Справа: № 2-а-509/10/2370 Головуючий у 1-й інстанції: І.О. Лічевецький
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
"10" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Грищенко Т.М., Шурка О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Агрофірма «Іскра»на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 року у справі за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства «Агрофірма «Іскра»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до дочірнього підприємства «Агрофірма «Іскра»про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 42854,64 грн. та пені 3935,16 грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 року позов задоволено частково, а саме з дочірнього підприємства «Агрофірма «Іскра»стягнуто адміністративно-господарські санкцій в розмірі 38989,56 грн. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДП «Агрофірма «Іскра» подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги), заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
29.04.2010 року ДП «Агрофірма «Іскра»подали заяву про апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу 06.10.2010, тому, з урахуванням того, що оскаржувану постанову вони отримали лише 29.04.2010 року, колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови від 15.04.2010 року апелянтом не пропущено, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме даних акту перевірки виконання роботодавцями нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій від 30.11.2009 року в 2008 році середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складала 172 особи, з яких чотирьом особам відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Таким чином, враховуючи чисельність штатних працівників ДП «Агрофірма «Іскра», відповідач зобов'язаний був створити в 2008 році 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів.
В порушення вимог Закону відповідач, протягом спірного періоду, не забезпечив працевлаштування трьох інвалідів.
Черкаський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.
Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:
а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць.
Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" і розуміється як:
робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;
спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (частина друга статті 18 Закону).
Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування роботодавцями інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частина п'ята статті 19 Закону);
б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Частиною третьою статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.
Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.
З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда;
в) забезпечення інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону відмова в укладенні трудового договору, звільнення за ініціативою адміністрації, з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів;
г) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом;
д) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів". Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".
Таким чином, при розгляді даної справи потрібно встановлювати такі обставини:
- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;
- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);
- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;
- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що апелянт, протягом 2008 року лише два рази надавав інформацію про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Також, апелянтом не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційній інстанції жодних доказів, які б підтверджували факт створення ним робочих місць для інвалідів з урахуванням нормативу робочих місць передбаченого чинним законодавством.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позов.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
В задоволенні апеляційної скарги дочірнього підприємства «Агрофірма «Іскра»-відмовити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 10.11.2010 року.