9 жовтня 2024 року місто Київ
справа № 757/44892/20-ц
провадження № 22-ц/824/9562/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ГО «Центр протидії корупції»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кулібабою Олександром Олександровичем,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Ільєвої Т.Г.,
суд, -
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати такими, що порушують немайнові права ОСОБА_1 на використання імені, на недоторканість особистого і сімейного життя, на недоторканість ділової репутації - дії ГО «Центр протидії корупції» щодо використання і поширення без згоди ОСОБА_1 її імені та обставин особистого, сімейного життя в мережі інтернет на сайті під назвою «Відкритий реєстр Національних публічних діячів України»; зобов'язати ГО «Центр протидії корупції» поновити порушені немайнові права ОСОБА_1
Позов обґрунтовано тим, що розміщена на сайті інформація у статті під назвою « ОСОБА_1 » стосується імені позивача, адже ім'я останньої зазначено у всьому обсязі інформації та і сама стаття називається іменем позивача, а тому стосується її особи. Розміщення інформації з використанням відповідачем імені позивача підтверджується експертним висновком і не заперечується відповідачем.
Використання відповідачем імені позивача, розміщення на сайті конфіденційної інформації стосовно позивача (оприлюднення фото, персональних даних, сімейного стану та обставин особистого життя тощо) без її згоди є порушенням немайнових прав щодо використання імені позивача, права на недоторканість сімейного та особистого життя, а також порушення недоторканості ділової репутації позивача.
Інформація викладена відповідачем у такій формі, яка дозволяє формувати у громадськості думку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні суспільно небезпечного діяння, та разом з тим, така «інформація підлягає доведенню у кримінальному провадженні», більше того позивач не має жодного статусу у кримінальному провадженні, зазначеному у статті.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Кулібаба О.О. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Зокрема, зазначає про те, що немайнові права позивача як були порушені, так і залишаються порушеними, відповідач лише тимчасово на час дії воєнного стану обмежив доступ до відповідної інформації. Поширення відповідачем інформації про позивача щодо належного їй нерухомого майна у контексті, викладеному відповідачем, наносить шкоду діловій репутації позивача, оскільки створює у осіб, які ознайомилися зі змістом Сайту, враження, що позивач є лише формальною власницею свого майна, таке майно набувається нею виключно у зв'язку з зайняттям її колишнім чоловіком відповідної посади.
Суд першої інстанції проігнорував той факт, що позивач не є членом сім'ї ОСОБА_2 , оскільки, по-перше, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції 16 листопада 2005 року; по-друге, після розірвання шлюбу позивач та ОСОБА_2 спільно не проживають та не пов'язані спільним побутом. Окрім того, факт відсутності родинних зв'язків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується майновими деклараціями за період з 2013 по 2016 роки ОСОБА_2 , в яких відсутня інформація стосовно ОСОБА_1 як члена родини ОСОБА_2 . Наведеним обставинам суд не надав жодної оцінки.
Внаслідок поширення інформації на Сайті у статті під назвою « ОСОБА_1 » відповідачем порушено немайнове право позивача на використання її імені у зв'язку із зазначенням імені позивача як підозрюваної особи у кримінальному провадженні до набрання чинності обвинувального вироку суду щодо ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ГО «Центр протидії корупції» адвокат Бойко О.І. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Представник позивача адвокат Кулібаба О.О. просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача адвокат Бойко О.І. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, заявив про розподіл судових витрат.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що відповідач є адміністратором та власником сайту pep.org.ua.
У червні 2020 року під час моніторингу сайту pep.org.ua під назвою «Відкритий реєстр національних публічних діячів України»» позивачкою виявлено, що такий сайт містить профіль ОСОБА_1 , де розміщено інформацію, згоду на використання якої вона не надавала адміністратору сайту - ГО «Центр протидії корупції».
На день звернення до суду із позовом, за твердженням позивачки, на сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 містилась інформація про ОСОБА_1 а саме: ПІБ, дата народження, зв'язки з фізичними особами, зв'язки з юридичними особами, кримінальні провадження та санкції, досьє, документи, інші варіації імені.
Позивачка звернулась до відповідача із вимогою про припинення порушення немайнових прав шляхом видалення інформації про особу з сайту pep.org.ua.
Відповідач у задоволенні такої вимоги відмовив у зв'язку з тим, що оприлюднені у реєстрі дані отримані в рамках реалізації ГО «Центр протидії корупції» свого права на доступ до публічної інформації та інформації із загальнодоступних відкритих джерел, а тому такі дані не є такими, що мають обмежений доступ та не містять персональних даних в розумінні Закону України «Про захист персональних даних».
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що висловлювання у статті, хоч могли зачепити почуття позивача як фізичної особи, однак такі висловлення мають пристойну форму та у виразах прийнятих у спілкуванні людей, є оціночними судженнями про певні події, право на які гарантоване законом та які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, оскільки зокрема, є взятими з офіційних ресурсів.
Констатуючи сам факт поширення приведеної в позові інформації, як недостовірної, наполягаючи на порушенні честі, гідності ті ділової репутації, позивач не зазначає, в чому саме полягало порушення права, тобто, що поширення інформації відбулось за зловмисним наміром другої сторони, завдало шкоди відповідним особистим немайновим благам чи перешкоджало їй повно і своєчасно здійснювати особисте немайнове право.
Станом на день розгляду справи, у суду відсутній належний доказ на підтвердження факту поширення інформації, на яку позивач посилається у позові, що порушує її права на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації.
З урахуванням даних обставин, суд був побавлений належним чином дослідити спірну статтю, надати їй оцінку, що приводить до висновку, що актуальність даної статті відсутня.
Посилання на саму сторінку та вставлена інформація у позовній заяві та роздруківки, не є доказами в розумінні ст.ст. 76,77,78,79 ЦПК України, так як найперше не є достовірними доказами, з яких можна встановити дійсні обставини, не є офіційними документами, достовірність інформації на зробленому фото не підтверджена.
Також суд першої інстанції зазначив про те, що інформація, викладена у статті, є аналізом інформації, яка була розміщена на відкритих інтернет-ресурсах, на які опирався автор статті. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем належним чином доведена його позиція щодо того, яким чином було отримано та проаналізовано інформацію, яка була зазначена у статті. При цьому, судом першої інстанції враховано, що позивач є публічною особою, оскільки була дружиною особи, яка була членом сім'ї національного публічного діяча, вела свою сторінку Facebook, давала інтерв'ю у публічні видання, є співачкою. А межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Як зазначається у ст. 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а ст.ст. 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ст. 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При вирішенні зазначених спорів суди мають враховувати, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Зазначене узгоджується із роз'ясненнями, наданими судам у пп. 1, 4, 15, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
Подібні за змістом правові висновки викладені також Верховним Судом у постановах: від 11.12.2019 в справі № 757/46387/15-ц, від 06.03.2019 в справі №760/2753/17-ц, від 07.11.2019 в справі № 344/3331/16-ц, від 21.08.2019 в справі № 483/1556/16-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Законом України «Про інформацію», а саме ч. 1 ст. 30 встановлено заборону на притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Згідно з ч. 2 вказаної статті оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.
Не має характеру оціночних суджень інформація, яка стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Свобода вираження поглядів, гарантована п.1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08.07.1986).
При цьому, під час розгляду справи встановлено, та не заперечується стороною відповідача, що на сайті pep.org.ua - «Відкритий реєстр національних публічних діячів України» розміщено інформацію, що стосується зв'язку ОСОБА_1 з колишнім головою Вищого господарського суду України - ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі позивачка звертає увагу, що Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 16.11.2005 (а.с. 61). А тому, після розлучення родинні зв'язки з ним припинились, спільний побут не ведеться.
Згідно із положенням п. 37 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон 361-IX) національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували в Україні визначні публічні функції. Серед інших зазначаються і голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів (в редакції на час звернення з позовом).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.09.2019 ОСОБА_2 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України на підставі п. 2 ч. 6 ст. 126 Конституції України - порушення суддею вимог щодо несумісності.
Виходячи з наведеного, в силу п. 37 ч.1 ст. 1 Закону 361-IX ОСОБА_2 вважається національним публічним діячем.
Законом 361-IX визначено, що членами сім'ї публічних діячів вважаються: чоловік/дружина або прирівняні до них особи, син, дочка, пасинок, падчерка, усиновлена особа, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, зять та невістка і прирівняні до них особи, батько, мати, вітчим, мачуха, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники.
З матеріалів справи вбачається, що після розлучення у 2005 році у позивачки та ОСОБА_2 у 2009 році народилося двоє спільних дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та які зазначенні у декларації ОСОБА_2 2016 року як «дочка» та «син» (а.с. 121).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що на основі сукупності доказів у справі сам по собі факт розірвання шлюбу між позивачкою та ОСОБА_2 у цьому випадку не свідчить про фактичне припинення зазначеними особами шлюбних відноси, а тому позивачка вважається членом сім'ї останнього. Відповідно, розміщення на сайті ГО «Центр протидії корупції» інформації про члена сім'ї національного публічного діяча здійснено в межах Закону 361-IX та міжнародної практики застосування Європейським судом з прав людини ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на шкоду, яка нанесена діловій репутації позивачки колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку в цій частині, оскільки позивачкою ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їй шкоди інформацією, оприлюдненою відповідачем, зокрема її діловій репутації, що відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1, де вказано, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Також в апеляційній скарзі позивачка звертає увагу, що поширена відповідачем інформація щодо наявності у ОСОБА_1 корпоративних прав у австрійській компанії та часток у ряді українських компаній, а також щодо кримінального провадження з використанням її імені, як підозрюваної особи, тягне за собою негативний вплив на її ділову репутацію. Щодо цього колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана та створена в процесі виконання суб'єктами повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Доступ до публічної інформації відповідно здійснюється зокрема на принципі вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом (п. 2 ч. 1 с. 4 Закону 2939-VI).
Доступ до інформації забезпечується зокрема шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та будь-яким іншим способом ( ч. 1 ст. 5 Закону 2939-VI)
Публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї. а також її подальше використання (ст. 101 Закону 2939-VI ).
Розпорядники інформації зобов'язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.
Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов'язковим посиланням на джерело отримання такої інформації.
Публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:
1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону 2939-VI;
2) фізичні особи (суб'єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону 2939-VI;
3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;
4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.
Перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов'язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом.
Відповідно до Додатку до «Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835 у формі відкритих даних завантажуються також відомості, що оприлюднюються Мін'юстом, зокрема Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до положень п. 7 ч. 1 с. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Згідно з п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону про державну реєстрацію, в Єдиному державному реєстрі містяться зокрема такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно з чч. 1 та 2 ст. 11 Закону про державну реєстрацію, відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються, зокрема у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 розділу V «Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.06.2016 № 1657/5, безоплатний доступ до відомостей з Єдиного державного реєстру в електронній формі надається через портал електронних сервісів з метою перегляду, копіювання та друку відомостей щодо юридичної особи.
Відомості про юридичну особу серед іншого містять відомості про перелік засновників та учасників (крім учасників громадських організацій, акціонерних товариств, благодійних фондів та політичних партій) юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), країна громадянства, місце проживання, якщо засновник - фізична особа.
Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до них Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (чч.1-3 ст. 4 Закон України «Про доступ до судових рішень»).
Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог ст. 7 цього Закону.
Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає оприлюднену у статті інформацію таку, що отримана із загальнодоступних та відкритих джерел, посилання на які зазначаються автором та таку, що не є персональними даними у розумінні Закону України «Про захист персональних даних» та погоджується з висновками суду першої інстанції.
Посилання в апеляційній скарзі на незаконне розміщення фотографії та дати народження позивачки колегія суддів не приймає, як аргументовану підставу для скасування оскаржуваного рішення, оскільки така інформація знаходиться у відкритому загальному доступі у мережі Інтернет для усіх користувачів.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кулібабою Олександром Олександровичем, залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанова складена 19 листопада 2024 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус