29 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 953/6275/22
провадження № 51-1769 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора та засудженої на вирок Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки та мешканки
АДРЕСА_1 ),
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Київський районний суд м. Харкова вироком від 14 листопада 2023 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна.
На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
28 березня 2024 року Харківський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, за яким призначив обвинуваченій за ч. 2 ст. 307 КК покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки з конфіскацією всього належного їй майна. У решті вирок залишив без змін.
За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 у невстановлені час та місці, у невстановленої особи умисно, протиправно придбала особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, масою 56,9234 г (12 полімерних згортків), особливо небезпечну психотропну речовину 4-ММС, масою 7,8413 г (17 полімерних згортків), які незаконно зберігала за місцем свого проживання ( АДРЕСА_2 ,) з метою подальшого збуту, до часу їх виявлення та вилучення 14 липня 2022 року працівниками поліції.
Крім того, ОСОБА_8 у невстановлені час та місці, умисно, протиправно, працюючи на інтернет-магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2», у вказаному через смс-сповіщення місці забрала особливо небезпечні психотропні речовини та зберігала з метою подальшого збуту.
14 липня 2022 року в м. Харкові ОСОБА_7 незаконно збула, шляхом розкладання закладок:
- на АДРЕСА_3 - особливо небезпечну психотропну речовину PVP, масою 0,7502 г (5 згортків з полімерними пакетами);
- вул. Маршала Бажанова, 5 - особливо небезпечну психотропну речовину PVP, масою 5,8055 г (15 згортків з полімерними пакетами).
Крім того, ОСОБА_7 умисно, повторно, протиправно придбала, забравши 14 липня 2022 року залишений для неї на АДРЕСА_4 особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, масою 25,9636 г (30 згортків з фольги), який зберігала при собі до часу його виявлення та вилучення працівниками поліції того ж дня о 12:47-13:05.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Засуджена, не погодившись із вироком суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок суворості, подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення змінити та звільнити її на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання. Свої вимоги засуджена мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції:
- не врахував належним чином усіх обставин, що пом'якшують покарання, та даних про її особу, які, на її думку, дають підстави для призначення їй покарання із застосуванням положення ст. 75 КК;
- призначив надмірно суворе покарання;
- належним чином не мотивував своїх висновків.
Прокурор, не погодившись із вироком апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м'якості, подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що:
- наявності пом'якшуючих обставин недостатньо для застосування положень ст. 69 КК, ці обставини не перешкодили ОСОБА_7 вчинити злочин;
- засуджена вчинила тяжкий злочин, пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, з корисливого мотиву;
- ОСОБА_7 під час судового розгляду не визнавала своєї вини аж до моменту дослідження доказів, що ставить під сумнів щирість каяття та активне сприяння розкриттю злочину;
- встановлені обставини не знижують ступеню тяжкості вчиненого;
- призначив покарання, яке є недостатнім для попередження вчинення нових злочинів;
- ухвалив вирок, який не відповідає ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
На касаційну скаргу прокурора захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 подали письмові заперечення, в яких, із наведенням відповідних аргументів, просили залишити її без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав доводи касаційної скарги засудженої, просив її задовольнити, проти задоволення касаційної скарги прокурора заперечував.
Прокурор підтримав доводи поданої касаційної скарги, просив скасувати оскаржуваний вирок та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, проти задоволення касаційної скарги засудженої заперечував.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 307 КК в касаційному порядку не оспорюються.
Доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженій покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі
В касаційних скаргах сторона обвинувачення та засуджена покликаються на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собоюневідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, а саме: прокурор - на безпідставне застосування положення ст. 69 КК та м'якість призначеного ОСОБА_7 покарання, засуджена - на необґрунтоване незастосування ст. 75 КК та суворість призначеного їй покарання.
Колегія суддів не погоджується з цими доводами касаційних скарг прокурора та засудженої з огляду на таке.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
За змістом ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Приписами ст. 75 КК визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 413, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень статей 69, 75 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (ст. 414 КПК).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Київський районний суд м. Харкова вироком від 14 листопада 2023 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна та на підставі ст. 75 КК звільнив її від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Прокурор, не погодившись із вироком, подав апеляційну скаргу, в якій вказував на те, що суд безпідставно, на його думку, застосував до обвинуваченої положення статей 69, 75 КК, просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці з конфіскацією всього її особистого майна.
За наслідком апеляційного розгляду 28 березня 2024 року Харківський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції у частині призначення ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, за яким призначив обвинуваченій покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки з конфіскацією всього належного їй майна. У решті вирок залишив без змін.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора щодо безпідставного застосування місцевим судом положення ст. 75 КК та вказав на те, що суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання, у повній мірі не врахував підвищеної суспільної небезпечності її особи.
Водночас суд апеляційної інстанції не підтримав доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування судом положення ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК, врахувавши при цьому:
- характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпечність вчиненого злочину;
- відсутність обставин, що обтяжують покарання;
- наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин (догляд за батьком - особою з інвалідністю ІІ групи, учасником бойових дій), активна підтримка, перерахування коштів, волонтерська діяльність на користь ЗСУ, регулярні донації крові та її компонентів на потреби військовослужбовців ЗСУ;
- дані про особу обвинуваченої: ОСОБА_7 є жінкою молодого віку, офіційно працевлаштована, раніше не судима.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов в цілому обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням положення ст. 69 КК у виді позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна та не знайшов підстав для застосування ст. 75 КК, переконливо мотивувавши своє рішення в цій частині.
Що стосується доводів ОСОБА_7 про зміну вироку суд апеляційної інстанції та звільнення її від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, то Суд не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з того, що зазначені засудженою обставини на підтвердження цих доводів уже були враховані при застосуванні положень ст. 69 КК. Підстав звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання також не встановлено.
Колегія суддів не погоджується й з доводами прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_7 розміру покарання, з огляду на висновки суду апеляційної інстанції та з урахуванням обставин, встановлених під час касаційного провадження:
- ОСОБА_7 з 15 липня 2024 року почала відбувати призначене покарання;
- ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2024 року ОСОБА_7 звільнена умовно-достроково від відбування основного покарання у виді позбавлення волі для проходження військової служби за контрактом;
- з 25 вересня 2024 року ОСОБА_7 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 .
Суд касаційної інстанції погоджується з твердженням прокурора про важливість превентивного характеру судового рішення.
Водночас Суд зважає на необхідність дотримання принципів індивідуалізації та справедливості визначеного засудженій заходу примусу, що в даному кримінальному провадженні було реалізовано.
Суд касаційної інстанції також не оспорює посилання прокурора на допущені судом апеляційної інстанції суперечності між мотивувальною та резолютивною частинами вироку.
Проте, враховуючи висновок Суду про обґрунтованість призначеного ОСОБА_7 розміру покарання - 2 роки позбавлення волі, колегія суддів не знаходить підстав стверджувати про те, що суд апеляційної інстанції істотно порушив вимоги КПК, допустивши такі суперечності.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 420 КПК.
Разом із цим, колегія суддів касаційного суду, враховуючи те, що відповідно до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 зі змінами, внесеними постановою від 26 квітня 2024 року № 458, канабіс, смола канабісу, екстракти і настойки канабісу включені до Списку № 1 Таблиці II «Наркотичні засоби та рослини, обіг яких обмежено», вважає за необхідне в порядку ч. 2 ст. 433 КПК змінити вирок суду апеляційної інстанції та виключити з його мотивувальної частини посилання на те, що канабіс є особливо небезпечним наркотичним засобом.
Керуючись статтями 433, 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційні скарги прокурора та засудженої залишити без задоволення.
В порядку ст. 433 КПК України вирок Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року стосовно ОСОБА_7 змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на те, що канабіс є особливо небезпечним наркотичним засобом.
У решті судове рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3