Провадження № 11-кп/824/1007/2024 Категорія: ч. 1 ст. 258-3 КК України
ЄУН: 761/14625/23 Суддя у І інстанції: ОСОБА_1
10 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 22023000000000011, внесеному до ЄРДР 6 січня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 8 вересня 2023 року,яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого, документованого паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 2 серпня 2008 року Київським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, та призначено покарання у вигляді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_7
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, за таких обставин.
22 квітня 2015 року т.зв. рада міністрів невизнаної донецької народної республіки (далі - ДНР) на підставі постанови № 6-6 від 18 квітня 2015 року «Про запровадження тимчасової державної адміністрації» та з метою забезпечення терористичної організації послугами зв'язку затвердила створення т.зв. «Державного підприємства державне унітарне підприємство Донецької народної республіки «Республіканський оператор зв'язку», місцезнаходження якого згідно з реєстром юридичних осіб т.зв. днр АДРЕСА_2 .
Вказане підприємство надає послуги мобільного та стаціонарного телефонного зв'язку, канали передачі даних, Інтернет, на тимчасово окупованих територіях України (т.зв. «лнр/днр»), зокрема для поширення пропаганди російською владою, організовує та розповсюджує антиукраїнську пропаганду, підтримує дії та політику, які загрожують територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України, а також стабільності та безпеки в Україні.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року, затвердженим Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, застосовано персональні спеціальні економічні санкції та інші обмежувальні заходи (санкції) щодо т.зв. «Державного підприємства державне унітарне підприємство Донецької народної республіки "Республіканський оператор зв'язку».
Громадянин України ОСОБА_6 , будучи радикально налаштованою особою, що не сприймає державну владу в Україні, підтримує злочинні наміри терористичної організації «днр», яка діє на тимчасово окупованій території Донецької області, керуючись власними переконаннями та будучи обізнаним про її протиправну діяльність, з метою порушення громадської безпеки сприяв діяльності зазначеної терористичної організації.
ОСОБА_6 , у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 29 березня 2022 року, діючи умисно та добровільно, переслідуючи мету порушення громадської безпеки, зайняв посаду заступника директора т.зв. «Державного підприємства державне унітарне підприємство Донецької народної республіки «Республіканський оператор зв'язку» та продовжує її займати.
Перебуваючи на вказаній посаді, ОСОБА_6 у невстановлені досудовим розслідуванням час, але не пізніше 29 березня 2022 року, перебуваючи у невстановленому місці, діючи умисно, сприяв діяльності терористичної організації «днр» шляхом її забезпечення послугами мобільного та стаціонарного телефонного зв'язку, каналами передачі даних, Інтернетом, що підвищує ефективність комунікації між учасниками терористичної організації, не передбаченими законом воєнізованими та збройними формуваннями між собою й населенням Донецької області, та шкодить національним інтересам України.
ОСОБА_6 , сприяючи діяльності терористичної організації, упродовж 2022 року, перебуваючи у невстановленому місці, користуючись займаною посадою на користь терористичної організації «днр» та діючи в її інтересах, забезпечив підключення понад 300 базових станцій зв'язку т.зв. «Державного підприємства державне унітарне підприємство Донецької народної республіки «Республіканський оператор зв'язку» на тимчасово окупованих територіях України та забезпечив реалізацію понад 45 тисяч SIM-карт незаконної телекомунікаційної компанії - мобільного оператора «Phoenix», організував та забезпечив переналаштування станцій мобільного зв'язку українських мобільних операторів, організував та контролює надання послуг оператором мобільного зв'язку на тимчасово окупованих територіях, зокрема Донецької області.
За таких обставин, ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, перебуваючи на посаді заступника директора т.зв. «Державного підприємства державне унітарне підприємство Донецької народної республіки «Республіканський оператор зв'язку», будучи громадянином України, достовірно знаючи про проведення на території Донецької області України антитерористичної операції (операції Об'єднаних сил) проти терористичної організації «днр», усвідомлюючи, що діяльність даної терористичної організації та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, сприяв діяльності терористичної організації «днр».
Цим же вироком вирішено питання запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та процесуальних витрат.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок у зв'язку з встановленням відсутності в діях ОСОБА_6 складу вказаного кримінального правопорушення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що вирок повинен бути скасований, оскільки є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , згідно з пред'явленим йому обвинувачення за ч. 1 ст. 258-3 КК України, необхідно закрити у зв'язку з встановленням відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.
Апелянт стверджує, що суд, дослідивши, оцінивши та проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, вважав «поза розумним сумнівом» доведеним пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 1 ст. 258-3 КК України, тобто, в іншому сприянні діяльності терористичної організації.
Однак, як наголошує захисник, будь-яких доказів, крім наданих стороною обвинувачення відеозапису, не було зібрано під час досудового розслідування та до матеріалів кримінального провадження не було долучено, у тому числі не було встановлено свідків вказаних вище подій, щодо яких ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258-3 ч. 1 КК України, а також відповідно і не було допитано таких осіб в якості свідків під час досудового розслідування та під час судового розгляду даного кримінального провадження. Також в ході проведення досудового розслідування не було встановлено дійсну відповідність відеозаписів, наданих стороною обвинувачення, реальним обставинам та не спростовано позицію сторони захисту, що зафіксовані на відеозаписах обставини не є «постановочними», а відображають дійсні обставини щодо ОСОБА_6 .
На переконання захисника, матеріали кримінального провадження не містили достатню кількість доказів, які б давали підстави суду винести оскаржуваний вирок, а, відтак, як наголошує захисник, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, та суд не вірно оцінив долучені докази сторони обвинувачення, що істотно вплинуло на його висновки.
На апеляційну скаргу захисника прокурор ОСОБА_9 подав заперечення, в яких просить відмовити в повторному досліджені обставин, встановлених під час кримінального провадження; залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок - без змін.
Апеляційний розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції щодо обвинуваченого проведено у його відсутність, з дотриманням вимог КПК України про його повідомлення про час та місце судового розгляду шляхом публікації судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади, що відповідає положенням ч. 3 ст. 323 КПК України, та є належним повідомленням обвинуваченого про день, час та місце апеляційного розгляду даного кримінального провадження, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено у порядку спеціального судового провадження (in absentia)
З метою дотримання прав обвинуваченого на захист у кримінальному провадженні забезпечена обов'язкова участь захисника, тобто, захист інтересів обвинуваченого реально та дієво забезпечений державою.
Заслухавши доповідь судді,
- позицію захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, який додатково в суді апеляційної інстанції зазначив, що у кримінальному провадженні відсутні будь-які свідки, які б підтвердили обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , а основоположним доказом є відеозапис, на якому, нібито, зображений ОСОБА_6 , проте, відсутні докази, які б підтверджували дане відео. Всі докази, надані стороною обвинувачення, базуються лише на висловах ОСОБА_6 , які зафіксовані на відео, а інших доказів немає;
- пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, пояснивши, що всі докази у кримінальному провадженні зібрані у відповідності до вимог КПК України, є належними; допустимими та достатніми. Окрім того, крім відеозапису, наявні й інші докази, які у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину;
- дослідивши наявні у справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
За змістом ст.. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу
Згідно ст.. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Частиною 2 статті 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
При цьому колегія суддів враховує, що згідно з вимогами ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Частина 2 статті 17 КПК України передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом.
Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред'явленому обвинуваченні.
Обов'язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлені під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
При цьому, відповідно до положень ст. 91, 92 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, у встановлених КПК випадках, - на потерпілого. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, з дотриманням положень ст. 337 КПК України, забезпечивши сторонам усі можливості для реалізації їхніх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, дослідив надані сторонами докази, повно, всебічно та неупереджено дослідив всі обставини даного кримінального провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням оцінив кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, детально навів досліджені докази у вироку, дав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом.
Так, висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, суд першої інстанції обґрунтував доказами, зокрема, даними, які містяться:
- у протоколі огляду від 27 січня 2023 року, згідно з яким оглянутий відеоматеріал, розміщений 29 березня 2022 року на відеохостінгу «YouTube», з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з додатком у вигляді вказаного відеозапису, збереженому на матеріальному носії інформації, згідно з якими ОСОБА_6 як заступник директора «ГУП ДНР «РОС»» повідомляє про плани здійснювати й у подальшому діяльність на користь днр (ас. 47-55 т.2);
- у протоколі огляду з додатком від 30 січня 2023 року сайту оператору зв'язку терористичної організації днр - « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розміщеного за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 на якому розміщено публікацію ОСОБА_6 з його звітом про результати роботи за 2022 рік та перспективи на 2023 рік на посаді заступника директора вказаного підприємства, яке входить до складу терористичної організації «днр» (ас. 56-70 т.2);
- у протоколі огляду з додатком від 14 лютого 2023 року мережі інтернет, а саме:
1) інформації щодо реєстрації «Державного підприємства державне унітарне підприємство Донецької народної республіки «Республіканський оператор зв'язку» у реєстрах т.зв. днр та податкових органах російської федерації та т.зв. днр;
2) інформації про оператора мобільного зв'язку Phoenix, центри обслуговування абонентів, що зокрема підтверджує звіт про результати роботи ОСОБА_6 , історію створення, Умови надання та користування пересувним (мобільним) зв'язком «Державного підприємства державне унітарне підприємство Донецької народної республіки «Республіканський оператор зв'язку», затверджені наказом вказаного підприємства та інше (ас. 71-124 т.2);
- у протоколі огляду від 12 березня 2023 року з додатком інформаційної картки ОСОБА_6 , в якій викладені анкетні дані та фотознімок ОСОБА_6 (ас. 123-130 т.2);
- у висновку портретної експертизи № 241/1 від 17 березня 2023 року, згідно з яким на третій сторінці файлу «Протокол огляду відео Трунова від 27.01.2023» (особа чоловічої статі із головним убором темно-синього кольору); у файлі «videoplayback», що зафіксований протоколом огляду від 27 січня 2023 року, при показниках індикатору відліку часу програвача 00:02:00-00:02:10; на шостій сторінці файлу «Протокол огляду Трунов від 30.01.2023» та на другій сторінці файлу «Протокол огляду від 12.03.2023», наданого в якості порівняльного матеріалу, зображена одна й та сама особа (ас. 146-155 т.2);
- у листі ТОВ «Лайфселл» від 21 квітня 2023 року, яким надано інформацію щодо базових станцій, функціонування яких протягом 25 лютого-13 березня 2022 року було припинено на території Волноваського району Донецької області (ас. 157-158 т. 2);
- у листі АТ КБ «Приватбанк» із додатками, яким надано відомості щодо ОСОБА_6 (ас. 170-1722 т.2);
- у листі МЗС України від 13 лютого 2023 року, за змістом якого відсутня інформація стосовно звернення ОСОБА_6 з питань припинення громадянства України (ас. 164 т.2).
При цьому суд першої інстанції врахував, що:
- згідно з положеннями ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України;
- відповідно до Постанови Верховної Ради від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» було визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України;
- на підставі ст. 1, 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», який набув чинності 24 лютого 2018 року, визначено тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль, в тому числі, сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей. При цьому тимчасова окупація російською федерацією вказаних територій України незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав;
- поняття терористичної організації визначено Законом України «Про боротьбу з тероризмом», де зазначено, що це є стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Визначальним для визнання організації терористичною є те, що хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації;
- за Законом України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Окрім того, судом першої інстанції враховано, що згідно з Законом України «Про боротьбу з тероризмом» терористичний акт є злочинним діянням у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 КК України.
Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому саме фактором цілеспрямованого залякування населення як засобу досягнення поставленої мети злочини терористичної спрямованості відрізняються від інших споріднених злочинів. При цьому терористична організації, на відміну від терористичної групи, створюється для здійснення терористичної діяльності на постійній основі на невизначений проміжок часу.
Згідно з Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 3314 (XXIX) «Визначення агресії», прийнятої 14 грудня 1974 року, агресивна війна - це протиправне діяння, що виражається у прямому чи опосередкованому застосуванні збройної сили проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави.
Судом першої інстанції взято до уваги те, що ознаки діяльності «днр» як терористичної організації підтверджуються зверненнями Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, які затверджено постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року; заявою Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою постановою Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року; заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року, в яких «днр» визначено терористичною організацією.
Судом першої інстанції також враховано, що за змістом роз'яснень, які містяться у листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2016 року № 9225/0/4 16 на підставі аналізу положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст.ст. 258, 258-3 КК України, як вчинення окремого терористичного акту, так і діяльність терористичної організації, здійснюються із метою, визначеною у ст. 258 КК, відсутність якої унеможливлює віднесення певної діяльності до терористичної, внаслідок чого встановлення у кримінальному провадженні передбачених у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» ознак певної організації та відповідної мети її діяльності є підставою для визнання відповідної діяльності терористичною. Однак, таке визнання здійснюється судом у конкретному провадженні на підставі наявних матеріалів, тому існування окремого судового рішення, рішення органу законодавчої чи виконавчої влади про визнання діяльності терористичною для притягнення особи до кримінальної відповідальності за статтею 258-3 КК не вимагається, оскільки ст. 24 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», що передбачає рішення суду про визнання організацією терористичною, не визначає обов'язкові ознаки терористичної організації, а лише передбачає один із правових наслідків визнання такої організації терористичною шляхом її ліквідації.
Крім цього, суд врахував, що встановлення у кримінальному провадженні передбачених у ст. 1 Закону ознак повної організації (наявність стійкого об'єднання трьох і більше осіб; розподіл функцій між цими особами; існування обов'язкових правил поведінки при підготовці та вчиненні терористичних актів) та відповідної мети її діяльності (порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, вплив на прийняття рішень, вчинення або не вчинення дій органами державної влади та місцевого самоврядування) є підставою для визнання відповідної діяльності терористичною, про що аналогічна правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом у постанові від 5 липня 2018 року по справі № 225/6151/15-к, від 3 жовтня 2018 року по справі №326/195/16-к, від 22 листопада 2018 року по справі № 477/233/16-к.
На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 як громадянин України, який є повнолітньою, дієздатною людиною, цілком усвідомлював, що «днр» є стійким об'єднанням групи осіб (більше трьох) з розподілом функцій та встановленням правил їх поведінки, яке діє на території України незаконно, а її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України, військовослужбовців Збройних Сил України, задіяними у проведенні АТО та ООС, а, відтак, такі ознаки у сукупності є загальновідомими та, на думку суду, дають об'єктивні підстави вважати «днр» терористичною організацією у межах правої кваліфікації дій ОСОБА_6 , які передбачені диспозицією ч.1 ст. 258-3 КК України.
Установивши в порядку статті 91 КПК України обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, дослідивши, оцінивши та проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, їх належність та допустимість, суд дійшов висновку, що поза розумним сумнівом є доведеним інше сприяння ОСОБА_6 діяльності терористичній організації, та кваліфікував дії останнього за ч. 1 ст. 258-3 КК України.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів, оскільки вони є переконливими, належним чином мотивовані та ґрунтуються на сукупності досліджених судом доказах, які є належними та допустимими.
При цьому колегія суддів враховує, що ст. 84 КПК України визначено, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів можуть належати, зокрема, матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у т.ч. електронні).
За таких обставин, всупереч доводів апеляційної скарги захисника, відеозапис у розумінні КПК України є документом, який може бути доказом факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.
Окрім того, колегія суддів враховує, що у розумінні Закону України «Про авторське право і суміжні права», електронна (цифрова) інформація - це аудіовізуальні твори, музичні твори (з текстом або без тексту), комп'ютерні програми, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, що знаходяться в електронній (цифровій) формі, придатній для зчитування і відтворення комп'ютером, які можуть існувати і/або зберігатися у вигляді одного або кількох файлів (частин файлів), записів у базі даних на зберігаючих пристроях комп'ютерів, серверів тощо у мережі Інтернет, а також програми (передачі) організацій мовлення, що ретранслюються з використанням мережі Інтернет.
За ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа і його допустимість як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Відтак, будь-яка інформація в цифровій формі на будь-яких веб-сайтах чи комп'ютерних програмах у виді статей чи переписки може використовуватися як електронний доказ в суді згідно закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Таким чином, у процесі здійснення відеозапису створюється інформація.
Матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення, тільки коли електронний документ є речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Один і той самий електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
Під час встановлення дійсних обставин події та подальшого їх аналізу, саме за допомогою відеозапису можливе об'єктивне відтворення події, на відміну від суб'єктивного сприйняття інформації кожною людиною, що надалі стає джерелом доказів. Відеозапис може підтвердити або спростувати причетність певної особи до вчиненого кримінального правопорушення, що має принципово важливе значення для встановлення істини у справі, попередженні та подоланні протидії розслідувань кримінальних правопорушень, а також формуванні доказової бази.
Колегія суддів враховує, що за матеріалами кримінального провадження встановлено, що підставою внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР стало виявлення в ході контррозвідувального супроводження діяльності об'єктів галузі зв'язку обставин, які містять ознаки участі ОСОБА_6 та організація діяльності терористичної організації на території тимчасово окупованої території Донецької області.
Фактичні дані про вчинення ОСОБА_6 злочину в межах вказаного кримінального провадження у подальшому одержані у виді фото- та відеоматеріалів.
Той факт, що наявні у справі фото- та відеоматеріали не є первинними, тобто, не походять з першоджерел, на переконання колегії суддів, не впливає на висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення за встановлених судом обставин, оскільки ці матеріали належить оцінювати як електронні копії фото- та відеоматеріалів, зміст яких відповідає відповідним протоколам їх огляду, які досліджені безпосередньо судом першої інстанції. При цьому подання таких протоколів огляду та відео-фотоматеріалу пояснюється процесуально, оскільки є наслідком виявлення цих доказів у мережі Інтернет, що не вплинуло на зміст самих доказів.
При цьому колегія суддів враховує, що електронні копії фото- та відеоматеріалів походять з мережі Інтернет, містять необхідну інформацію щодо дати та часу створення, місця події, що відображено у відповідних протоколах огляду шляхом створення знімків з екрану з застосуванням системної функції Print Screen.
Долучені до матеріалів провадження CD-диски з відеозаписами обставин подій виготовлені у зв'язку з необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні, та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається в електронному вигляді як файл. Таким чином, записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документа.
За наведених обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, встановивши, що відеозапис наявний у відкритому доступі у мережі Інтернет, а зазначені у ньому відомості знайшли своє відображення й в інших доказах у кримінальному провадженні, обґрунтовано визнав такі докази допустимими.
Враховуючи цілковиту узгодженість між собою наданих стороною обвинувачення доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, даних, які вони містять та які узгоджуються з іншими матеріалами справи, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано визнані достовірними докази обвинувачення, а зауваження захисту в цій частині, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до положень ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.
Захисником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про повторне дослідження усіх доказів у кримінальному провадженні, проте, підстави, передбачені ч. 3 ст. 404 КПК України, захисником не наведені. Більш того, захисником не заперечувалось про повне дослідження доказів під час судового розгляду та відсутність при цьому порушень. Однак, захисником таке дослідження доказів пов'язувалось з наданням іншої оцінки доказам у кримінальному провадженні.
За відсутності належного обґрунтування необхідності дослідження повторно доказів під час апеляційного розгляду, колегією суддів відмовлено у задоволенні такого клопотання захисника.
Таким чином, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, які досліджені в судовому засіданні та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, яківзаємодоповнюються та узгоджуються між собою, яким дана належна оцінка у вироку, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, за обставин, викладених у вироку.
Покарання обвинуваченому призначено з дотриманням вимог ст. 50, 65, 59 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, і будь-яких доводів щодо неправильності призначеного покарання з боку сторони захисту наведено не було.
За встановлених під час апеляційного розгляду обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, а, відтак, апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 8 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 258-3 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
______________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4