Справа № 199/8838/24
(1-кп/199/674/24)
іменем України
22 листопада 2024 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024041630001201 від 15.10.2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпропетровськ, громадянки України, з середньою освітою, заміжня, пенсіонерка, не маюча на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей або непрацездатних осіб, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
Суд уважає доведеним, що ОСОБА_4 , достовірно знаючи про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Указом Президента України та продовженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 № 3891-IX, на 90 діб - з 12 серпня 2024 року до 10 листопада 2024 року, 14.10.2024 року приблизно о 19 годині 00 хвилин прибула до приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Степана Рудницького, 7.
Знаходячись у приміщенні магазину «Цукерочка», який розташований за вищевказаною адресою, ОСОБА_4 побачила на стелажі біля продукції магазину мобільний телефон марки «One Plus 8 Т RAM 12 Gb ROM 256 Gb», який належить на праві власності продавцю магазину ОСОБА_5 та який вона визначила для себе предметом злочинного посягання, після чого у неї виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану, а саме вищевказаного мобільного телефону.
Так, ОСОБА_4 , перебуваючи у вказаному місці та у вказаний час, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, діючи умисно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи спричинення майнової шкоди та бажаючи її настання, з метою незаконного власного збагачення, підійшла до потерпілої ОСОБА_5 , яку попрохала продати їй халву, що знаходиться в коробці на дальньому стелажі.
Доводячи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, до кінця, ОСОБА_4 підійшла до стелажу с продукцією, звідки таємно викрала мобільний телефон марки «One Plus 8 Т RAM 12 Gb ROM 256 Gb», вартістю 7400, 00 гривень, який належить потерпілій ОСОБА_5 та утримуючи при собі викрадене майно з місця скоєння кримінального правопорушення зникла, отримавши при цьому реальну можливість розпоряджатися ним на власний розсуд.
Після оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, головуючим суддею було встановлено особу обвинуваченої та роз'яснено їй суть обвинувачення, постановлено питання обвинуваченій про те, чи зрозуміле їй обвинувачення, чи визнає вона себе винною і чи бажає давати показання.
На зазначене питання обвинувачена ОСОБА_4 повідомила суд, що обвинувачення їй зрозуміле, свою вину вона визнає в повному обсязі, бажає давати суду показання.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 349 КПК України головуючим суддею було запропоновано стороні обвинувачення та стороні захисту проголосити вступні промови.
При цьому, прокурор зазначив, що враховуючи повне визнання обвинуваченою своєї вини, добровільності позиції обвинуваченої, відсутності сумнівів у тому, що обвинувачена розуміє суть обвинувачення та не оспорює фактичні обставини справи, вона вважає за можливе визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої, потерпілої, а також дослідженням доказів, що характеризують особу обвинуваченої, підтверджують судові витрати та відносно речових доказів.
Обвинувачена та потерпіла з запропонованим прокурором обсягом та порядком дослідження доказів погодились.
Судом у відповідності до положень ч. 3 ст. 349 КПК України було з'ясовано, чи правильно розуміють учасники процесу зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснено учасникам процесу, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому, прокурор, обвинувачена, потерпіла зазначили, що їм зрозуміло зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, їхня позиція є добровільною, та їм зрозуміло, що в подальшому вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Також, обвинувачена ОСОБА_4 і потерпла ОСОБА_5 на питання головуючого судді заявили, що така позиція є їх волевиявленням, без стороннього на них примусу або тиску з боку певної особи, домовленістю щодо яких не будь переваг. Вони на теперішній час під дією наркотичних засобів, психотропної або сильнодіючою речовини не знаходяться, не знаходяться у хворобливому стані.
З огляду на вище наведене у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначене обвинуваченою ОСОБА_4 і потерплою ОСОБА_5 є не усвідомленим ними, не відповідає їх внутрішній волі, а процесуальна позиція ОСОБА_4 і ОСОБА_5 сформувалася під дією будь-якого стороннього неправомірного впливу на них.
З урахуванням встановлених обставин, суд, заслухавши думку учасників процесу, з урахуванням положень частин 2 та 3 статті 349 КПК України, керуючись ч. 4 ст. 371 КПК України, на місці, без виходу до нарадчої кімнати, з занесенням в журнал судового засідання постановив ухвалу про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та встановлення запропонованого прокурором порядку дослідження доказів, а саме: допит обвинуваченої; допит потерпілої; дослідження доказів, що характеризують особу обвинуваченої; підтверджують судові витрати та відносно речових доказів.
Обвинувачена ОСОБА_4 свою провину визнала повністю. Суду показала, що дійсно вона, за викладених в обвинувальному акті обставин, місці та часом, в магазині викрала у продавця ОСОБА_5 мобільний телефон, до якої звернулась з приводу продажу халви. В подальшому вона повернула телефон поліції. Щиро кається у скоєному та просить вибачення у потерпілої.
Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засідання показала, що вона повністю підтверджує показання обвинуваченої, яку вибачила та просить суд призначити м'яке покарання, яке не пов'язане з реальним позбавленням волі.
Досліджуючи докази, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_4 та які подані прокурором, судом встановлено наступне.
Досліджені судом докази, які характеризують особу обвинуваченої, свідчать про те, що ОСОБА_4 є громадянкою України, особою похилого віку, пенсіонеркою, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, на обліку лікарів нарколога, психіатра не перебуває, характеризується позитивно, має постійне місце проживання та реєстрації.
Речовими доказами визнані: оптичний диск DVD-R з відеозаписами з камер відеоспостереження з приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; мобільний телефон марки «One Plus 8 Т RAM 12 Gb ROM 256 Gb», який належить потерпілій ОСОБА_5 та переданий останній під гарантійну розписку.
Відповідно до ч. 1 ст. 337, п. 1,2,3,4 ч. 1 ст. 368 КПК України суд вважає доведеним поза розумним сумнівом, що мало місце діяння, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та ОСОБА_4 винна у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
За даним кримінальним провадженням всі докази подані суду стороною обвинувачення взагалі, переконливо свідчать про наявність у діянні обвинуваченої об'єктивної сторони інкримінованого злочину.
Отже, для суду є очевидним, поза розумним сумнівом, що у цьому кримінальному проваджені сукупність прямих та непрямих доказів переконливо свідчить про те, що обвинувачена діяла з прямим умислом (умисно).
Будь-яких інших доказів сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, протягом судового розгляду, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченої, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:
1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;
2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Відомості вказані у цьому вироку в частині складу кримінального правопорушення є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
За таких обставин, суд приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень.
Суд вважає, що дії ОСОБА_4 повинні бути кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченої, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про її особу, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням рішення в процесуальному документі суду.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених у статті 50 КК.
Правова позиція щодо дотримання справедливості висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 9 жовтня 2003 року, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Тобто, для вибору покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.
Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення принципів законності, обґрунтованості, індивідуалізації, гуманності і справедливості, співмірності покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
В розумінні Кримінального кодексу України інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 185 КК України є тяжким, умисним, корисливим злочином проти власності.
Суд вважає, що відповідно до ст. 66 КПК України обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 можливо вважати, що: остання раніше не судима; свою провину у скоєні злочину визнала повністю; не перешкоджала слідству; активно сприяла розкриттю злочину - своїми діями оказав допомогу на досудовому розслідуванні і суду у виясненні обставин скоєння злочину, які мають суттєве значення для повного його розкриття, повідомивши про обставини, час та місце скоєння злочину; повернула викрадене майно - мобільний телефон; щиро каялась та дала критичну оцінку своєї злочинної поведінки, що характеризує її суб'єктивне ставлення як винної особи до вчиненого злочину, та означає, що обвинувачена визнала свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дала правдиві свідчення, висловила жаль з приводу вчиненого, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання; відсутність шкоди, цивільного позову та потерпіла звернулась до суду про призначення покарання ОСОБА_4 без реального позбавлення волі, претензій до обвинуваченої не має.
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 судом невстановлені та на такі обставини прокурор не посилається.
Призначаючи покарання, суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке вчинила ОСОБА_4 , підвищену суспільну небезпеку, характер та корисливий мотив злочину, враховуючи дані, які характеризують особу обвинуваченої, в цілому позитивного характеру, тому суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самою обвинуваченою так і іншими особами, є покарання яке пропонував прокурор - призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі строком п'ять років, та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинувачену від покарання з випробуванням, поклавши на засуджену певні обов'язки, передбаченні ст. 76 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили слід залишити без змін, оскільки підвищена тяжкість та суспільна небезпека інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, дають підстави вважати можливими ухилення від суду та перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України стягнути з ОСОБА_4 на користь експерта ОСОБА_6 витрати на залучення експерта у загальному розмірі 2о0,00 гривень та складання висновку № 3798 від 30.10.2024 року.
Цивільний позов відсутній.
Арешт майна відсутній.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення (узгоджується з правовою позицією, яка викладена 13 вересня 2023 року у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду, справа № 638/4224/22, провадження № 51-2372 км 23).
Керуючись ст.ст. 368-371,373,374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватою у пред'явленому обвинувачені у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити їй покарання 5 (п'ять) років позбавлення волі.
Відповідно до ст.ст. 75,76 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік та покласти на засуджену обов'язки, передбаченні п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_4 продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання.
Відповідно до ст. 100 КПК України: оптичний диск DVD-R з відеозаписами з камер відеоспостереження з приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , - зберігати в матеріалах кримінального провадження; мобільний телефон марки «One Plus 8 Т RAM 12 Gb ROM 256 Gb», який належить потерпілій ОСОБА_5 та переданий їй під гарантійну розписку, - залишити потерпілій.
На вирок обвинувачена, прокурор, можуть подати апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.
Учаснику судового провадження - потерпілій, яка не була присутня при проголошенні резолютивної частини вироку, - копію повного тексту вироку направити не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК), та вона може подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії вироку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
22.11.2024