9 жовтня 2024 року місто Київ
справа № 371/1476/23
провадження №22-ц/824/10653/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лушкіним Юрієм Петровичем,
на рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Капшук Л.О.,
У жовтні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , в якому просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом придбання господарського навісу та тимчасових будівель.
Позов обгрунтовано тим, що позивач є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Належна позивачу земельна ділянка є забудованою житловим будинком та господарськими будівлями, що належать йому на праві власності.
Власником суміжної земельної ділянки площею 0,4298 га за адресою: АДРЕСА_1 , є відповідачка по справі ОСОБА_2 .
Порушуючи санітарні норми та правила, державні будівельні норми, відповідачка збудувала господарський навіс та тимчасові будівлі, чим спричиняє позивачу, членам його сім'ї незручності, таким чином перешкоджає користуватися будинком. Від господарського навісу та тимчасових будівель йде неприємний запах, порушені інженерно-технічні заходи, що спричиняє попадання атмосферних опадів з покрівель будівель на територію суміжної ділянки.
Відповідно до акту обстеження земельних ділянок господарський навіс та тимчасові будівлі, які розташована по межі та за межами ОСОБА_1 , збудовані з порушенням будівельних норм згідно ДБН 2.2-12:2019 п.6.1.14, ОСОБА_2 запропоновано прибрати господарський навіс та тимчасові будівлі, які розташовані по межі земельної ділянки ОСОБА_1 та витримати санітарні та будівельні норми.
ОСОБА_2 з господарський навіс та тимчасові будівлі не прибрала.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лушкін Ю.П. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.
Зокрема, зазначає, що обставини справи можуть бути підтверджені будь-якими доказами, а не лише висновком експерта чи спеціаліста. Досліджені судом докази, а саме фотозображення розташування об'єктів, акт від 9 жовтня 2019 року чітко підтверджують наявність тимчасових будівель та навісу на території господарства відповідача, які встановлені з порушенням ДБН та тим самим порушують права позивача у вільному користуванні земельною ділянкою, створюють незручності позивачу.
Крім того, суд не надав оцінку тому, що відповідач погодилась з наявними порушеннями, оскільки підписала акт від 9 жовтня 2019 року і жодних заяв, скарг чи заперечень на вказане обстеження не заявляла і акт не оскаржувала.
Акт складений спеціалістами, які чітко встановили порушення ОСОБА_2 будівельних норм.
Позивач також надав на підтвердження його порушених прав фото, яке судом до уваги не взято.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Ткаченко В.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, зазначає про те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник Лушкін Ю.П. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 адвокат Ткаченко В.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Судом установлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Провулок «Колгоспний» в селі Росава перейменований на «Молодіжний» згідно з рішенням третьої сесії сьомого скликання Росавської сільської ради № 16від 10 грудня 2015 року.
Відповідно до даних витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0712222992021 від 21 листопада 2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 , сформована земельна ділянка площею 0,2500 а, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222986701:01:047:0031. Інформація про зареєстроване право щодо форми власності в Державному земельному кадастрі відсутня. Земельна ділянка межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 кадастровий номер 3222986701:01:047:0007.
Відповідно до даних долученого до позовної заяви ату обстеження земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 від 9 жовтня 2019 року, комісія в складі начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури Миронівської РДА Оліник Р.П., сільського голови села Росава Бондар Т.С. , землевпорядника сільської ради села Росава Дуріцького В.П., депутатів Росавської сільської ради Потапені Л.К., Мироненка С.В. за зверненням ОСОБА_1 здійснила виїзд в АДРЕСА_1 та провела обстеження земельних ділянок по межі домоволодінь під номера 4 та 6. Комісія встановила, що господарській навіс та тимчасові будівлі ОСОБА_2 розташовані по межі та за межами ОСОБА_1 , порушені будівельні норми згідно ДБН Б.2.2-12:2019 пункт 6.1.41. Комісія вирішила запропонувати ОСОБА_2 прибрати господарський навіс та тимчасові будівлі, які розташовані по межі ОСОБА_6 і витримати санітарні та будівельні норми. Рекомендовано вирішити питання шляхом мирного узгодження, а в разі, якщо сторони не дійдуть згоди, вирішувати дане питання в судовому порядку. Акт підписаний всіма членами комісії, а також ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Даними акту про встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки а передачі на зберігання межових знаків ОСОБА_2 від 16 липня 2013 року встановлено зовнішні межі земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,4298 га. В акті вказано, що розміри та місцезнаходження земельної ділянки показані на абрисі. Акт підписаний суміжними землекористувачами, в тому числі ОСОБА_1 , який будь-яких зауважень не висловлював.
19 липня 2023 року позивач звернувся до Миронівської міської ради з заявою про повторний виїзд комісії з розгляду земельних ресурсів у зв'язку з неусуненням ОСОБА_2 рекомендацій, викладених в акті від 9 жовтня 2019 року.
Відповідно до даних повідомлення Миронівської міської ради № 02-20/5554 від 16 серпня 2023 року, позивача повідомлено, що акт є чинним, а його звернення повторним.
Згідно з даними повідомлення Миронівської міської ради № 02-37/6090 від 6 вересня 2023 року, за адресою АДРЕСА_1 має зареєстроване місце проживан6ня та проживає ОСОБА_2 , яка є власником цього житлового будинку.
Відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок під номером АДРЕСА_1 та приналежні до нього господарські будівлі: сарай - гараж, сарай - прибудова, літня кухня, погріб з шийкою, убиральня, огорожа, колодязь питний.
Такі обставини підтверджуються даними свідоцтва про право на спадщину за законом № 2-3825, виданого 22 жовтня 2009 року державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори, технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовлений на житловий будинок під номером АДРЕСА_1 1 вересня 2009 року КП КОР «Білоцерківське МБТІ», свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 13665130 від 29 листопада 2013 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 13665350 від 29 листопада 2013 року.
Відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222986701:01:47:008 площею 0,1798 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та земельна ділянка площею 0,4296 га з кадастровим номером 322986701:01:047:0007 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності у нього права власності на земельну ділянку, суміжною з земельною ділянкою відповідача. Так, із доданого до позовної заяви витягу з Державного земельного кадастру неможливо встановити власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222986701:01:047:0031, а будь-які інші докази щодо права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутні.
Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що внаслідок дій відповідача були порушені його права, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, якими зазвичай з аналогічним предметом позову можуть бути висновки експерта чи спеціаліста.
З наданих стороною позивача фотозображень господарських споруд неможливо встановити їх фактичне місце розташування, а також їх розташування відносно межі між земельними ділянками.
Стверджуючи про неможливість використання позивачем своєї ділянки за призначенням, позивач не надав доказів того, що споруджені відповідачем тимчасові господарські споруди існують на час розгляду справи, а також доказів того, що вони споруджені з порушенням межі між земельними ділянками та порушують правила добросусідства та права позивача.
Наданий позивачем до позовної заяви акт комісії від 9 жовтня 2019 року суд першої інстанції визнав неналежним та недопустимим доказом, оскільки з його змісту неможливо встановити, яким чином комісія визначала місце проходження межі між земельними ділянками, а також відповідність такої межі технічній документації з землеустрою на земельні ділянки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у ч.1 ст.79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частини першої ст.81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної ім земельної частки (паю).
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним право користування та розпорядження своїм майном.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).
Відповідно до ч.2, 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання чиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження ба (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням права власника або землекористувача тощо).
Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою сукупність таких обстави: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) ( правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 599/340/16-ц).
Порядок відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначений в Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376. Розділом IVзазначеної Інструкції передбачено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст.186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Закріплення відновлених меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками здійснюється виконавцем, яким є юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою, у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів суміжних земельних ділянок або уповноваженої ним (ними) особою.
Відповідно до п.п. «г», «е» ч.1 ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами своє право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222986701:01:047:0031. Наданий позивачем витяг з Державного земельного кадастру не містить інформації про власника земельної ділянки. Станом на 25 листопада 2021 інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.
Поданий апелянтом до апеляційної скарги Витяг з Державного реєстру речових прав, який містить інформацію про власника земельної ділянки 3222986701:01:047:0031, право власності на яку за ОСОБА_1 зареєстроване 13 липня 2023 року не може бути прийнятий апеляційним судом, оскільки апелянтом не наведено виключних обставин, що унеможливлювали подання такого доказу до суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що внаслідок дій відповідача були порушені права позивача, а також те, що споруджені відповідачем тимчасові господарські споруди існують на час розгляду справи, а також доказів того, що вони споруджені з порушенням межі між земельними ділянками та порушують правила добросусідства.
Поданий позивачем до позовної заяви акт обстеження земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 від 9 жовтня 2019 року, складений комісія в складі начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури Миронівської РДА Олійник Р.П., сільського голови села Росава Бондар Т.С., землевпорядника сільської ради села Росава Дуріцького В.П., депутатів Росавської сільської ради Потапені Л.К. , Мироненка С.В. за зверненням ОСОБА_1 не містить інформації щодо межі між земельними ділянками, відповідність такої межі технічній документації із землеустрою на земельній ділянці. Тим більше, акт складений в 2019 році, тоді як технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222986701:01:047:0031в натурі (на місцевості) виготовлена 9 вересня 2021 року.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такий акт не є належним та допустимим доказом наявності порушених прав позивача, оскільки з його змісту неможливо встановити, яким чином комісія визначила місце проходження межі між земельними ділянками.
Оскільки акт від 9 жовтня 2019 року є неналежним та недопустимим доказом, відповідно лист Миронівської міської ради від 16 серпня 2023 року, в якому міститься інформація щодо чинності акту від 9 жовтня 2019 року обстеження земельних ділянок по АДРЕСА_1 , без проведення огляду земельних ділянок, про що також зазначено в листі, також не може вважатися належним доказом.
Інших доказів, визначених ч.2 ст.76 ЦПК України, зокрема письмових, речових, електронних доказів, показання свідків, висновків експертів, позивач суду не надав, клопотань про виклик свідків, спеціалістів чи призначення відповідних судових експертиз не заявляв.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи переважно зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставинах, спрямовані на переоцінку цих доказів і обставин.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,
суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лушкіним Юрієм Петровичем, залишити без задоволення.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанова складена 30 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус