Справа: № 2а-449/08 Головуючий у 1-й інстанції: Мороз І.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
"02" листопада 2010 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Умнової О.В.,
при секретарі Киричуку Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 у справі за апеляційною скаргою Міністерства закордонних справ України на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2008 у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Київської міської ради, треті особи: гаражно-будівельний кооператив «Пейзажний», Міністерство закордонних справ України про визнання незаконним та скасування рішення, -
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 (т. 1, а. с. 240) клопотання представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 -ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про відмову від адміністративного позову задоволено, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2008 визнано нечинною та закрито провадження у справі, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 157 КАС України.
28.09.2010 позивачами подана заява про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 (т. 2 а. с. 2-3), в якій вони просять скасувати зазначену ухвалу, продовжити розгляд апеляційної скарги третьої особи Міністерства закордонних справ України на постанову Шевченківського районного суду від 20.10.2008 по даній справі та винести рішення за результатами розгляду апеляційної скарги, - відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Шевченківського районного суду від 20.10.2008, ухваленою по цій справі (т. 1, а. с. 141-147) позов задоволено, а саме: визнано незаконним та скасовано рішення КМР від 15.07.2004 № 448/1858 «Про надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині провулку Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва».
Мотивами клопотання про відмову від адміністративного позову, яке було задоволено ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 було те, що оспорюване рішення КМР від 15.07.2004 № 448/1858 «Про надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині провулку Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва»скасовано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2008, яке, в свою чергу, набрало законної сили на момент подання клопотання про відмову від адміністративного позову.
Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 245 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на доводи заяви позивачів про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010, з яких (а також з доданої копії судового рішення -т. 2 а. с. 4) вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.07.2010 скасовано вищезазначене рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2008, яким, як зазначалось вище, раніше було скасовано спірне рішення КМР від 15.07.2004 № 448/1858.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 та постановлення нової, якою відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 -ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про відмову від адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 253 КАС України суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
Отже, дійшовши висновку про скасування ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010, колегія судів вважає за необхідне розглянути справу по суті за апеляційною скаргою Міністерства закордонних справ України на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2008, оскільки апеляційне провадження по ній вже відкрито.
Як зазначалось вище, постановою Шевченківського районного суду від 20.10.2008 (т. 1, а. с. 141-147) позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено, а саме: визнано незаконним та скасовано рішення КМР від 15.07.2004 № 448/1858 «Про надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині провулку Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва».
Не погоджуючись із зазначеною постановою третя особа Міністерство закордонних справ України звернулось із апеляційною скаргою (т. 1, а. с. 152-166), в якій просить скасувати її, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Доводи апелянта полягають у тому, що позов є необгрунтованим, а також, що фізичні особи не можуть бути позивачами по даній справі, оскільки не є контролюючим органом, а також посилаючись на рішення суду стосовно спірного рішення Київради по іншим справам. Крім того, апелянт вважає, що спірне рішення прийняте відповідачем із додержанням вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про основи містобудування», Конституції України та не завдає шкоду інтересам територіальної громади, в тому числі позивачам.
Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»(далі -Закон) встановлює, що об'єкт культурної спадщини -це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Пам'ятка -це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Відповідно до ст.17 Закону усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології -поля давніх битв.
Стаття 34 Закону передбачає, що території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Згідно п. «в» ч.3 ст.86 Земельного Кодексу України землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення, належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність.
Стаття 150 Земельного Кодексу України визначає, що землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель, які можуть вилучатися, зокрема, для житла і об'єктів соціально-культурного призначення за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Такі порушення є підставою для притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст.21 Земельного Кодексу України).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, представник відповідача та представник третьої особи ГБК «Пейзажний»позовні вимоги визнали.
17 травня 2002 року, Київська міська державна адміністрація прийняла Розпорядження № 979, яким затвердила межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва, а також затвердила Статус історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва.
Згідно цього Розпорядження до архітектурних заповідників належить «...комплекс памя'ток архітектури Софійського монастиря, включаючи частину території Національного заповідника «Софія Київська», а згідно схеми межі охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору на півночі проходять саме вздовж верхньої кромки схилу на схід до Пейзажної алеї, вздовж Пейзажної алеї до Десятинного провулку, вздовж схилів до тераси у підніжжя Десятинної гірки та вздовж кромки тераси. Зазначений опис меж з посиланням на це ж саме Розпорядження КМДА наводиться також у листі Національної комісії у справах ЮНЕСКО. Крім того, до цього листа додається опис меж охоронної зони.
В свою чергу, 15 липня 2004 року VII сесією XXIV скликання Київської міської Ради було прийнято рішення № 448/1858 «Про надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині провулку Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва». Даним рішенням передано Міністерству закордонних справ України, за умови виконання п. 5 цього рішення, в постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,38 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині пров. Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва.
Отже, спірна земельна ділянка дійсно знаходиться в межах історико-культурного архітектурного заповідника «Софія Київська».
Крім того, як видно з листа голови Державної служби з питань національної культурної спадщини М.М. Кучерика, спірна земельна ділянка розташовується також в центральному історичному ареалі міста, в архітектурній охоронній зоні, на території державного історико-культурного заповідника «Стародавній Київ», на території пам'ятки археології - «Культурний шар «Город Ярослава».
Колегія суддів звертає увагу на те, що в листі № 125/01-08-144 від 11.03.2008 Голова українського товариства охорони пам'яток історії та культури, директор Інституту Археології НАНУ, академік НАН України П.П. Толочко стверджує, що спірна земельна ділянка розташована на Старокиївській горі, територія якої є однією з найдавніших пам'яток Київської Русі і надбанням всієї України, її культурний шар безцінний і забудовувати її не можна за жодних обставин.
До того ж, розпорядженням КМДА від 17.05.2002 вказана земельна ділянка включена до складу заповідника «Місто Володимира».
Згідно п.5.1 Статусу історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури, затвердженого вказаним вище Розпорядженням КМДА від 17.05.2002, на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам'яток історії та культури.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Київська міська рада спірним рішенням виділила в постійне користування третій особі, - Міністерству закордонних справ України, - земельну ділянку в межах історико-культурних заповідників і зон охорони, пам'яток історії та культури.
У відповідності до ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статей 53, 150 ЗК України, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історично-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві», колегія суддів вважає земельну ділянку, передану спірним рішенням МЗС України, такою, що відноситься до особливо цінних земель.
Згідно до вимог ст. 151 Земельного кодексу України погодження місць розташування об'єктів на особливо цінних землях провадиться Верховною Радою України.
Отже, приймаючи спірне рішення, Київська міська рада перевищила свої повноваження, оскільки питання передачі в постійне користування земельної ділянки зі складу особливо цінних земель погоджується з Верховною радою України.
До того ж, судом першої інстанції було встановлено, що представник відповідача у своїх поясненнях підтвердила, що Київська міська Рада прийняла спірне рішення, не погоджуючи його з Верховною Радою України, отже протиправно.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що факт належності спірного об'єкту до меж заповідника «Софія Київська», який у складі архітектурного ансамблю «Софія Київська»- «Києво-Печерська Лавра»в 1990 році був внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, зумовлює, крім погодження місця розташування об'єктів на цій земельній ділянці з Верховною Радою України, обов'язкове погодження проведення на цій земельної ділянці будівництва також і з Національною комісією України у справах ЮНЕСКО, оскільки таке будівництво може вплинути на цінність об'єкта.
При цьому, з Національною комісією це питання погоджене не було, що підтверджується листом Національної комісії у справах ЮНЕСКО від 8.12.2006. Межі буферних (охоронних) зон саме в такій редакції, як наведена вище, офіційно затверджено на 29-й сесії Комітету всесвітньої спадщини у липні 2005 року в м. Дурман, ПАР.
Апелянтом не спростовано також того, що Київською міською радою при розгляді питання щодо відведення земельної ділянки було порушено вимоги ст. 5 Закону «Про основи містобудування», якою передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні враховуватись законні інтереси та вимоги власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва та забезпечена участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів та органів місцевого самоврядування.
Статтею 18 зазначеного Закону встановлено, що при здійсненні планування та забудови територій мають враховуватись громадські та приватні інтереси.
Так, 31 березня 2008 у м. Києві були проведені громадські слухання, ініційовані територіальною громадою згідно зі ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування»та статуту територіальної громади м. Києва, затвердженого Рішенням Київради № 371/1805 від 28.03.2002, з питання будівництва на тему «Щодо будівництва на території заповідника «Стародавній Київ», «Місто Володимира»та «Софія Київська» житлового будинку за адресою «На перетині пров. Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва».
На громадських слуханнях було прийнято резолюцію: «категорично заперечити можливість будь-якого будівництва за адресою на перетині пров. Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі м. Києва».
Отже, відповідач при прийнятті оспорюваного рішення, громадські та приватні інтереси позивачів та членів територіальної громади м. Києва не враховував.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що частина земельної ділянки, відведеної спірним рішенням, співпадає із земельною ділянкою, наданою Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації для розміщення на ній гаражних боксів, які були перенесені у 1985 році під час будівництва Пейзажної алеї.
Як вбачається з листа Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації № 3-38/141 від 06.08.2008, Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація не надавала погодження щодо відведення вищевказаної земельної ділянки для будівництва, житлового будинку МЗС України.
Пунктом 3 Розпорядженням Київського міського голови № 109 від 04.04.2008 «Про збереження історичного ареалу та заборону будівництва на провулку Десятинному та Пейзажній алеї»дано завдання Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»та Головному управлінню контролю за благоустроєм м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити заходи щодо поновлення благоустрою на земельній ділянці на перетині провулку Десятинного та Пейзажної алеї.
Пунктом 4 зазначеного розпорядження зобов'язано головне управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести на розгляд Київської міської ради проект рішення про відміну рішення Київської міської ради № 448/1858 від 15 липня 2004 року «Про надання Міністерству закордонних справ України земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на перетині пров. Десятинного та Пейзажної алеї у Шевченківському районі міста Києва».
Безпідставність доводів апелянта полягає у тому, що громадяни України є суб'єктами звернення до суду за захистом своїх порушених прав, гарантованих Конституцією України та законами України, якщо вважають, що їх права порушені. До того ж, відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»об'єкти культурної спадщини -це спадок всього людства, а тому рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо цих об'єктів можуть порушувати права, свободи чи інтереси будь-якої особи.
Суду першої інстанції не надано також рішень із зазначенням фактів, які встановлені рішеннями інших судів та які суд повинен врахувати при винесені рішення по даній справі. При цьому, колегія суддів не бере до уваги додані до апеляційної скарги документи, оскільки згідно до ч. 4 ст. 187 КАС України якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані, що не було зроблено апелянтом.
Таким чином, спірне рішення дійсно прийняте відповідачем із порушенням норм ст. ст. 53, 54, 150, 151 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст. ст. 5, 18 Закону України «Про основи містобудування», та завдає шкоду інтересам територіальної громади, в тому числі позивачам, оскільки порушує їх публічні права на захист особливо цінних земель та охорону культурної спадщини, що гарантовано ст. 54 Конституції України, а тому є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 199, 206, 245, 253 КАС України, суд
Заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 -задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 -скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 -ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про відмову від адміністративного позову -відмовити.
Апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України -залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2008 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 08.11.2010.