31 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 554/1824/22
провадження № 61-15382св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Євсюковим Євгеном Петровичем, на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2023 рокуу складі колегії суддів: Чумак О. В., Бутенко С. Б., Пилипчук Л. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року адвокат Юхта М. С. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований тим, що 19 серпня 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким останній отримав від нього 5 817 295,00 дол. США, які зобов'язався повернути до 02 вересня 2021 року. ОСОБА_2 у разі порушення свого зобов'язання щодо повернення коштів зобов'язався сплатити ОСОБА_1 штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості. На підтвердження укладення договору позики відповідачем була надана розписка, підписана останнім. Проте станом на час звернення до суду з відповідним позовом вказану суму заборгованості відповідач не повернув.
Просив суд стягнути кошти у розмірі 5 817 295,00 дол. США, а також 3 % річних у сумі 82 717,15 дол. США та штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості у розмірі 1 745 188,50 дол. США.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 09 листопада 2022 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про призначення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі за позовною заявою адвоката Юхти М. С. в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 19 серпня 2021 року відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
як вбачається з матеріалів справи, в рамках вказаного кримінального провадження було призначено судову почеркознавчу експертизу. На вирішення судової експертизи поставлено питання: чи виконаний рукописний текст, підпис та числові позначення в розписці від імені ОСОБА_2 , що датована 19 серпня 2021 року, відповідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 та зобов'язався повернути у строк до 02 вересня 2021 року коштів у сумі 5 817 295 дол. США, безпосередньо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи іншою особою. Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 09 листопада 2021 року № СЕ-19/11-21/53590-ПЧ, рукописний текст, підпис та числові позначення в розписці від імені ОСОБА_2 , що датована 19 серпня 2021 року, відповідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 та зобов'язався повернути у строк до 02 вересня 2021 року коштів у сумі 5 817 295 дол. США, виконано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
з огляду на наведене, враховуючи підстави та предмет цього позову, суд вважає, що представником відповідача в клопотанні не зазначено, в чому саме полягає неповнота чи неясність первинного висновку судового експерта від 09 листопада 2021 року, копія якого приєднана до матеріалів цієї справи. Також, у судовому засіданні представником відповідача не доведено обґрунтованість заявленого клопотання, враховуючи, що аналогічна експертиза вже проведена, наявний в матеріалах справи висновок судового експерта спростовує посилання представника відповідача на необґрунтованість зазначених у ній висновків, а тому для з'ясування обставин, що мають значення для даної справи, застосування спеціальних знань не викликається необхідністю, що вказує на відсутність підстав для призначення у цій справі експертизи;
призначення у справі аналогічної експертизи та зупинення провадження у справі за відсутності достатніх підстав, порушує розумні строки тривалості судового провадження, що, в свою чергу, є порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За наведених обставин, суд зробив висновок, що в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи необхідно відмовити.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 листопада 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
сторона відповідача заперечує факт написання ОСОБА_2 спірної розписки та отримання ним у позивача грошових коштів. При цьому позивач на підтвердження своїх позовних вимог до ОСОБА_2 оригінал боргової розписки суду не надав. За таких обставин доводи позивача про боргові зобов'язання відповідача ґрунтуються не на оригіналі боргового зобов'язання, а на копії розписки;
відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, а не її копія.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року:
апеляційну скаргу адвоката Юхти М. С. в інтересах позивача ОСОБА_1 задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 листопада 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення;
позов адвоката Юхти М. С. в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено;
стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 7 645 200,65 дол. США, з яких: 5 817 295,00 дол. США - сума основного боргу; 1 745 188,50 дол. США - штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості; 82 717,15 дол. США - 3 % річних;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
наявність у позивача, як позикодавця, боргового документа - розписки свідчить про невиконання відповідачем як позичальником взятих на себе зобов'язань. Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду № 143/280/17 від 18 липня 2018 року. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послався на те, що позивач не надав суду оригінал боргової розписки, однак матеріалами справи підтверджено, що оригінал вказаної розписки було надано стороною позивача у судовому засіданні при розгляді справи, досліджено судом першої інстанції, що зафіксовано у протоколі від 09 серпня 2022 року (а. с. 68-69);
крім цього апеляційним судом 26 вересня 2023 року у судовому засіданні також досліджено оригінал боргової розписки від 19 серпня 2021 року за підписом ОСОБА_2 , що наданий представником позивача Юхтою М. С . За змістом вказаної розписки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 5 817 295,00 дол. США, які зобов'язувався повернути до 02 вересня 2021 року та у разі порушення свого зобов'язання щодо повернення коштів зобов'язався сплатити ОСОБА_1 штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості. Наданий апеляційному суду для огляду оригінал розписки від 19 серпня 2021 року за своєю природою є підтвердженням укладання договору позики та отримання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 грошових коштів. Оригінал розписки від 19 серпня 2021 року повернено судом апеляційної інстанції після огляду представнику позивача, оскільки вказаний документ визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 12021000000001201 та переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_1 . Оригінал розписки, наданий представником позивача, підтверджує факт непогашення позики згідно розписки;
згідно наданого позивачем розрахунку основна сума боргу за договором позики від 19 серпня 2021 року становить 5 817 295,00 дол. США; штраф - 1 745 188,50 дол. США; три відсотки річних за період з 03 вересня 2021 року по 22 лютого 2022 року 82 717,15 дол. США, а всього 7 645 200,65 дол. США (а. с. 6);
не заслуговують на увагу посилання представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про неотримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів відповідно до розписки від 19 серпня 2021 року, оскільки з відповідним позовом про визнання недійсним вказаного договору позики з підстав безгрошового укладення під впливом насильства, обману він не звертався. Факт написання та підписання розписки від 19 серпня 2021 року ОСОБА_2 підтверджується належним чином засвідченою копією висновку експерта від 09 листопада 2021 року №СЕ-19/11-21/53590-ПЧ, оригінал якого знаходиться в кримінальному провадженні №12021000000001201, та не спростований відповідачем ОСОБА_2 . Враховуючи те, що стороною позивача доведено факт укладення договору позики з відповідачем, що підтверджується борговою розпискою від 19 серпня 2021 року, написаною та підписаною ОСОБА_2 , відповідач не повернув позивачу отримані в борг грошові кошти в сумі 5 817 295,00 дол. США в обумовлений розпискою строк (до 02 вересня 2021 року), суд апеляційної інстанції зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 вказаної суми боргу, а також штрафу в розмірі 30% від суми заборгованості згідно умов договору та трьох відсотків річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 через адвоката Євсюкова Є. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд протиправно прийняв як доказ «розписку», яка не була досліджена судом першої інстанції, вперше подана під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції 26 вересня 2023 року за відсутності представників відповідача; не перевірив достовірність цієї розписки; позбавив відповідача права клопотати про проведення експертного дослідження щодо перевірки її достовірності.
На підтвердження достовірності розписки як доказу суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги засвідчену копію висновку Київського НДЕКЦ МВС України від 09 листопада 2021 року, який не є належним та допустимим доказом з огляду на те, що його виконано в межах іншого кримінального провадження без необхідного дотримання прав учасників цього цивільного провадження - без участі відповідача та без надання йому можливості ставити питання та заявляти відводи експертові; у ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду (що суперечить правовому висновку Великої палати від 18 грудня 2019 року № 522/1029/18); виконано без повного дотримання методики проведення, про що зазначено в самому висновку: «експериментальні та умовно-вільні зразки почерку та підписів органом досудового розслідування не здобуто» (примітка 1 на сторінці 4 із 15 висновку).
Представники позивача (адвокати Юхта М. С. та Бондар Р. В.) стверджують, що 09 серпня 2022 року нібито надавали оригінал розписки, який суд першої інстанції оглянув та дослідив. При цьому представник позивача жодним чином не підтверджує цього факту. Указане підтверджується технічним записом судового засідання. Окрім того, 09 серпня 2022 року Октябрським районним судом м. Полтави була винесена ухвала, якою було витребувано у Головного слідчого управління Національної поліції України оригінал боргової розписки від 19 серпня 2021 року за підписом ОСОБА_1 та висновок почеркознавчої експертизи розписки, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 12021000000001201. Відповідно до листа ГСУ НПУ від 19 жовтня 2022 року постановою слідчого ГСУ НПУ боргову розписку від імені ОСОБА_2 , датовану 19 серпня 2021 року, визнано речовим доказом та на відповідальне зберігання передано ОСОБА_1 . Крім цього, в позовній заяві позивач зазначає, що оригінал розписки перебуває у нього, однак суду на огляд її не надав, посилаючись тільки на сумнівні висновки почеркознавчої експертизи. Тобто, якщо б суду першої інстанції у засіданні 09 серпня 2022 року був наданий оригінал розписки, то суд би її не витребував ухвалою від 09 серпня 2022 року у ГСУ НПУ. Під час судового засідання 09 листопада 2022 року суд запитував представника позивача про надання оригіналу розписки для огляду та дослідження, однак на підтвердження своїх позовних вимог представник позивача оригінал боргової розписки суду так і не надав, хоча розписка в цьому спорі є основним доказом.
Стосовно доводів про те, що згадана розписка є підробленою, що відповідач її не складав та не підписував, було заявлено обґрунтоване клопотання про проведення почеркознавчої експертизи розписки ще в суді першої інстанції з посиланням на допит ОСОБА_1 в якості свідка в рамках кримінального провадження. Таке клопотання він подавав і до апеляційного суду, яке не було розглянуте. Саме така експертиза може бути єдиним належним та допустимим доказом на підтвердження достовірності заявленого доказу. Відповідач категорично заперечує обставини існування будь-яких домовленостей з ОСОБА_1 та взагалі знайомство з цією особою. Він жодного разу з ОСОБА_1 не зустрічався, за допомогою засобів телефонного зв'язку не спілкувався, щодо будь-яких позик грошових коштів не домовлявся.
У жовтні 2023 року Юхта М. С. в інтересах ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.
Зазначає, що як правильно встановив апеляційний суд, а також матеріалами справи підтверджено, що оригінал розписки було надано стороною позивача у судовому засіданні при розгляді справи, досліджено судом першої інстанції, що зафіксовано у протоколі. Крім цього, апеляційним судом 26 вересня 2023 року у судовому засіданні також досліджено оригінал боргової розписки. Наданий апеляційному суду для огляду оригінал розписки від 19 серпня 2021 року за своєю природою є підтвердженням укладання договору позики. Факт написання та підписання розписки ОСОБА_2 підтверджується належним чином засвідченою копією висновку експерта від 09 листопада 2021 року, оригінал якого знаходиться в кримінальному провадженні № 12021000000001201, та не спростований відповідачем.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанцій в оскарженому судовому рішення порушив норми процесуального права - пункт 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18; у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 176/2967/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 388/1354/17-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18, від 07 червня 2022 року у справі № 754/13554/18-ц, від 02 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20, від 12 жовтня 2022 року у справі № 638/16545/20, від 11 червня 2020 року у справі № 141/875/17-ц, від 19 травня 2020 року у справі
№ 624/600/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 201/13235/15-ц, від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17, від 06 травня 2020 року у справі № 177/1090/18, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 01 лютого 2021 року у справі № 755/11600/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 373/275/18; у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14, від 02 липня 2014 року у справі
№ 6-79цс14).
Ухвалою Верховного Суду від18 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що до позовної заяви ОСОБА_1 надав копію розписки від 19 серпня 2021 року, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 5 817 295,00 дол. США, які зобов'язувався повернути до 02 вересня 2021 року. Зі змісту копії боргової розписки вбачається, що ОСОБА_2 у разі порушення свого зобов'язання щодо повернення коштів зобов'язався сплатити ОСОБА_1 штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості.
Позивач вказує, що відповідач у добровільному порядку суму боргу не повернув. Сторона відповідача заперечує факт написання спірної розписки та отримання відповідачем у позивача грошових коштів.
У провадженні Головного слідчого управління перебуває кримінальне провадження № 12021000000001201 від 07 жовтня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статі 190 КК України, порушене за заявою ОСОБА_1 .
Ухвалою суду першої інстанції від 09 серпня 2022 року витребувано у ГСУ НП України оригінал боргової розписки від 19 серпня 2021 року за підписом ОСОБА_2 та висновок почеркознавчої експертизи розписки щодо належності підпису на ній ОСОБА_2 , які знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 12021000000001201 (а. с. 81).
За інформацією Головного слідчого управління, наведеної у листі від 19 жовтня 2022 року, постановою слідчого ГСУ НПУ боргову розписку від імені ОСОБА_2 , датовану 19 серпня 2021 року визнано речовим доказом та на відповідальне зберігання передано ОСОБА_1 .
Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 09 листопада 2021 року № СЕ-19/11-21/53590-ПЧ, рукописний текст, підпис та числові позначення в розписці від імені ОСОБА_2 , що датована 19 серпня 2021 року, відповідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 та зобов'язався повернути у строк до 02 вересня 2021 року коштів у сумі 5 817 295,00 дол. США, виконано ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження
№ 61-8829сво21)).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18)).
Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 753/2362/17 (провадження № 61-36266св18)).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що «залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення боргу, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України й виходив із того, що: з договору позики не вбачається, що ОСОБА_2 взяв кошти та зобов'язався повернути їх до 05 грудня 2008 року, оскільки в договорі вказано, що ОСОБА_2 «бере» у ОСОБА_1 кошти в розмірі 300 тис. дол.; договір позики не відповідає вимогам, установленим для правочинів, які укладаються в письмовій формі, а саме: договір позики в цій справі підписаний лише однією стороною - ОСОБА_2 - і не підписаний позикодавцем (позивачем); на другій сторінці договору біля запису щодо зобов'язання повернути кошти до 5 грудня 2008 року відсутній підпис ОСОБА_2; договір не містить назви та коду валюти. Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини на підставі договору позики. Від імені ОСОБА_2 написано документ, який названо договором позики та згідно з яким останній брав у ОСОБА_1 300 тис. дол. і зобов'язався в разі несвоєчасного погашення позики виплатити борг шляхом продажу свого майна тощо. Позичальник свої зобов'язання не виконав, борг не повернув, про що свідчив наявний у позивача оригінал зазначеного договору позики. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, передчасно погодився з висновками апеляційного суду, який: не врахував, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику; не визначився, який саме документ складений відповідачем - договір позики чи розписка про отримання від позикодавця грошових коштів, та не встановив справжньої правової природи зазначеного документа, незалежно від його найменування».
У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі
№ 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18)».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У частинах четвертій, п'ятій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки відповідач заперечує факт написання ОСОБА_2 спірної розписки та отримання ним у позивача грошових коштів, а позивач на підтвердження своїх позовних вимог до ОСОБА_2 оригінал боргової розписки суду не надав;
апеляційний суд вказав, що сторона позивача стверджує, що оригінал вказаної розписки було надано суду першої інстанції при розгляді справи та досліджено в судовому засіданні. Ця обставина підтверджується протоколом судового засідання від 09серпня 2022 року (а. с. 68-69), де зафіксовано, що адвокат Бондар Р. В. надав для огляду оригінал розписки та копію для засвідчення. На вимогу головуючого судді приєднати оригінал розписки до матеріалів справи адвокат Бондар Р. В. відмовився, пославшись на те, що вказане слід узгодити з позивачем;
зазначені обставини підтверджуються аналізом матеріалів справи та аудіозаписом судового засідання в суді першої інстанції від 09 серпня 2022 року. Тому касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційний суд протиправно прийняв як доказ та оглянув розписку, яка вперше подана під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції;
ухвалою від 09 листопада 2022 року Октябрський районний суд м. Полтави в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовив. Мотивами такої відмови судом вказано те, що в рамках вказаного кримінального провадження було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний рукописний текст, підпис та числові позначення в розписці від імені ОСОБА_2 , що датована 19 серпня 2021 року, безпосередньо ОСОБА_2 чи іншою особою. Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 09 листопада 2021 року № СЕ-19/11-21/53590-ПЧ, рукописний текст, підпис та числові позначення в розписці від імені ОСОБА_2 , що датована 19 серпня 2021 року, відповідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 та зобов'язався повернути у строк до 02 вересня 2021 року кошти у сумі 5 817 295 дол. США, виконано ОСОБА_2 . Враховуючи підстави та предмет цього позову суд вважав, що представником відповідача в клопотанні не зазначено, в чому саме полягає неповнота чи неясність первинного висновку судового експерта від 09 листопада 2021 року, копія якого приєднана до матеріалів даної справи. Також у судовому засіданні представником відповідача не доведено обґрунтованість заявленого клопотання, враховуючи, що аналогічна експертиза вже проведена, наявний в матеріалах справи висновок судового експерта спростовує посилання представника відповідача на необґрунтованість зазначених у ній висновків, а тому для з'ясування обставин, що мають значення для даної справи, застосування спеціальних знань не викликається необхідністю, що вказує на відсутність підстав для призначення у даній справі експертизи;
відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував, зокрема у зв'язку з відмовою в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи вказаною ухвалою від 09 листопада 2022 року;
24 лютого 2023 року апеляційним судом відкрито апеляційне провадження у справі за скаргою позивача та призначено до розгляду на 13 квітня 2023 року, її розгляд відкладено на 08 червня 2023 року. 08 червня 2023 року до апеляційного суду від представників відповідача адвокатів Євсюкова Є. П. та Піскуна О. В. надійшли клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Апеляційний суд вказані клопотання задовольнив, у зв'язку з чим розгляд справи відклав на 26 вересня 2023 року. 26 вересня 2023 року представник відповідача Євсюков Є. П. подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з його перебуванням на лікуванні, а іншого представника відповідача - у відпустці. Апеляційний суд у судовому засіданні 26 вересня 2023 року відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки визнав наведені представником відповідача підстави для відкладення розгляду справи не поважними, враховуючи, що розгляд справи за їх клопотаннями призначено в режимі відеоконференції, доказів того, що адвокат Євсюков Є. П., з огляду на встановлений медичний діагноз, не має можливості приймати участь у справі в режимі відеоконференції, до клопотання не надано, також апеляційному суду не надано докази на підтвердження того, що адвокат Піскун О. В. перебуває у відпустці і також не може брати участь у розгляді справи в режимі відеоконференції і від якого не надходило жодних клопотань про відкладення розгляду справи;
матеріалами справи не підтверджуються доводи касаційної скарги, що клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи сторона відповідача подала до апеляційного суду, яке не було розглянуте. За таких обставин касаційний суд вважає необґрунтованими аргументи касаційної скарги, що апеляційний суд не перевірив достовірність спірної розписки, позбавив відповідача права клопотати про проведення експертного дослідження щодо перевірки її достовірності, неналежність та недопустимість як доказу висновку Київського НДЕКЦ МВС України від 09 листопада 2021 року, виконаного в межах кримінального провадження № 12021000000001201;
апеляційний суд встановив, що за змістом оригіналу боргової розписки від 19 серпня 2021 року за підписом ОСОБА_2 , що наданий суду представником позивача, яку апеляційний суд також дослідив у судовому засіданні, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 5 817 295 дол. США, які зобов'язувався повернути до 02 вересня 2021 року та у разі порушення свого зобов'язання щодо повернення коштів зобов'язався сплатити ОСОБА_1 штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості, відповідач не повернув позивачу отримані в борг грошові кошти в обумовлений розпискою строк.
Встановивши, що одержаних в позику коштів позичальник не повернув, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко