п. 8.6 , п.п. 8.7.1 п.8.7 ст. 8 полягало завищенні амортизаційних відрахувань на суму витрат, пов'язаних з установленням пожежної сигналізації та локальної комп'ютерної мережі, що було зумовлено не віднесенням позивачем вказаних основних фондів до 1 групи.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі.
Згідно з абзацом другим п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
Поряд з цим, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить норми щодо формування валових витрат або здійснення амортизації в даній окремій ситуації.
Натомість, пункт 8.4 ст. 8 «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлює загальний порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів. Зокрема, згідно з п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 цього Закону у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.
Таким чином, якщо норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачають включення до складу валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкового автомобіля, то норма Закону України «Про податок на додану вартість»(п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7) прямо передбачає таке право платника податку.
Колізію між наведеними приписами двох законів із питань оподаткування слід вирішувати з урахуванням такого.
У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
У даному випадку пункт 8.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»регулює правові наслідки будь-яких операцій з придбання (створення) усіх видів основних фондів. В той же час, норма п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»регулює правові наслідки придбання саме легкових автомобілів (крім таксомоторів), тобто регулює вузьке коло суспільних відносин (операції з придбання саме легкових автомобілів, а не всіх основних фондів), а відтак, є спеціальною.
Абзацом третім п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність збільшення позивачем при здійсненні витрат на придбання таких основних фондів 2 групи, як легкові автомобілі, балансової вартості відповідної групи основних фондів на суму вартості їх придбання, з урахуванням витрат з податку на додану вартість, понесених у зв'язку з таким придбанням, без включення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту. З цих же підстав визнається правильним висновок суду апеляційної інстанції про правомірність віднесення до складу інших валових витрат сплачених сум податку на додану вартість при придбанні легкових автомобілів.
Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для віднесення до 1 групи основних фондів охоронно-пожежної сигналізації та локальної комп'ютерної мережі.
За вимогами п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до 1 групи основних фондів належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не визначено терміну «передавальні пристрої».
Поняття «передавальні пристрої»міститься у статті 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1442, під яким розуміються земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).
Стаття 2 Закону України «Про оцінку земель»від 11.12.2003 р. № 1378-IV під земельним поліпшенням розуміє зміну якісних характеристик земельної ділянки внаслідок розташування в її межах будинків, будівель, споруд, об'єктів інженерної інфраструктури, меліоративних систем, багаторічних насаджень, лісової та іншої рослинності, а також внаслідок господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо);
З огляду на викладене, розміщення у приміщенні банку охоронно-пожежної сигналізації, яка за своєю суттю є технічним засобом для прийняття інформації та вироблення сигналу залежно від її цільового призначення (для пожежної безпеки чи охоронного призначення) та локальної комп'ютерної мережі, яка є єдиною експлуатаційною системою, що включає в себе сукупність комп'ютерного обладнання, сервери, модеми тощо, не змінюють якісних характеристик земельної ділянки, відповідно не може розглядатися як земельне поліпшення, а відтак, охоронно-пожежна сигналізація та локальна комп'ютерна мережа не належать до передавальних пристроїв.
Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами податкової інспекції, викладеними у касаційній скарзі, у зв'язку з чим касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції -без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.І. Бившева
Л.В. Ланченко
М.І. Костенко
О.І. Степашко