Справа № 711/3101/24 Номер провадження 11-кп/814/2065/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
23 жовтня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 жовтня 2024 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 вересня 2022 року за №62022000000000752, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 30 листопада 2024 року, обвинуваченому
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Канів Черкаської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , судимому
08 серпня 2018 року Канівським міськрайонним судом Черкаської області за ч.2 ст.307 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків, експертів, учинити інше кримінальне правопорушення, обставини, суспільну небезпеку й тяжкість інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.2 ст.306, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.2 ст.309, ч.4 ст.28 ч.3 ст.311, ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим, особу обвинуваченого та неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
Урахувавши положення п.5 ч.4 ст.183 КПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про продовження зазначеного вище запобіжного заходу без визначення розміру застави ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 жовтня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, щоб забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який із моменту внесення відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не перешкоджав кримінальному провадженню і тривалий час перебуває під вартою.
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника про задоволення апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимст.177КПК України, крім випадків, передбачених ч.5ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.2 ст.255 КК України - участі в злочинній організації; ч.4 ст.28 ч.2 ст.306 КК України - використання коштів, здобутих від незаконного обігу психотропних речовин, із метою продовження незаконного обігу психотропних речовин, прекурсорів у складі злочинної організації повторно; ч.4 ст.28 ч.3 ст.307 КК України - незаконного з метою збуту виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання та збуту особливо небезпечних психотропних речовин в особливо великих розмірах у складі злочинної організації, вчинених повторно; ч.2 ст.309 КК України - незаконного придбання, зберігання наркотичних засобів і психотропних речовин без мети збуту за попередньою змовою групою осіб; ч.4 ст.28 ч.3 ст.311 КК України - незаконного виготовлення, придбання, зберігання та перевезення прекурсорів з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин у особливо великих розмірах у складі злочинної організації; ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України - організації та утриманні місць для незаконного виготовлення психотропних речовин із корисливих мотивів у складі злочинної організації, вчинених повторно.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_8 зазначений запобіжний захід.
Як убачається з матеріалів провадження, сама ж необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з цим, місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків, експертів, учинити інше кримінальне правопорушення, врахувавши обставини, суспільну небезпеку й тяжкість інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.2 ст.306, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.2 ст.309, ч.4 ст.28 ч.3 ст.311, ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжкими (ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.2 ст.306, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307 КК України), тяжкими (ч.4 ст.28 ч.3 ст.311, ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України) й нетяжким (ч.2 ст.309 КК України) злочинами, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 в разі визнання винуватим - від 9 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна (за особливо тяжкі злочини), особу обвинуваченого, який судимий (за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України), його майновий стан.
Суд апеляційної інстанції враховує те, що обвинувачений певні соціальні зв'язки з родиною, однак ці дані не спростовують висновки суду першої інстанції про неможливість запобігти наведеним вище ризикам у разі незастосування ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на всі обставини провадження, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.
Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, переважно особливо тяжких і тяжких злочинів, зокрема, в складі злочинної організації, що мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений створенням загрози заподіяння тяжких наслідків та їх заподіянням здоров'ю всього населення (невизначеного кола осіб), економіки й суспільства, підривом заснованого на законі порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів в Україні, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі й домашнього арешту, як просить захисник.
Пунктом 5 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні, зокрема, кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.28 ч.2 ст.306, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307 КК України, які є особливо тяжкими злочинами у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів.
З огляду на викладене вище та враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, то невизначення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави ОСОБА_8 , як наслідок, є правильним.
Посилання захисника в судовому засіданні апеляційної інстанції на те, що в кримінальному провадженні, яке розглядається місцевим судом і в якому один із обвинувачених є неповнолітнім, має брати участь прокурор, уповноважений на здійснення провадження щодо неповнолітніх, не впливають на законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали.
Так, у цьому апеляційному провадженні предметом перегляду в порядку ст.422-1 КПК України є ухвала місцевого суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який досягнув повноліття, а тому названі вище мотиви в наведеному конкретному випадку не мають впливу на права ОСОБА_8 , спосіб їх реалізації і не свідчать про наявність порушень порядку вирішення питання щодо продовження йому строку тримання під вартою, необхідність продовження якого перевірено судом апеляційної інстанції.
Також із даних офіційної системи «Електронний суд» і Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що питання наявності повноважень для участі в зазначеному вище кримінальному провадженні в прокурора ОСОБА_9 (який 02 жовтня 2024 року брав участь у розгляді клопотання про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою) було предметом вирішення суду в порядку, передбаченому ст.81 КПК України. 02 жовтня 2024 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області відмовлено в задоволенні заяви захисника ОСОБА_7 про відвід прокурора ОСОБА_9 , мотивованої тим, що прокурор ОСОБА_9 у цьому кримінальному провадженні не має права підтримувати обвинувачення. Місцевий суд, серед іншого встановив, що за постановою заступника Генрального прокурора від 18 червня 2024 року було змінено групу прокурорів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022000000000752, та включено до її складу, в тому числі й прокурора Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 .
Окрім того, приписи КПК України не містять вимог про визначення групи прокурорів, до якої би мали входити всі прокурори, спеціально уповноважені для участі в судовому розгляді кримінального провадження, де один із обвинувачених є неповнолітнім, на відміну від того, як це передбачено в КПК України щодо дізнавача, слідчого та судді, а саме те, що вони мають бути спеціально уповноваженими на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх (ч.14 ст.31, ч.2 ст.484 КПК України). Про зазначене вище свідчить і тлумачення ч.13 ст.615 КПК України, відповідно до якої дія положень ч.2 ст.484 та ч.14 ст.31 КПК України може не застосовуватися в умовах воєнного стану, якщо наявні обставини, що унеможливлюють участь саме дізнавача, слідчого, судді, спеціально уповноважених на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження.
Істотних порушень вимог КПК України, які би перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4