вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 283/94/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13028/2024Головуючий у суді першої інстанції - Хоменко В.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
31 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Ламбуцька Т.О.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: виконавчий комітет Малинської міської ради Житомирської області як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_4 , треті особи: виконавчий комітет Малинської міської ради Житомирської області як орган опіки та піклування, служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Шлюб між батьками дитини розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2013.
15.05.2019 Голосіївським районним судом м. Києва видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 . Проте, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті матері дитина проживає з позивачкою (бабою) та перебуває на її утриманні. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною, не дбає про неї, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Денис у зв'язку із воєнним станом виїхав за кордон зі своєю тіткою,
з батьком не спілкується, оскільки не бажає цього після того, як той не надав дозвіл на виїзд за кордон, щоб попрощатись з матір'ю, яка тяжко хворіла і перебувала на лікуванні за межами України.
Відповідач матеріально не утримує дитину, а вона не має можливості отримати пенсію онуку у зв'язку зі смертю матері, оскільки батько не позбавлений батьківських прав.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.06.2023 позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 30.12.2021 і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, врахувавши рішення виконавчого комітету Малинської міської ради від 24.11.2022 №286 про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , вказав, що позивачкою надано належні та допустимі докази на підтвердження свідомої та винної поведінки відповідача щодо невиконання батьківських обов'язків відносно сина, який навіть після смерті ОСОБА_6 не цікавився життям дитини та його утриманням, що підтверджує необхідність позбавлення відповідача батьківських прав та стягнення з нього аліментів на утримання сина до його повноліття. Задовольняючи вимоги про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_5 , суд також вказав, що відповідач добровільно не надає коштів на утримання сина (т. 1, а.с. 151-158).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини справи та не врахував, що мати дитини за життя перешкоджала спілкуванню батька з сином, після розірвання шлюбу пішли з дитиною проживати на орендовану квартиру. Обмежене спілкування батька з сином було ще й тому, що він не хотів травмувати психіку дитини, оскільки той був налаштований проти спілкування з батьком з боку матері.
Вказує, що суд дійшов помилкового висновку про злісне ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків відносно неповнолітнього сина.
При цьому, апелянт вважає, що взяті судом першої інстанції до уваги докази не проаналізовані належним чином, оскільки судом не враховано, що позивач обізнана про те, як склалися відносини між батьком та дитиною в той час як ОСОБА_6 проживала з сином окремо в м. Києві.
Вважає висновок органу опіки та піклування необґрунтованим, оскільки зазначений орган не встановлював його матеріального стану, відношення до дитини та її утримання.
Загалом, апелянт вважає відсутніми підстави для застосування до даних правовідносин стосовно участі у вихованні дитини ст. 164 СК України, оскільки позивачем не було вчинено дій щодо батька дитини про застосування будь-яких заходів щоб змінити поведінку відповідача у разі необхідності її зміни.
При цьому позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Також, апелянт вказав, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, оскільки проживання дитини у сім'ї позивача не доведено та позивач не є піклувальником сина відповідача (т. 1, а.с. 166-173).
Постановою Київського апеляційного суду від 04.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.06.2023 залишено без змін (т. 2, а.с. 6-7).
Постановою Верховного Суду від 29.05.2024 касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04.10.2023 в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасовано та в цій частині направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.06.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 04.10.2023 в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів змінено шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: «Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_5 13 січня 2008 року аліменти у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення із 30 грудня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Аліменти перераховувати на особистий рахунок ОСОБА_5 , відкритий в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» (т. 2, а.с. 106-116).
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Позивачка та її представник у судовому засіданні щодо апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Треті особи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили.
Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності третіх осіб, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вже зазначалося вище, постановою Верховного Суду від 29.05.2024 постанову Київського апеляційного суду від 04.10.2023 в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасовано та в цій частині направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанції про стягнення аліментів змінено.
Отже, під час нового розгляду справи апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2013, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано, дитина проживала з матір'ю окремо від батька.
15.05.2019 Голосіївським районним судом м. Києва видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_4 станом на 31.10.2021 заборгованість по аліментам складала 137 083,75 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_2 мати дитини ОСОБА_5 - ОСОБА_6 померла.
З матеріалів справи вбачається, що на час звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був учнем школи І-ІІІ ступенів № 219 м. Києва, проживає без реєстрації з бабусею за місцем її реєстрації: смт. Гранітне Житомирської області.
Згідно наявних в матеріалах справи характеристик учня ОСОБА_5 , його батько з учителями не спілкується, навчанням сина не цікавиться, жодного разу не відвідував батьківські збори.
Висновком, затвердженим рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради від 24.11.2022 № 286, визначено про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав по відношенню сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.05.2024, а саме: необхідність заслухати думку дитини, переконавшись, що вона до цього отримала всю необхідну інформацію про справу, а також встановити, яким на чином наразі складаються стосунки між батьком та сином, більш детально з'ясувати коли припинилося спілкування ОСОБА_4 із дитиною, які дії вживав відповідач для виправлення ситуації з відсутністю належної участі у вихованні сина та чи є можливість виправити таку ситуацію, судом апеляційної інстанції було прийнято до розгляду нові докази, подані сторонами в обгрунтування своїх позовних вимог та заперечень щодо них відповідно.
Так, зокрема, позивачкою було надано до суду заяву-пояснення ОСОБА_5 від 21.08.2024, засвідчену радником з консульських питань Посольства України у Федеративній Республіці Німеччина, в якій ОСОБА_5 зазначив, що він повністю ознайомлений з матеріалами даної справи про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з ОСОБА_4 . Пояснив, що між ним та ОСОБА_4 наразі жодних стосунків немає взагалі (навіть з моменту подання до суду позову про позбавлення його батьківських прав та стягнення аліментів), при тому, що він слідкує за ним в інстаграмі. Також, він є в фейсбуці, тіктоці, твітері, ютубі. Свої контактні дані він не змінював і ніде ОСОБА_4 не блокував, але від ОСОБА_4 не надходило жодного повідомлення в період часу з першого класу по теперішній час. Вказав, що до своєї смерті мама та бабуся ніколи не перешкоджали їх із ОСОБА_4 . спілкуванню, а навпаки хотіли, щоб ОСОБА_4 спілкувався з ним. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мама, а ОСОБА_4 як і не підтримував його ніколи морально, так і на той час не підтримав, і це тоді, коли він є його єдиною дитиною, саме тоді, коли найбільше в той час йому необхідна була підтримка, навіть не написав йому, не зателефонував, а після того, як дізнався, що мама померла (з його слів це через 4 місяці, хоча це неправда), то ОСОБА_4 не цікавило де він, з ким проживає, що одягає, що їсть і так далі.
Також, просив суд задовольнити позовні вимоги з приводу позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо нього та зазначив, що наразі він не хоче бачити, чути, а також не бажає підтримувати з ним жодних відносин.
Згідно з наданим позивачкою до суду апеляційної інстанції психологічним висновком щодо визначення відношення дитини ОСОБА_5 до свого батька, складеним Малинським міським центром соціальних служб, відповідно до листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради № 159 від 18.06.2024 психологом Центру із ОСОБА_5 , 2008 року народження, було проведено бесіду щодо вивчення його відношення до рідного батька, в телефонному режимі по відеозв'язку, так як хлопець перебуває за кордоном у Німеччині. В ході спілкування з дитиною був налагоджений продуктивний контакт, ОСОБА_5 проявляв інтерес до спілкування, виражав позитивні емоційні прояви. За результатами бесід з ОСОБА_5 встановлено, що у хлопця спостерігаються негативні емоції по відношенню до батька, наявне почуття образи, знехтування, ОСОБА_5 викреслює батька із сімейного кола, не бажає підтримувати з ним ніяких відносин.
Відповідно до листа Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.10.2024 згідно з системою електронного документообігу АСКОД за період з вересня 2011 року по грудень 2021 року ОСОБА_4 з заявами щодо усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_5 до Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації не звертався.
У свою чергу, відповідачем на підтвердження, яким чином наразі складаються стосунки між ним та сином, та які дії він вживав для виправлення ситуації з відсутністю належної участі у вихованні сина, було надано до суду апеляційної інстанції відповідь Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації на його звернення від 14.06.2024 № 100/09/ІІІ-1094 щодо перешкод у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_5 , в якій служба зазначила, що у зв'язку з тим, що дитина перебуває у Німеччині та на території Голосіївського району м. Києва не проживає, у Служби відсутні правові підстави для вирішення порушеного у зверненні питання.
Крім того, відповідачем було надано його заяви щодо надання згоди на виїзд дитини за кордон сина - ОСОБА_5 від 07.03.2022, від 26.07.2019, від 20.07.2019, від 11.05.2017 та від 18.08.2016; відповідь з Голосіївського УП ГУНП у м. Києві про відсутність звернень про вчинення відповідачем насильства щодо малолітнього сина ОСОБА_5 ; відповідь КНП "Київська міська наркологічна клінічна лікарня "Соціотерапія" виконавчого органу КМР (КМДА); довідку № 63 від 02.08.2024 та характеристику від 02.08.2024 з місця роботи відповідача.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Колегія суддів, на виконання висновків та вказівок Верховного Суду, перевірила доводи сторін та дійшла наступних висновків.
Так, згідно з частиною 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину
з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду
з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 посилалась на те, що відповідач злісно ухиляється від виконання батьківських обов'язків з виховання та утримання дитини, оскільки не піклується про фізичний і духовний розвиток свого сина, не спілкується з дитиною, не дбає про неї, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Отже правовою підставою для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
У свою чергу, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року
у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18,
від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року
у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17,
від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року
у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі
№ 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Разом з тим, відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Схожі зі статтею 171 СК України положення, закріплені і у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року (дія якої, відповідно до Закону України від 03 серпня 2006 року № 69-V, поширюється зокрема на розгляд судами справ що стосуються позбавлення батьківських прав) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган:
a) визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення
в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності;
b) якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння: - упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; - у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; - надає можливість дитині висловлювати її думки;
c) приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 у справі № 225/2468/21 звертав увагу, що дитина є суб'єктом права і, незважаючи на неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав, до основних із яких належить право, із досягненням відповідного рівня соціального та особистісного розвитку (достатнього рівня розуміння), вільно висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя, та право бути почутою будь-яким органом чи особою, уповноваженою на вирішення цих питань.
З урахуванням вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_4 , у порушення вимог ст. 150 СК України довготривало та свідомо не виконує обов'язки щодо виховання та утримання власної дитини, не цікавиться її життям, не піклується про здоров'я дитини її їхній фізичний, духовний та моральний розвиток, про що також наголосив ОСОБА_5 у своїй заяві.
При цьому, колегія суддів вважає, що матеріали справи свідчать про те, що відповідач, починаючи з 2011 року не виконував своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні дитини, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання дитини, не піклувався про її фізичний і духовний розвиток.
Доводи апелянта відносно того, що позивачка та матір дитини перешкоджали йому у можливості спілкування з дитиною та догляду за нею, колегія суддів відхиляє за відсутністю належних та достатніх доказів на підтвердження цього.
Оцінюючи надану відповідачем до суду апеляційної інстанції відповідь Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації на його звернення від 14.06.2024 № 100/09/ІІІ-1094 щодо перешкод у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_5 , колегія суддів враховує, що справа перебуває на розгляді суду з січня 2022 року, проте лише після касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а саме у червні 2024 року відповідач звернувся з відповідним зверненням, достеменно знаючи при цьому, що дитина перебуває за кордоном у зв'язку з повномасштабною російською агресією проти України.
При цьому, слід зауважити, що обставина перебування дитини за кордоном не звільняє його від виконання батьківських обов'язків та, за наявності бажання, не є перешкодою для спілкування з дитиною за допомогою існуючих засобів комунікації.
Однак, як вже зазначалося вище, ОСОБА_5 у своїй заяві від 21.08.2024 пояснив, що свої контактні дані він не змінював і ніде ОСОБА_4 не блокував, але від ОСОБА_4 не надходило жодного повідомлення в період часу з першого класу по теперішній час.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, апеляційний суд відхиляє та враховує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У цій справі не установлено обставин, які давали б підстави для висновку про можливість змінити ставлення відповідача до виховання дитини, протягом розгляду справи в суді відповідачем не вчинено жодних активних дій, направлених на підтримання зв'язку із дитиною та виконання свого батьківського обов'язку.
Намагання відповідача побачити сина за кордоном (вперше та довгий час) вже під час повторного апеляційного перегляду, не може свідчити про зміну ставлення відповідача до власної дитини.
При цьому, як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, відповідач не побачив і не поспілкувався з сином, оскільки той не вийшов до нього за місцем мешкання і ці обставини підтверджені позивачкою, яка пояснила, що ОСОБА_5 їй зателефонував, повідомив, що бачив батька через вікно, запитав, що йому робити, оскільки він не бажає його бачити і спілкуватися з ним. У підсумку контакту не відбулося і, як визнано сторонами, відповідач, виїхавши с України до Німеччини, у подальшому виїхав до США, де наразі і знаходиться.
Інші наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанцій та не дають підстав вважати, що судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та/або його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Отже, виходячи з якнайкращих інтересів неповнолітньої дитини, з урахуванням її категоричної думки щодо відношення до батька, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вищевказані обставини справи та подані сторонами докази у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач своєю поведінкою підтверджує, що її змінити у кращий бік неможливо, свідомо ухиляючись від виконання батьківських обов'язків щодо свого сина, який за встановленими обставинами справи не бажає спілкування з відповідачем як з батьком.
Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав - без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: виконавчий комітет Малинської міської ради Житомирської області як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 18 листопада 2024 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова