08 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/10764/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Кругового О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 р. (суддя Горбалінський В.В) в адміністративній справі №160/10764/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 389 235,80 грн.; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 389 235,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що Військова частина НОМЕР_1 не провела повний розрахунок з позивачем при його звільненні з військової служби 20.03.2019. Остання виплата здійснена відповідачем 30.032024 на виконання рішення суду у справі № 160/20345/22. Позивач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024р., ухваленим за результатами розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, позовну заяву задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 20 березня 2019 р. по 30 березня 2024 р., зобов'язавши Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 20 березня 2019 р. по 30 березня 2024 р. в сумі 2 470,23 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог судом відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, вказуючи на те, що суд першої інстанції невірно застосував принцип пропорційності, що призвело до помилкового розрахунку суми середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України просить відмовити у її задоволенні, оскільки на військовослужбовців не поширюються вимоги статті 116,117 КЗпП України. Заявлена позивачем до відшкодування сума середнього заробітку є завищеною, без врахування приписів статті 117 КЗпП України та правових висновків Верховного Суду щодо зменшення суми відшкодування та застосування принципу пропорційності.
Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 цього ж Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 30 листопада 2016 р. по 20 березня 2019 р. При звільненні з військової служби ОСОБА_1 не було виплачено усі суми грошового забезпечення (грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні), що стало підставою для звернення його до суду. На користь позивача Дніпропетровським окружним адміністративним судом були ухвалені рішення у справах №160/9194/21 (індексація грошового забезпечення), № 160/13960/20 (компенсація за дні невикористаної відпустки), № 160/20345/22 (грошова допомога на оздоровлення. Останнє рішення суду у справі № 160/20345/22 було фактично виконано відповідачем 30.03.2024.
Вважаючи наявними підстави для нарахування та виплатити Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції застосував принцип пропорційності, зобов'язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2 470,23 грн., яка обрахована, виходячи з різниці середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу (44 280,16 грн.) та середнього заробітку, який фактично виплачено позивачу (41 809,93 грн.).
Колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 08 серпня 2023 р. у справі №420/19971/21, який полягає у наступному:
"Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд зауважує, що положення ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 р. у справі № 821/1083/17 вказано, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 р. №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 р., частину 1 статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".
Отже, період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 29 січня 2024 р. у справі №560/9586/22).
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 .
Тобто, з 19 липня 2022 р. правовідносини стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження такої виплати працівникові шістьма місяцями і не передбачає зменшення розміру відшкодування.
Такий підхід сформульовано і Верховним Судом у постанові від 29 січня 2024 р. у справі №560/9586/22.
Суд першої інстанції застосував принцип пропорційності при розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Проте, за рішенням суду у справі № 160/20345/22 виплата позивачу була здійснена 30.03.2024, тобто після внесення змін до статті 117 КЗпП України. Відтак, середній заробіток має бути визначений в межах 6 місяців без зменшення розміру відшкодування.
Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 р. у справі №160/20346/22 вже було зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 51937,81 грн., з урахуванням проведення з ним фактичного розрахунку 09 грудня 2022 р. на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справах № 160/9194/21 (виплата індексації) і № 160/13960/20 (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки). Тобто період стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 09 грудня 2022 р. охоплений рішенням суду у справі №№160/20346/22.
Враховуючи дану обставину відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за період до 09 грудня 2022 р.
За приписами статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України №2352- IX від 01 липня 2022 р.) позивачу належить до виплати сума середнього заробітку за період 6 місяців або 182 дні (по 30 березня 2024 р.).
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки, грошове забезпечення ОСОБА_1 (без врахування одноразових виплат) складає: за січень 2019 року - 11814,57 грн. (31 робочий день), за лютий 2019 року - 12011,50 грн. (28 робочих днів). Отже середньоденне грошове забезпечення позивача становить 403,83 грн., виходячи із наступного розрахунку: 23826,07 грн. (11814,57 грн. + 12011,50 грн.) : 59 днів (31 день + 28 днів).
403,83 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 182 (кількість днів затримки розрахунку, що становить 6 місяців) = 73 497,06 грн.
Саме ця сума підлягає виплати позивачу за затримку розрахунку при звільненні до 30 березня 2024 р.
Неповне встановлення обставин у справі та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права призвело до ухвалення незаконного рішення, що є підставою для його скасування, як це передбачено статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийняття нового рішення.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 р. в адміністративній справі №160/10764/24 - скасувати та ухвалити нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по 30 березня 2024 р. в загальному розмірі 73 497,06 грн.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по 30 березня 2024 р. в загальному розмірі 73 497 (сімдесят три тисячі чотириста дев'яносто сім) гривень 06 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 08 жовтня 2024 р. і касаційному оскарженню не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя С.В. Білак
суддя О.О. Круговий