Постанова
Іменем України
10 вересня 2008 року С права № 5020-13/010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 24.02.2004 року;
відповідача: (Севастопольська міська рада) - не з'явився;
відповідача: (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) - не з'явився;
третьої особи: (Комунальне підприємство "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської ради) - не з'явився;
третьої особи: (Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради) - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Сімоходська Д.О.) від 18 серпня 2008 року у справі № 5020-13/010
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3, м.Севастополь, 99011
до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)
3-ті особи:
1. Комунальне підприємство "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської ради (вул. Пожарова, 7,м.Севастополь, 99008)
2. Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, 1а, м.Севастополь, 99000)
про визнання права власності
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовом до Державного комунального підприємства „Севастопольський комбінат благоустрою” про визнання права власності на об'єкт нерухомості -кафе-бар „Людмила” з літнім майданчиком, розташований на території пляжу „Омега” м.Севастополя.
Позовні вимоги мотивовані тим, що суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, в рамках договору про сумісну діяльність від 27.04.1998 року, укладеного з ДКП „Севастопольський комбінат благоустрою”, було збудовано спірний об'єкт, який в подальшому був прийнятий в експлуатацію як закінчений будівництвом об'єкт та, на підставі розписки від 06.07.2005 року, був придбаний позивачем. Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 посилається на положення статей 328 ,331, 392 Цивільного кодексу України та вважає наявними правові підстави для визнання за ним права власності в судовому порядку.
Ухвалою господарського суду м.Севастополя від 22.07.2008 року Державне комунальне підприємство "Севастопольський комбінат благоустрою" було виключено з числа відповідачів та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору стороні відповідача, до участі у справі у якості відповідачів було залучено Севастопольську міську раду та Фонд комунального майна Севастопольської міської ради.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 18.08.2008 року у справі № 5020-13/010 у задоволенні позову суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 відмовлено.
При прийняття рішення суд першої інстанції посилався на те, що розписка, на підставі якої відбулась передача права на спірний об'єк, не являться правочином, а також, що позивачеві, як і суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2, земельна ділянка для будівництва не виділялась, у зв'язку з чим, будівництво являється самовільним та підстави для визнання права власності відсутні.
Не погодившись з цим судовим актом, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги про визнання права власності задовольнити.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі полягають у невірності застосування судом першої інстанції положень цивільного законодавства, які регулюють питання набуття права власності. Позивач вказує на те, що розписка про передачу будівлі між ним та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 являється саме угодою, спрямованою на виникнення цивільних прав та обов'язків, право власності на спірний об'єкт набуто правомірно, у зв'язку з чим, підстави для відмови у визнанні права власності відсутні.
Представники відповідачів, третіх осіб у судове засідання не з'явились, причину неявки не повідомили, хоча про час та місце слухання справи сповіщались належним чином ухвалою від 04.09.2008 року. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило. За таких обставин, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників Севастопольської міської ради, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради та третіх осіб.
У зв'язку з відпусткою судді Латиніна О.А., на підставі розпорядження в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміну на суддю Прокопанич Г.К.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.
27.04.1998 року між суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ДКП „Севастопольський комбінат благоустрою” було укладено Договір про сумісну діяльність № 39, відповідно до умов якого ДКП „Севастопольський комбінат благоустрою” зобов'язався надати суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 земельну ділянку для розміщення торговельного об'єкту на пляжі „Омега” згідно Генерального плану забудови загальною площею 141,00 м.кв. Строк дії договору було встановлено до 27.04.2002 року (а.с.12-14).
Судовою колегією встановлено, що в процесі виконання вказаного вище договору, суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 було побудовано на території пляжу „Омега” торговельний об'єкт - кафе-бар „Людмила” з літним майданчиком.
Згідно зі статтею 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Так, Наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м.Севастополя № 194 від 01.07.1998 року було затверджено Акт від 30.06.1998 року Державної технічної комісії про прийомку в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту (а.с.17-18).
Судовою колегією встановлено, що спірний об'єкт нерухомості - кафе-бар „Людмила” з літним майданчиком не являється об'єктом самовільного будівництва, оскільки побудований у встановленому законом порядку і введений до експлуатації відповідно до вимог ДБН А.3.1-3-94 „Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення” (чинного на момент завершення будівництва).
Крім того, Розпорядженням Гагарінської районної державної адміністрації м.Севастополя № 932р від 27.05.1997 року суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 надано право на встановлення тимчасового об'єкту з відкритим літнім майданчиком на пляжі "Омега".
В подальшому на підставі розписки від 06.07.2005 року всі права за Договором № 39 від 27.04.1998 року про спільну діяльність, в тому числі права на торговельний об'єкт - кафе-бар „Людмила” з літним майданчиком, розташований на території пляжу „Омега” у м. Севастополі, були передані від суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 (а.с.36).
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції про те, що зазначена вище розписка від 06.07.2005 року не являється угодою в розумінні розділу 16 Цивільного кодексу України та не може свідчити про перехід права власності в розумінні статті 328 Цивільного кодексу України та вважає, що стаття 328 Цивільного кодексу України пов'язує виникнення права власності, зокрема із правочинів.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, також передбачає виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України зазначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У даному випадку, розписка від 06.07.2005 року являється дією, спрямованою саме на набуття з однією сторони та припинення з іншої прав та обов'язків, оскільки була спрямована на перехід усіх прав за Договором № 39 від 27.04.1998 року, в тому числі права на спірний об'єкт, від суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1
Таким чином, судова колегія приходить до висновку про те, що суб'єкт підприємницької діяльності СПД ФОП ОСОБА_1 на законних підставах придбав торговельний об'єкт - кафе-бар "Людмила" з літним майданчиком, розташований на території пляжу "Омега" у м. Севастополі, здійснює його експлуатацію, про що свідчать укладені між ним та ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" договори про дольову участь в утриманні пляжної території № 53 від 14.06.2004 року, № 69 від 11.05.2005 року та № 79 від 30.06.2006 року (а.с.28-36).
Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм власним переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції звертає увагу та приймає у якості доказу у справі висновок Інспекції ДАБК м.Севастополя від 28.05.2002 року № 334 яким встановлено, що, зокрема, бар „Людмила”, розташований в бухті „Омега”, являється введеним в експлуатацію та володар даного об'єкта має підстави для отримання від служб міста дозволу на використання об'єктів за призначенням, а також для оформлення документів на право власності в бюро технічної інвентаризації
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не визнається за позивачем право власності на кафе-бар "Людмила" з літнім майданчиком у зв'язку з чим, позивач правомірно звернувся до суду з позовом про визнання права власності в судовому порядку.
На підставі викладених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт.
Згідно з частиною 4 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.
Керуючись статтями 49, 101, 103 п.2, 104 ч.1 п.п.1, 4, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 18 серпня 2008 року у справі № 5020-13/010 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомості -кафе-бар „Людмила” з літнім майданчиком, розташований на території пляжу в бухті „Омега” м.Севастополя.
Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, м.Севастополь, 99011) на користь суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 127,50 грн. держмита, а також 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Господарському суду м.Севастополя видати наказ.
Головуючий суддя
Судді