Справа: № 639/295/23 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/2307/24 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання
під вартою обвинуваченим
31 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, з участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме прокурора та самого обвинуваченого, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 10 2024 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави до 60 днів, тобто до 16 12 2024 року включно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить про скасування ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 10 2024 року та про постановлення нової ухвали, якою просить відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 .
В обґрунтування своїх апеляційних вимог наголошує на недоведеності стороною обвинувачення наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не дослідженні судом першої інстанції можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Крім того, вказує, що у поданому клопотанні стороною обвинувачення не було доведено факту вчинення ОСОБА_7 умисного діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, що свідчить про відсутність об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Також апелянт зазначив, що з подій 29 07 2022 року минуло вже більше двох років, протягом яких ОСОБА_7 було достовірно відомо про наявність кримінального провадження щодо нього, проте, останній не вчинив жодних протиправних дій та не перешкоджав ходу досудового розслідування, а звернувся за правовою допомогою до адвокатів, що свідчить про те, що ОСОБА_7 не має жодного наміру переховуватися від суду.
Вважає також, що судом першої інстанції не було в повній мірі враховано обставини, які позитивно характеризують особу ОСОБА_7 та свідчать про можливість застосування до останнього на даному етапі менш тяжкого запобіжного заходу.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просив про задоволення апеляційної скарги та про скасування ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 10 2024 року.
Обвинувачений ОСОБА_7 та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності обвинуваченого та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи захисника обвинуваченого, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків чи потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 436-2 КК України, один з яких є особливо тяжкими за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від органу досудового розслідування та суду, зокрема у тому числі і на території російської федерації.
Крім того, враховуючи, що ОСОБА_7 є колишнім співробітником ГУ МВС України в Харківській області, тобто обізнаний про форми та методи правоохоронних органів під час досудового розслідування, то перебуваючи на волі матиме реальну можливість здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, які ще не допитані судом, з метою зміни ними показань чи відмови від раніше наданих.
Крім того, враховуючи характер інкримінованих ОСОБА_7 діянь, які полягали у спричиненні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості держави та надання представникам рф допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, не можна виключати імовірність того, що останній може перешкоджати вказаному кримінальному провадженню чи вчинити й інше кримінальне правопорушення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ризики, передбачені п.п. 1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, суворості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, навівши підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_7 , враховуючи, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення вчинені в умовах воєнного стану, тобто за тяжких життєвих обставин в яких опинилося суспільство, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи, на які посилається захисник обвинуваченого стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Що стосується посилання захисника обвинуваченого на незаконність продовження застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу через необґрунтованість його обвинувачення у вчиненому, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку захисника обвинуваченого є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 18 10 2024 року в частині продовження щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 436-2 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 16 12 2024 року включно, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4