Справа №759/14812/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5297/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
01 жовтня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року, -
за участю:
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року задоволено клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12023220000000110 від 26.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України, та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме на автомобіль AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу та 2 ключа від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 , однак перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді.
На обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги апелянт вказує на те, що в ухвалі слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2024, якою було надано дозвіл на проведення обшуку, зазначено, що в частині клопотання щодо вилучення транспортного засобу та ключів від нього задоволенню не підлягає, оскільки старшим слідчим в цій частині клопотання не обґрунтовано.
Таким чином, на переконання апелянта, слідчий фактично проігнорував вказану ухвалу слідчого судді та вилучив автомобіль незаконно.
Апелянт зазначає, що в оскаржуваній ухвалі не наведено жодного обґрунтування чому суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на майно, як таке, яке відповідає критеріям речових доказів.
Яким із критеріїв відповідає вилучений автомобіль та про які грошові кошти йде мова і як вони стосуються вилученого автомобіля - незрозуміло, про яку можливу конфіскацію, як додатковий вид покарання, йде мова, якщо підозрюваний не є власником цього автомобіля.
Крім того, апелянт вважає, що наявне порушення вимог ст. 171 КПК України, оскільки клопотання про арешт автомобіля надійшло до суду 22.07.2024, а його вилучення відбулось 17.07.2024 року в період з 11:13 до 12:24, а тому 19.07.2024 автомобіль повинен був повернутий власнику.
Також, апелянт наголошує на тому, що суд в порушення вимог ч. 1 ст. 172 КПК України не повідомив власникам майна про час та місце розгляду вказаного клопотання.
В судове засідання прокурор не з'явився, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений завчасно та належним чином, клопотань про відкладення судового засідання не надсилав. З урахуванням зазначеного, думки представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який вважав за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора, тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість проведення судового розгляду без участі прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів, наданих судом першої інстанції, що головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023220000000110 від 26.01.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на території Харківської області та інших областей України, діє організована група осіб, учасники якої займаються незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням з метою збуту та незаконним збутом наркотичних засобів та психотропних речовин в особливо великих розмірах.
Встановлено, що до вчинення вказаних злочинів причетний ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який займається незаконним придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, фасуванням з метою збуту та незаконним збутом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, у великих та в особливо великих розмірах.
Крім того, ОСОБА_9 має в своєму користуванні автомобіль марки AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .
Згідно відомостей реєстраційної картки на транспортний засіб, право власності на автомобіль AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , зареєстроване на ОСОБА_6 .
17.07.2024 під час проведення обшуку автомобіля AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працівниками поліції був вилучений даний транспортний засіб, свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу та 2 ключа від нього.
17.07.2024 постановою слідчого вищевказані речі визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
17.07.2024 повідомлено ОСОБА_9 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
22.07.2024 прокурор третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12023220000000110 від 26.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
На обґрунтування вимог поданого клопотання прокурор зазначив, що виходячи з фактичних обставин кримінальних правопорушень, вилучені речі, відповідають критеріям речових доказів у розумінні статті 98 КПК України, а захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту тимчасово вилученого майна надасть змогу для подальшого встановлення обставин, які підлягають доказуванню, а також вирішення питання щодо можливої конфіскації вказаних грошових коштів як додаткового виду покарання.
22.07.2024 ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва вказане клопотання прокурора задоволено та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме на автомобіль AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу та 2 ключа від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 , однак перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження №12023220000000110 від 26.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України, слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, що необхідно накласти арешт на автомобіль AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу та 2 ключі від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 , однак перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вказані речі можуть бути використані слідством, як речові докази в кримінальному провадженні, а також для вирішення питання щодо можливої конфіскації як додаткового виду покарання.
На переконання колегії суддів, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, або ненастання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, всупереч доводам апеляційної скарги.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора, саме з метою збереження речових доказів, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України.
При цьому, колегія суддів погоджується із доводами апелянта, щодо помилкового висновку слідчого судді про накладення арешту також із метою можливої конфіскації майна, як виду покарання.
Так, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 звернувся із клопотанням про накладення арешту на автомобіль AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу та 2 ключі від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 , саме з метою збереження речових доказів, а не можливої конфіскації майна, оскільки остання мета заявлялась прокурором щодо грошових коштів, які взагалі не виявлялись та не вилучались під час обшуку, та разом з цим, не зазначені в клопотанні у прохальній частині, у зв'язку із чим колегія суддів приходить до висновку, що дана обставина є опискою прокурора.
Відтак, вказане вище посилання апелянта не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки прокурором доведено, а слідчим суддею вірно встановлено, що автомобіль AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу та 2 ключі від нього, відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, а тому вірно накладено арешт з метою збереження речових доказів.
До того ж, колегія суддів враховує, що постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_11 від 07.07.2024 вищевказане майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки вказаний транспортний засіб використовувався для перевезення з метою збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, а отже він відповідає ознакам, передбаченим ст. 98 КПК України.
Колегія суддів також зауважує на тому, що з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК Україниповинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Доводи апелянта, що слідчим незаконно вилучено автомобіль, оскільки в ухвалі слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2024, якою було надано дозвіл на проведення обшуку, зазначено, що в частині клопотання щодо вилучення транспортного засобу та ключів від нього задоволенню не підлягає, колегія суддів не приймає до уваги, у зв'язку з наступним.
Так, ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2024 дійсно було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого в частині вилучення транспортного засобу та ключів від нього, однак згідно вимог ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відтак, чинним законодавством не передбачено заборони вилучення майна без ухвали слідчого судді, однак воно набуває статусу тимчасово вилученого майна.
Не знайшли свого підтвердження також посилання апелянта на те, що наявне порушення вимог ст. 171 КПК України, оскільки клопотання про арешт автомобіля надійшло до суду 22.07.2024, а його вилучення відбулось 17.07.2024 року в період з 11:13 до 12:24, а тому 19.07.2024 автомобіль повинен був повернутий власнику.
Так, ч. 5 ст. 171 КПК України передбачено, що у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Враховуючи, що автомобіль AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу та 2 ключі від нього є тимчасово вилученим майном, то колегія суддів вважає, що прокурор звернувся із клопотанням в межах строку, визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України, оскільки із трекінг-відправлення Укрпошти вбачається, що клопотання було подано прокурором 19.07.2024 /а.с. 116/, тобто протягом 48 годин після вилучення майна, яке згідно протоколу обшуку було вилучено 17.07.2024 /а.с. 82-84/.
Також колегія суддів бере до уваги твердження апелянта, що суд в порушення вимог ч. 1 ст. 172 КПК України не повідомив власникам майна про час та місце розгляду вказаного клопотання, проте не вважає їх безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, при цьому зауважуючи на тому, що згідно ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4