Справа № 752/3521/22
Провадження № 2/752/707/24
Іменем України
24 вересня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Машкевич К.В.
за участю секретаря - Тертій К.Б.
представника позивача- ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції ( м.Київ ) про визнання заяви про відмову від спадщини недійсною, суд
Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати його заяву про відмову від спадщини за законом, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь відповідачки, недійсною.
Посилається в позові на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його донька ОСОБА_5 .
Після її смерті залишилося спадкове майно- квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадокємцями першої черги після її смерті є він, його дружина ОСОБА_4 та донька померлої - відповідачка в справі.
За заявою відповідачки Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 230/2013.
Државним нотаріусом йому та його дружині було роз'яснено, що спадкоємець за законом або заповітом може відмовитися від прийняття спадини протягом строку, встновленого ст.1270 ЦК України.
На той час він з дружиною, не усвідомлюючи наслідків, написали заяву про відмову від прийняття спадщини за законом на користь відповідачки.
На даний час відповідачка має суттєві проблеми з вживанням наркотиків.
Квартира належала на праві власності його батькам, яку в подальшому його мати подарувала його доньці, своїй онуці.
На даний час відповідачка, отримавши свідоцтво про право на спадщину, реалізує квартиру, не потурбувавшись про своїх 5 (п'ять) дітей, його онуків.
Ваховуючи, що закон дозволяє відкликати заяву про відмову від спадщини, просить задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 22 лютого 2022 року і відповідно до ст.33 ЦПК України був визначений склад суду.
Ухвалою від 18 квітня 2024 року в справі було відкрито провадження за парвилами загального позовного провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачу та третій особі додатково копію позову з додатками.
Відповідно до ст.178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву, третім особам пояснень на позов.
Відповідач та треті особи своїм правом не скористалися, відзив на позов та пояснення не подали.
Педставник позивача в судовому засіданні позов підтримав.
Відповідачка та треті особи в судове засідання не з'явилися, про час розглду справи повідомлені належним чином.
Судові повістки, що направялися на адресу відповідачки, поверталися до суду без вручення в зв'язку з відстуністю адреса за зазначеною адресою.
Третя особи не з'явилися до суду з невідомих причин.
Відповідно до п. 3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Виходячи з цього, відсутності адресата за міцем знаходження, суд вважає відповідачку належно повідомленою про час розгляду справи.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
На підставі викладеного та ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності відповідачки та третіх осіб.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. т. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Відповідно до ч.2 ст.1272 ЦК України заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини
Частиною 2 ст.1274 ЦК України визначено, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла донька позивача та третьої сооби ОСОБА_4 - ОСОБА_5 .
Після її смерті відкрилася спадщина квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
19 лютого 2013 року після її смерті Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою за заявою відповідачки була заведена спадкова справа № 230/2013.
В цей же день позивач подав державному нотаріусу заяву про відмову від спадщини на користь доньки померлої - відповідачки в справі.
Зі змісту заяви вбачається, що позивачу було роз'яснено зміст ст.1269 ЦК України про можливість відкликання заяви про відмову від спадщини простягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України.
Вказані обставини позивач підтвердив власноручним підписом у заяві.
( а.с. 7; 79 - 107 )
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З точки зору закону відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 та 233 цього кодексу.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Пунктом 2 ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а сааме зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.
Частинами 1 та 2 ст.229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
В п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини , щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
За змістом позову як підставу недійсності поданої ним заяви позивач зазначив помилку, наслідки якої наступили в подальшому в вигляді наркозалежності відповідачки.
Заявою від 19 лютого 2013 року про відмову вд спадщини на користь відповідачки позивач підтвердив, що йому нотаріусом роз'яснено його право відкликати цю заяву у строк, встановлений ст. 1270 ЦК України.
Вказані обставини свідчать про обізнаність позивача зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї.
Правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини у встановлений законом строк позивач не скористався.
Суд вважає, що зміна думки позивача щодо відмови від спадщини, викликана наркозаежністю відповідачки, на користь якої здійснена така відмова, та турботою про її дітей, своїх онуків, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.
Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв'язку з обставинами, що виникли пізніше.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 23 січня 2020 року в справі № 705/2897/16-ц.
При вирішенні спору суд також враховує наступне.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.
Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Як зазначено вище, з точки зору закону особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була, існувала на момент його укладення і має істотне значення.
Будь-яких доказів приведеним у позові обставинам позивач суду не надав і не зазначив у позові, обмежившись самим посиланням на ст. 229 ЦК України.
Приведені в позові посилання на подальше виникнення наркозалежності у відповідачки та турбота про її дітей, з точки зору закону не є підставою для визнання правочину недійсним.
Виходячи з цих обставин, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.
Керуючись ст.ст.15, 16, 202, 203, 2015, 225, 229, 1216, 1217, 1223, 1268, 1269, 1270, 1272, 1274 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заяви про відмову від спадщини недійсною відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.В. Машкевич