Справа № 199/9258/24
(3/199/4362/24)
іменем України
21.11.2024 року м. Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Воробйов В.Л., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, громадянина України, військовослужбовець, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного працівником поліції - місцем проживання зазначена адреса: АДРЕСА_1 , у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, -
30.10.2024 року близько 13-00 години, за адресою: Донецька область, м. Білицьке, вул. Праці, 44, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21053 державний номерний знак НОМЕР_1 не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії, тобто не маючи права керування транспортними засобами, чим порушив п.2.1а ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП.
ОСОБА_1 до суду не з'явився.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 враховуючи те, що останній був належним чином повідомлений шляхом направлення судової повістки у судове засідання, призначене на 21.11.2024, на яке ОСОБА_1 у зазначений час та місце до суду не з'явився.
Вважаю, що ОСОБА_1 був судом належним чином повідомлений про виклик у судове засідання на 21.11.2024, оскільки судова повістка без виконання на адресу суду за будь-яких підстав повернута не була.
Крім того до суду не надходили заяви або клопотання ОСОБА_1 про неможливість розгляду справи за його відсутності.
Дослідивши наявні докази, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст.ст.245, 246, 252, 256, 268, 280, 283 КУпАП, суддя при розгляді справи розглядає всі питання факту і права, але в межах порушеного провадження, дотримуючись принципів судочинства та здійснення правосуддя, коли висновки судді не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви вини тлумачаться на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим докази повинні бути оцінені суддею на їх достатність для достовірних і безперечних висновків про скоєний на принципах забезпечення доведення вини за ст.129 Конституції України, і визнання провини згідно зі ст.252 КУпАП не може мати наперед встановленої сили.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Вимогами відповідно ст. 252 КУпАП, передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
При цьому, за вимогами ч.2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
Незважаючи на вимоги ч.2 ст.251 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, який визначає межі судового розгляду, не містить обов'язкових відомостей, визначених диспозицією ч.1 ст.156 КУпАП.
В той же час, суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у скоєнні правопорушення має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
ЄСПЛ у справах «Малофєєв проти Росії» та «Карелін проти Росії» сформулював позицію, за якою у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Отже в такому разі справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
У справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, що становить порушення ч.1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Так згідно протоколу ЕПР1 №162337 від 30.10.2024 року, дії ОСОБА_1 кваліфіковані співробітниками поліції за ч.5 ст.126 КУпАП, а саме: повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч.ч.2-4 цієї статті.
Зокрема, ч.2 ст.126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Проте, як слідує з матеріалами справи відносно ОСОБА_1 , відсутні будь-які допустимі та належні докази, які вказували на вчинення останнім правопорушення за ч.ч. 2-4 ст.126 КУпАП, також відсутні докази щодо позбавлення ОСОБА_1 права на керування транспортним засобами відповідної категорії.
Тобто, правопорушення викладене у вищезазначеній постанові відносно ОСОБА_1 не охоплюється диспозицією ч.ч.2-4 ст. 126 КУпАП, що у свою чергу, наразі, унеможливлює кваліфікацію дій ОСОБА_1 з ознакою «повторність» за ч.5 ст. 126 КУпАП.
Згідно положень ст.280 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення - передбаченої нормами права сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він включає в себе: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону.
Об'єктом даного адміністративного проступку (передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП) є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається як керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Суб'єкт адміністративного проступку - спеціальний.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Виходячи з диспозиції вказаної статті, для наявності в діях особи складу зазначеного правопорушення необхідна сукупність обов'язкових елементів, у тому числі наявність умислу.
Практика Європейського суду з прав людини показує, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії»(рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.5 ст.126 КпАП України, суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція).
Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Отже, враховуючи, що згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд, оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про відсутність поставленого у вину органом патрульної поліції в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КупАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.ст. 283, 284 КУпАП,
На підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.156 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.
Суддя: В.Л.Воробйов
21.11.2024