Постанова
Іменем України
09 вересня 2008 року Справа № 2-25/7073-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс";
відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор",
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилова О.Ю.) від 22 липня 2008 року у справі № 2-25/7073-2008
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс" (вул. Червоноармійська, 43,Артемівськ, Донецька область,84500)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" (вул. Монтажна, 2,Сімферополь,95000)
про стягнення 859315,99 грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю “Артемівський лікеро -горілчаний завод - плюс”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю “Луксор”, про стягнення суми боргу у розмірі 654903,56 грн., суми інфляції у розмірі 77896,54 грн., пені у розмірі 42330,00 грн., 3% річних -6378,90 грн., суми плати, яка встановлюється у вигляді відсотків у розмірі 0,1% від суми несвоєчасно оплачених грошових коштів у розмірі 77806,99 грн., а всього -859315,99 грн.(а.с. 2-8).
В процесі розгляду справи позивач звернувся до господарського суду з заявою про уточнення позову та остаточно просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 654903,56 грн., суму інфляції у розмірі 77896,54 грн., пеню у розмірі 42330,00 грн., 3% річних у розмірі 6378,90 грн., а всього -781509,00 грн. (а.с.122).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2008 року у справі № 2-25/7073-2008 (суддя Копилова О.Ю.) позов товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівський лікеро-горілчаний завод -плюс” задоволений у повному обсязі.
З товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівський лікеро-горілчаний завод -плюс” сума боргу в розмірі 654903, 56 грн., суму інфляції в розмірі 77896, 54 грн., пеню у розмірі 42330, 00 грн., 3 % річних в розмірі 6378, 90 грн., всього -781509, 00 грн..
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Луксор” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду скасувати частково та визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „Луксор” заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю „Артемівський лікеро-горілчаний завод -плюс” в сумі 644 620, 11 грн..
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Так, товариство з обмеженою відповідальністю „Луксор” у своїй апеляційній скарзі зазначає, що місцевим господарським судом не було надано правової оцінки пункту 5.2 договору № Ю-12 від 01 жовтня 2007 року, у зв'язку з чим до суми заборгованості була необґрунтовано зарахована вартість тари (піддонів), які підлягають поверненню, в сумі 10 283, 45 грн..
У судове засідання, призначене на 09 вересня 2008 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського-процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.
У зв'язку з відрядженням судді Волкова К.В., на підставі розпорядження виконуючого обов'язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 вересня 2008 року, здійснена заміна судді Волкова К.В. на суддю Борисову Ю.В..
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
01 жовтня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс” (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю „Луксор” (покупцем) укладений договір поставки напоїв за № Ю-12.
У пункті 1.1 цього договору зазначено, що постачальник зобов'язується поставляти покупцю алкогольні напої партіями, згідно з замовленнями останнього, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що ціни на товар вільні. Постачальник залишає за собою право змінювати ціни на товар в односторонньому порядку, з попереднім повідомленням покупця не менш ніж за 2 календарних дні до моменту вступу в дію нових цін, при цьому, сторони підписують нову специфікацію, або коректують ту, що мається.
У відповідності до пункту 4.2. договору, покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, або іншим способом, що не суперечить чинному законодавству.
Згідно з пунктом 7.4. договору, у випадку прострочки оплати прийнятого товару покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, від суми боргу за кожен день такої прострочки.
27 грудня 2007 року між сторонами укладено та підписано додаткову угоду № 1 до договору поставки № Ю-12 від 01 жовтня 2007 року, відповідно до якого сторони домовились пункт 6.1. договору викласти у наступній редакції: “Даний договір вступає в силу з моменту (дати) підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2008 року, а за грошовими зобов'язаннями - до їх повного виконання” (а.с. 17).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар відповідно до специфікації на загальну суму 798678,45 грн..
Позивачем було відвантажено товар на суму 799127,70 грн., списано 73 пляшки на бій при транспортуванні та віднесено на постачальника бій в сумі - 449,25 грн.
Матеріалами справи також підтверджується, що на виконання умов договору відповідачем було сплачено 143774,89 грн. (а.с. 98-99).
Таким чином, за товариством з обмеженою відповідальністю „Луксор” створилась заборгованість в сумі 654 903, 56 грн. (799127,70- 449,25 - 143774,89 = 654 903, 56 грн..)
11 березня 2008 року товариством з обмеженою відповідальністю „Артемівський лікеро-горілчаний завод -плюс” за вих. № 8/03 на адресу товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” надіслана претензія з вимогою перерахувати на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс” суму заборгованості (а.с.100).
Підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівський лікеро-горілчаний завод -плюс” до господарського суду із даним позовом з'явилась відмова товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” сплатити у добровільному порядку заборгованість за договором поставки № Ю-12 від 01 жовтня 2007 року.
Крім того, в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача суму інфляцію в сумі 77896,54 грн., пеню в розмірі 42330,00 грн., 3% річних в розмірі 6378,90 грн.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту договору № Ю-12 від 01 жовтня 2007 року, він за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар відповідно до специфікації на загальну суму 798678,45 грн., але відповідачем було оплачено лише 143774,89 грн.
Таким чином, за товар, який був поставлений відповідачу позивачем у грудні 2007 року -січні 2008 року, створилася заборгованість в сумі 654 903, 56 грн..
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В матеріалах справи міститься лист товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” від 31 березня 2008 року, згідно з яким товариство зобов'язується погасити заборгованість в сумі 654 903, 56 грн. в строк до 11 квітня 2008 року (а.с.130).
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” суми заборгованості в розмірі 654 903, 56 грн..
Отже, позивач просив стягнути з відповідача суму інфляції -77896,54 грн., пеню у розмірі 42330,00 грн., 3% річних -6378,90 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача суми інфляції у розмірі 77896,54 грн. та 3% річних у розмірі 6378,90 грн.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, щтраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Така відповідальність боржника також передбачена пунктами 4.7, 7.1, 7.5 договору поставки № Ю-12 від 01 жовтня 2007 року.
Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Згідно з приписами пункту 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.
Пунктом 7.4 договору встановлена відповідальність боржника за несвоєчасну оплату поставленого товару, а саме -вказано, що у випадку прострочення оплати прийнятого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в момент прострочення, від суми боргу за кожен день такої прострочки.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 року № 543\96 ВР.
Відповідно до статті 1 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи суму заборгованості в розмірі 654 903, 56 грн., сума фінансових санкцій нарахована позивачем вірно, у зв'язку з чим позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Артемівський лікеро-горілчаний завод-плюс” про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” пені у розмірі 42330,00 грн. підлягають задоволенню.
Судова колегія вважає необґрунтованими твердження заявника апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом помилково до суми заборгованості було зараховано вартість тари (піддонів), які підлягають поверненню, в сумі 10 283, 45 грн. та що судом не було надано правової оцінки пункту 5.2 договору № Ю-12 від 01 жовтня 2007 року, яким передбачений обов'язок покупця повернути піддоні, якщо здійснюється відвантаження товару на піддонах, а також передбачений обов'язок поставника, у разі повернення піддонів покупцем, відшкодувати їх вартість.
Згідно з положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки, відповідачем під час розгляду даної справи суду не були надані докази повернення позивачу тари (піддонів), їх кількості, а також не був доведений факт їх приймання позивачем, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути визнані обґрунтованими, у зв'язку з чим скарга задоволенню не підлягає.
Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2008 року у справі № 2-25/7073-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді