Головуючий у суді першої інстанції: Горбенко Н.О.
Єдиний унікальний номер справи № 759/8626/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14661/2024
Іменем України
22 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
встановив:
У квітні 2024 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 під'єднаний до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які з 01.05.2018 року постачає КП «Київтеплоенерго», а з 01.11.2021 року споживачами послуг ТЕ/ПГВ.
Проте, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 1 березня 2024 року складає 159 818,93 грн.
За вказаною адресою у відповідачів існує заборгованість: 1) у період до 31.10.2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 74,62 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води становить у розмірі 0,00 грн. 2) За період з 01.11.2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 860,40 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 429,80 грн.
Крім того, позивач, на підставі Договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води у розмірі 76 465,39 грн.
Надання послуг до 01.05.2018 року відповідачу здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Відповідачі від послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у встановленому законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися).
Вважають, що позов подано до належних відповідачів по справі, які мають виконувати свій обов'язок по сплаті наданих послуг, оскільки є споживачами за наявною інформацією у позивача.
На підставі викладеного позивач просив стягнути із відповідачів:
- заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24 258,39 гривень;
- заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 33 414,00 гривень;
- заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 31 310,80 гривень;
- заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 65 178,71 гривень;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 32 683,03 гривні;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 30 646,39 гривень;
- заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 860,40 гривень;
- заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 429,80 гривень;
- заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 74,62 гривні;
- заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 гривень;
- витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 43,00 гривні;
- судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 282,84 гривні.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , що проживають за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»:
- заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24 258,39 гривень;
- заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 33 414,00 гривень;
- заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 31 310,80 гривень;
- заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 65 178,71 гривень;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 32 683,03 гривні;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 30 646,39 гривень;
- заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 860,40 гривні;
- заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 429,80 гривень;
- заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 74,62 гривні;
- заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 гривень;
- витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 43,00 гривні;
а всього - 218 899 (двісті вісімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) гривень 14 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 094,28 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 094,28 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 094,28 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року скасувати, визнати дії позивача щодо нарахування сум боргу протиправними, зобов'язати КП «Київтеплоенерго» надати ОСОБА_1 акти наданих послуг до 01.05.2018 та за період з 01.05.2018 по 31.10.2021.
У апеляційній скарзі вказує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_1 не підписував жодних договорів з позивачем, не був ознайомлений із актами наданих послуг, тому не здійснював оплати по квитанціям, оскільки вважав нарахування завищеними. Стверджує також, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки позовну заяву подано 24.04.2024, при цьому, позивач просив стягнути заборгованість, що виникла, зокрема, до 24.04.2021, тому апелянт вважає, що вимоги про стягнення заборгованості за період до 24.04.2021 не підлягають задоволенню.
У відзиві позивач КП «Київтеплоенерго» стверджує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України (у редакції на дату подання апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 218 856,14 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Тобто, з 1 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП ««Київтеплоенерго».
З реєстру територіальної громади м. Києва вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані, зокрема: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 140).
Як вбачається із матеріалів справи 11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 1 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 1 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону від 24 червня 2004 року № 1875-IV (надалі - Закон № 1875-IV).
Вказаний Закон містить визначення комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
За приписами статті 19 Закону № 1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).
Частина 7 статті 26 цього Закону визначає, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
Також встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_2 .
Так, стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 р.№ 630 (далі - Правила).
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно з п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Відповідно до п. 21 Правил, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, абз.2 п.21 з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.
За правилом п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Крім того, зазначений обов'язок споживача оплачувати вчасно та в повному обсязі житлово-комунальні послуги, а також брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території, проведенню ремонту, визначений нормами ЖК України, а саме ст. ст. 68, 156, 162.
Так, за приписами статей 526, 525, 610 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договорами або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1); боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2).
Судом першої інстанції також встановлено, що позивач належно виконує свої зобов'язання, а відповідачі, у свою чергу, порушують свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Відповідно до додатків до договору про відступлення права вимоги від 11.10.2018 №602-18, заборгованість Горячого за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення скадає 24 258,39 гривень, заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання - 33 414,00 гривень (а.с. 18-19).
Як видно із наданих позивачем розрахунків, заборгованість за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року становить за спожиті послуги з централізованого опалення - 31 310,80 грн, за послуги з централізованого постачання гарячої води 65 178,71 грн, з 01 листопада 2021 року становить за спожиті послуги з постачання теплової енергії - 32 683,03 грн, за послуги з постачання гарячої води 30 646,39 (а.с. 10-11, 12-13).
У відповідності до розрахунків позивача по внескам за обслуговування вузлів комерційного обліку послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідачі мають заборгованість: у період до 31.10.2021 року зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 74,62 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води становить у розмірі 0,00 грн. За період з 01.11.2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 860,40 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 429,80 грн. (а.с. 14, 15, 16-17).
Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , а отже отримують житлово-комунальні послуги та є їх споживачами.
Суд звернув увагу на те, що відповідачі не спростували розмір заборгованості, нарахований позивачем, належними та допустимими доказами та не надали суду доказів повної чи часткової оплати вказаної заборгованості. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності оцінюються судом критично.
Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.
Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався.
Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, з 02 квітня 2020 року визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжений.
Статтею 264 ЦК України визначені випадки переривання строку позовної давності. Зокрема, в частина перша вказаної статті передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною третьої цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.
За таких обставин, відсутні підстави для застосування строків позовної давності щодо заборгованості, яка виникла після 02 квітня 2017 року.
Посилання на те, що ОСОБА_1 не підписував жодних договорів з позивачем, також оцінюється судом критично.
Так, відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
При цьому, як видно зі змісту апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_1 не заперечує факт свого проживання у квартирі та користування послугами постачання гарячої води та теплової енергії. Апелянт не надав докази на підтвердження того, що такі послуги не надавались, або ж надавались в меншому об'ємі ніж включено до проведеного позивачем розрахунку. Не надав апелянт і доказів того, що послуги теплопостачання у належній йому квартирі надає будь-який інший суб'єкт
Суд також відхиляє доводи апелянта, що нарахування заборгованості здійснено неправильно, оскільки жодного доказу на спростування розрахунку апелянт суду не надав, власного розрахунку не навів. Відсутні у матеріалах справи також будь-які докази того, що відповідач звертався до позивача із заявами щодо правильності проведених нарахувань та щодо обсягу та якості наданих послуг. Суд також звертає увагу, що передача постачальнику послуг показників квартирних засобів обліку спожитої теплової енергії та води (у разі їх наявності) з метою здійснення коректних нарахувань за фактично спожиті послуги є обов'язком споживача.
Доводи апеляційної скарги в цілому ґрунтуються на незгоді відповідача із необхідністю сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг у належному їй житловому приміщенні за встановленими тарифами, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Доказів порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, матеріали справи також не містять.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вимоги апеляційної скарги щодо визнання дій позивача щодо нарахування сум боргу протиправними та щодо зобов'язання КП «Київтеплоенерго» надати ОСОБА_1 акти наданих послуг до 01.05.2018 та за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 не можуть бути предметом розгляду суду у межах даного апеляційного провадження, оскільки такі вимоги виходять за межі спору та не розглядались судом першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова