вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи №755/478/15 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7712/2024Головуючий у суді першої інстанції - Сирбул О.Ф. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
31 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Ламбуцька Т.О.,
за участю:
представника позивача Лівак І.М. ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставне майно,
У грудні 2024 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , згідно з яким, з урахуванням наступних уточнень, просило:
- стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на користь ТОВ«ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-021/034/2008 від 21.08.2008 в розмірі 89270, 73 доларів США, що еквівалентно 1836239,37 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та штрафні санкції у сумі 6 702 273,62 грн.;
- звернути стягнення на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 51,8 кв.м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
- стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в розмірі 3654,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 21.08.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступник АТ «ОТП Банк») і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №МL-021/034/2008, за умовами якого позичальнику банком було надано грошові кошти як кредит в сумі 68 000 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка у розмірі 7,49 % річних та FІDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку (позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
В забезпечення своєчасного виконання кредитного договору був укладений між банком і ОСОБА_6 договір поруки №SR021/034/2008 від 21.08.2008, та ОСОБА_5 договір поруки № SR021/034/2008/1 від 21.08.2008, згідно якого поручителі прийняли на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_4 його зобов'язань перед банком за кредитним договором в повному обсязі таких зобов'язань і умовами договору поруки передбачено, що відповідачі відповідають як солідарні боржники.
Банк виконав свої зобов'язання у відповідності до умов кредитного договору і надав ОСОБА_4 обумовлений договором кредит, але відповідач не здійснив платежів у відповідності до графіку погашення кредитної заборгованості, й порушивши умови кредитного договору, він не повертає платежі з погашення суми кредиту та нарахованих відсотків.
З метою забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору між банком з однієї сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_7 з другої сторони був укладений договір іпотеки (майнової поруки) № РМL-021/034/2008 від 21.08.2008, згідно якого для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов'язань іпотекодавці надають іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну кватиру загальною площею 51,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно умов вказаного договору іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.
Враховуючи ту обставину, що відповідачами було порушено умови кредитного договору, договору поруки, та договору іпотеки, банк набув право достроково вимагати стягнення заборгованості по кредитному договору в судовому порядку.
Згідно договору купівлі продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № МL-021/034/2008 від 21.08.2008, укладеним між банком та ОСОБА_4 , договором поруки № SR 021/034/2008 від 21.08.2008, укладеним між банком та ОСОБА_6 , договір поруки № SR 021/034/2008/1 від 21.08.2008, укладеним між банком та ОСОБА_5 .
Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги від 05.11.2010 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за договором іпотеки (майнової поруки) № РМL-021/034/2008 від 21.08.2008, укладеним між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_7 .
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08.07.2015 позов задоволено.
Ухвалою суду від 19.10.2022 заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення було задоволено, заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08.07.2015 скасовано.
Ухвалою суду від 16.02.2023 провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_7 закрито.
Ухвалою суду від 19.09.2023 замінено сторону позивача його правонаступником - з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «Діджи Фінанс».
Ухвалою суду від 23.10.2023 закрито провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_6 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.10.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом (т. 3, а.с. 61-66).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме:
- стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором №ML-021/034/2008 у розмірі 90234,77 доларів США, що еквівалентно 3391248,24 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;
- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ML-021/034/2008 від 1.08.2008 у розмірі 90234,77 доларів США, що еквівалентно 3391248,24 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,8 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що оскільки кредитор змінив кінцевий строк погашення заборгованості з 21.08.2023 на 17.04.2014 шляхом надсилання вимоги про дострокове погашення заборгованості, перебіг строк позовної давності щодо вимоги про стягнення основної суми боргу почався з наступного дня після спливу строку, зазначеного у вимозі, а саме 18.08.2014.
Зазначає, що первісний кредитор звернувся до суду з даним позовом 15.12.2014, а тому вимоги про стягнення заборгованості підлягають стягненню в межах трирічного строку позовної давності, тобто до стягнення підлягає сума боргу за період часу з 15.12.2011 року.
При цьому, вказує, що порядок перебігу позовної давності до основної вимоги розповсюджується на додаткову вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (т. 3, а.с. 72-74).
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили.
Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи, які не з'явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.08.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступник АТ «ОТП Банк») і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №МL-021/034/2008, за умовами якого позичальнику банком було надано грошові кошти як кредит в сумі 68 000 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка у розмірі 7,49 % річних та FІDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку (позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
В забезпечення своєчасного виконання кредитного договору був укладений між банком і ОСОБА_6 договір поруки № SR 021/034/2008 від 21.08.2008, та ОСОБА_5 договір поруки № SR 021/034/2008/1 від 21.08.2008, згідно якого поручителі прийняли на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_4 його зобов'язань перед банком за кредитним договором в повному обсязі таких зобов'язань і умовами договору поруки передбачено, що відповідачі відповідають як солідарні боржники.
З метою забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору між банком з однієї сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_7 з другої сторони був укладений договір іпотеки (майнової поруки) № РМL-021/034/2008 від 21.08.2008, згідно якого для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов'язань іпотекодавці надають іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну кватиру загальною площею 51,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно умов вказаного договору іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.
Згідно договору купівлі продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № МL-021/034/2008 від 21.08.2008, укладеним між банком та ОСОБА_4 , договором поруки № SR 021/034/2008 від 21.08.2008, укладеним між банком та ОСОБА_6 , договір поруки № SR 021/034/2008/1 від 21.08.2008, укладеним між банком та ОСОБА_5 .
Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги від 05.11.2010 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за договором іпотеки (майнової поруки) № РМL-021/034/2008 від 21.08.2008, укладеним між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_7 .
Із наданих позивачем розрахунків заборгованості станом на 21.11.2014 та станом на 15.05.2015 вбачається, що позичальником здійснювалося погашення кредиту до грудня 2008 року.
Крім того, згідно виписки по рахунку позичальника, наданої позивачем з грудня 2008 року відсутня інформація про здійснені ОСОБА_4 оплати по кредиту.
Так, згідно з положення ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Разом з тим,відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин, початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що міститься у ст.ст. 252-255 ЦК України.
При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, згідно п. 1.5.1. Кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку платежів шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівкова перерахуванням на Поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим Договором.
Оскільки, умовами Кредитних договорів встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами ~з встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то праве кредитора вважається порушеним -з моменту недотримання боржником строк, погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Як вже зазначалося вище, перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача у грудні 2008 року.
Відповідно до п. 1.9.1. Кредитного договору позичальник у разі отримання вимоги від Банку про дострокове погашення заборгованості повинен виконати її протягом 30 днів з моменту одержання такої вимоги.
При цьому, оскільки за умовами Кредитного договору погашення кредиту повинно здійснюватися Відповідачем частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Отже, враховуючи те, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася у грудні 2008 року, правильними є висновок суду першої інстанції про те, що то права позивача слід вважати порушеними після несплати відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - січень 2009 року.
Тобто, оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на січень 2009 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду для захисту своїх порушених прав, однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом лише у грудні 2014 року, тобто, зі спливом строку позовної давності.
У свою чергу, за змістом ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Разом з тим, звертаючись до суду з позовом про стягнення щомісячних платежів, відсотків за користування кредитом, позивач не врахував, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, змінився строк виконання основного зобов'язання, та позивач мав право з січня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду із позовом, однак, позовну заяву подав до суду лише у грудні 2014 року.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано строк позовної давності та відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції того, що оскільки кредитор змінив кінцевий строк погашення заборгованості з 21.08.2023 на 17.04.2014 шляхом надсилання вимоги про дострокове погашення заборгованості, перебіг строк позовної давності щодо вимоги про стягнення основної суми боргу почався з наступного дня після спливу строку, зазначеного у вимозі, а саме 18.08.2014, слід зазначити наступне.
Так, частиною 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів" (в редакції, яка діяла на момент направлення вимоги) було визначено, що договір, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками, є договором про надання споживчого кредиту; а отже, на правовідносин які виникли між позичальником та банком (новим кредитором), поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
При цьому, у рішенні Конституційного суду України від 10.11.2011 по справі №1-26/2011 зазначено, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на момент направлення Вимоги) якщо кредитодавець на основ умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, з дат одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц суд прийшов до висновку, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень Консультативна рада європейських суддів вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від її попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54),від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2- 836/11 (пункт 24)).
У постанові від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду відхилила довід касаційної скарги про те, що позивач перед зверненням до суду не виконав вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, і пункту 12 договору про надання споживчого кредиту, не направив досудове повідомлення (вимогу), з огляду на що не набув право на дострокове стягнення коштів за цим договором. Велика Палата Верховного Суду вказала, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту. Враховуючи те, що вимоги кредитора й обов'язки боржника за договором про надання споживчого кредиту у добровільному порядку не були виконані на час ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові погодилася з аргументами суду апеляційної інстанції про наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості.
Наведений висновок не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
3 цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач переконував суд, що направив відповідне повідомлення (вимогу) як позичальнику, так і його поручителю. Проте суди вказали, що всупереч умовам кредитних договорів позивач відправив ці повідомлення (вимоги) рекомендованими листами, а не цінними листами з описом вкладення та повідомленням про вручення. Тому суди не змогли встановити, як те, чи справді позивач відправив відповідачам відповідні повідомлення (вимоги), так і те, чи були останні вручені адресатам. Враховуючи наведене, порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.»
Тобто, сама по собі наявність вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості чи квитанції, яка підтверджує її відправку, не може бути доказом отримання Відповідачем цієї вимоги.
Виходячи з вищезазначеного, боржник вважається належним чином повідомлений про дострокове повернення кредиту в тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника відповідного листа, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.
Так, як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем додано копію досудової вимоги від 16.07.2014 за № 1712 про погашення заборгованості за кредитним договором №ML-021/034/2008 від 21.08.2008 та копію опису вкладення в цінний лист від 17.07.2014.
Разом з тим, належних доказів отримання ОСОБА_3 цієї вимоги та/або будь-якої іншої вимоги від банку чи ТОВ "ОТП Факторинг Україна", матеріали справи не містять.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне і правильне по суті рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставне майно - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 18 листопада 2024 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова