Справа №757/63335/18-ц Головуючий у 1 інстанції: Григоренко І.В.
Провадження №22-ц/824/9396/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
09 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Журби С.О., Писаної Т.О.
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про витребування майна із чужого володіння,
Короткий зміст обставин справи
У грудні 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Некрилова Костянтина Юрійовича, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2018 року було виділено позовну вимогу ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про витребування майна із чужого володіння в окреме провадження.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2019 року клопотання про заміну позивача правонаступником у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про витребування майна із чужого володіння задоволено; замінено позивача - ОСОБА_4 на правонаступника ОСОБА_2 .
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.02.2023 позивач остаточно просила суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на її користь квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона разом з її матір'ю ОСОБА_4 в рівних частках були співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача померла та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після її смерті матері, успадкувавши належну померлій частку спірної квартири.
Рішенням Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Некрилова К.Ю. про державну реєстрацію прав № 34574391 від 31.03.2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_7 .
Вказана реєстраційна дія була вчинена на підставі підроблених договорів купівлі-продажу від 12.09.2001 року № 3544-Б/001 та № 3545-Б/2001, вчинених у простій письмовій формі, які були нібито укладені між сім'єю Дідковських та зареєстровані на Товарній біржі «Українська біржа» «Десятинна».
За вказаним фактом було відкрито кримінальне провадження № 420171010600000108 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, в якому позивач визнана потерпілою.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420171010600000108 наразі триває.
Рішенням Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. про реєстрацію прав № 35490583 від 01.06.2017 року зареєстровано перехід права власності на спірну квартиру від ОСОБА_7 до ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № 710 від 28.04.2017 року та договору про відступлення прав № 3819 від 01.06.2017 року.
14.03.2019 року Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Ю.В. рішенням про реєстрацію прав № 45956003 від 14.03.2019 року зареєстрував перехід права власності на спірну квартиру від ОСОБА_5 до ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу № 41076 від 14.03.2019 року.
У подальшому, 05.08.2019 року рішенням Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. № 48101519 від 05.08.2019 року зареєстровано зміну статусу спірного об'єкту нерухомості з житлової квартири в нежитлове приміщення.
01.11.2019 року рішенням Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мангуш А.М. про реєстрацію прав № 49482838 від 01.11.2019 року зареєстровано перехід права власності на спірне нерухоме майно від ОСОБА_8 до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3334 від 01.11.2019 року.
Кінцевим набувачем спірної квартири став ОСОБА_1 .
Вважає, що квартира АДРЕСА_1 незаконно поза волею власника вибула з власності, оскільки договори купівлі-продажу від 12.09.2001 № 3544-Б/001 та № 3545-Б/2001 від 12.09.2001 на Товарній біржі «Українська біржа» «Десятинна» по продажу спірної квартири ніколи не укладалися та не реєструвалися.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про витребування майна із чужого володіння задоволено.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. 00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки спірне нерухоме майно вибуло поза волею його власника, а в інший спосіб порушене право позивача не може бути задоволено, суд дійшов висновку про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивачем не було надано суду жодних доказів про неправомірне відчуження нерухомого майна.
Вважає, що висновок почеркознавчої експертизи не є належним доказом оскільки експертизу могли проводити лише експерти державних спеціалізованих установ.
Зазначив, що оскаржуване судове рішення порушує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925\1351\19.
Оскільки що позивач жодного разу не з'явилась у судове засідання, суд першої інстанції не міг виносити кінцеве рішення.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
11.06.2024 представник відповідача ОСОБА_9 подав відзив на апеляційну скаргу.
14.08.2024 представник відповідача ОСОБА_9 подав додаткові пояснення на апеляційну скаргу.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник позивача ОСОБА_10 , в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
09.10.2024 представник відповідача ОСОБА_11 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, однак на підтвердження поважності причин його відсутності доказів не надав.
Вислухавши думку учасників процесу які з'явились у судове засідання колегія суддів протокольно ухвалила клопотання адвоката Коротя Р.О. про відкладення розгляду справи залишити без задоволення.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка учасників процесу належним чином повідомлених про час, місце і дату судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.
Позиція суду апеляційної інстанції
Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з'явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належіть залишити без задоволення враховуючи наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 16.09.1997, виданого Відділом приватизації Державного житлового фонду Печерського району на підставі розпорядження (наказу) від 16.09.1997 за № 1492, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв. м., належала ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_4 в рівних долях (а. с. том 1 а. с. 126).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, про що Печерським районним у м. Києві Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві внесено відповідний актовий запис № 395, і видано свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , від 25.09.2018 (том 1 а. с. 152).
Відповідно до листа Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. від 27.03.2019 за вих. № 157/02-14, ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а. с. 153).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.10.2019 № 185000749, 31.03.2017 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34574391 від 31.03.2017, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 . Підстава виникнення права власності: договори купівлі-продажу від 12.09.2001 № 3544-Б/001 та № 3545-Б/2001, видавник - Товарна біржа «Українська біржа» «Десятинна» (том 2 а. с. 138) ; 79 - 80; 91 - 92).
12.09.2001 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на Товарній біржі «Українська біржа» «Десятинна» нібито було укладено договір купівлі-продажу № 3544-Б/001 (далі - Договір купівлі-продажу № 3544-Б/2001 від 12.09.2001), відповідно до умов якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_7 купив 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (том 2 а. с. 79 - 80).
12.09.2001 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на Товарній біржі «Українська біржа» «Десятинна» нібито було укладено договір купівлі-продажу № 3545-Б/2001 (далі - Договір купівлі-продажу № 3545-Б/2001 від 12.09.2001), відповідно до умов якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_7 купив 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (том 2 а. с. 91 - 92).
Відповідно до листа Державного архіву м. Києва від 07.05.2020 за вих. № 068/02-12/918, у журналі реєстрації договорів купівлі-продажу та міни об'єктів нерухомості за період часу з 05.01.2001 по 28.12.2001 відомості про укладення договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не виявлено (том 2 а. с. 102).
Печерським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.12.2017 за № 420171010600000108 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, в якому ОСОБА_2 визнана потерпілою (том 1 а. с. 18 - 19).
Згідно висновку експерта № 34/18 за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 10.09.2018, складеного експертом першого класу «Науково-дослідної лабораторії судових експертиз» ОСОБА_12 на замовлення адвоката Ярош Л.В. для подання до Печерського районного суду м. Києва у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, підпис від імені ОСОБА_2 , електрографічне зображення якого міститься у графі: «Продавець» е електрофотокопії Договору купівлі-продажу від 12.09.2001, посвідченому «Українською біржою» «Десятинна» за реєстраційним № НОМЕР_2 , виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (том 2 а. с. 103 - 110).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.10.2019 № 185000749, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 35490583 від 01.06.2017, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № 710 від 28.04.2017 та договору про відступлення прав № 3819 від 01.06.2017 (том 2 а. с. 137).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.10.2019 № 185000749, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45956003 від 14.03.2019, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу № 1076 від 14.03.2019 (том 2 а. с. 136).
05.08.2019 рішенням Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. № 48101519 від 05.08.2019 змінено тип об'єкта нерухомого майна (квартиру АДРЕСА_1 ) з квартири на приміщення (том 2 а. с. 135).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27.01.2020 № 197757323, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мангуш А.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49482838 від 01.11.2019, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3334 від 01.11.2019 (том 2 а. с. 145; том 1 а. с. 207 - 209).
23.01.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І. за реєстровим № 51, яким забезпечено зобов'язання, що випливають з Договору позики від 23.01.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та відповідно до умов якого ОСОБА_1 з метою забезпечення зобов'язань за Договором позики передав в іпотеку наступне майно: приміщення АДРЕСА_1 (том 2 а. с. 129 - 134).
Рішенням Київського міського нотаріального округу Левчук І.І. від 23.01.2020 зареєстровано право іпотеки № 50786162 (реєстраційний запис № 35162632) за ОСОБА_3 та зареєстровано обтяження № 50785812 (реєстраційний запис № 35162349), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27.01.2020 № 197757323 (том 2 а. с. 146).
Відповідно до наказу Міністра юстиції України від 20.03.2020 № 1108/5, на підставі ч. 3 ст. 26 п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», скаргу ОСОБА_2 від 16.12.2019 задоволено частково; скасовано рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. № 48101519 від 05.08.2019; виконання п. 2 наказу покладено на Департамент нотаріату та державної реєстрації Міністра юстиції України (том 2 а. с. 122).
Листом Департаменту нотаріату та державної реєстрації Міністра юстиції України від 07.04.2020 за вих. № 16233/44290-33-19/19.1.1, ОСОБА_2 повідомлено про неможливість виконання наказу Міністра юстиції України від 20.03.2020 № 1108/5 щодо внесення записів про об'єкт нерухомого майна, оскільки право власності на об'єкт нерухомого майна перейшло до правонабувача, а відповідне рішення прийнято на підставі вимог діючого законодавства, а саме в результаті вчинення нотаріальної дії, яка не визнана в судовому порядку недійсною (том 2 а. с. 112 - 133).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що дійсний власник майна рішення про відчуження спірного нерухомого майна не приймала, а відтак майно вибуло поза волею дійсного власника, що є підставою для його витребування відповідно до ст. 388 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до приписів положень статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові.
Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (стаття 388 Цивільного кодексу України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Згідно з частиною першою статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).
Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Однією з ключових умов звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
Окрім того, особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.06.2023 у справі № 911/3730/16 (911/197/21), від 08.04.2021 у справі 10/2180, від 10.06.2020 у справі № 04/5026/803/2012.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині, того що, матеріали справи не містять доказів щодо неправомірного відчуження нерухомого майна.
Зазначене спростовується листом Державного архіву м. Києва від 07.05.2020 згідно з яким повідомлено, що в журналі реєстрації договорів купівлі-продажу відомості про укладення договорів купівлі-продажу спірної квартири не виявлено, надано докази про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 420171010600000108 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, де ОСОБА_2 є потерпілою , надано висновк експерта № 34/18 де зазначено, що підпис від імені ОСОБА_2 , виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
В свою чергу ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_2 на законних підставах.
Колегія суддів звертає увагу на те що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
А тому доводи про те що відповідач є добросовісним набувачем не знайшли свого підтвердження наданими до матеріалів справи доказами. Так як добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
З урахуванням викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Проаналізувавши зміст судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалив рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2024 року
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана