Справа: № 2а-11168/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазіна О.А.
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
"10" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Грищенко Т.М., Шурка О.І.,
при секретарі: Приходько Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Іванівської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2010 року у справі за їх позовом до Київської регіональної спілки споживчої кооперації, третя особа, відкрите акціонерне товариство «Пересувна механізована колона № 2»про стягнення заборгованості, -
Іванівська МДПІ звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської регіональної спілки споживчої кооперації, третя особа, відкрите акціонерне товариство «Пересувна механізована колона № 2»про стягнення дебіторську заборгованість в сумі 106294,14 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2010 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Іванівська МДПІ подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позов. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Окружний адміністративний суд міста Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність відмови в позові.
Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ «ПМК № 2»зареєстровано як платник податків в Іванківській міжрайонній ДПІ 15 квітня 1997 року за № 88, про що видана довідка від 17.04.2008 року за № 64 про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП.
01 квітня 2010 року між Інспекцією та ВАТ «Пересувна механізована колона № 2»(далі - ВАТ «ПМК № 2»), з посиланням на підпункт 7.4.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі по тексту - Закон № 2181) та п. 4 Порядку, укладено договір про переведення (уступку) права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків (далі -Договір уступки).
Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору ВАТ «ПМК № 2»переводить (уступає) Інспекції право вимоги дебіторської заборгованості, а Інспекція набуває право вимоги дебіторської заборгованості, належне ВАТ «ПМК № 2»відповідно до договору № 23-10-08-С від 25 листопада 2008 року, укладеному між ВАТ «ПМК № 2»та Київською регіонспоживспілкою (інд. код 31924756). Як зазначено у п. 1.4. Договору уступки, право вимоги засновано на договорі підряду, довідці про вартість виконаних підрядних робіт, акті звірки взаєморозрахунків.
Пунктом 2.1. Договору уступки передбачено, що сторони зобов'язані не пізніше наступного дня після підписання договору повідомити про переведення (уступку) Київську регіональну спілку споживчої кооперації. Згідно з п.2.2 Договору уступки, ВАТ «ПМК № 2»відповідає перед Інспекцією за дійсність переведеного за цим договором права вимоги.
Згідно з п. 3.2. Договору уступки, у разі якщо дебітор (відповідач) перерахує платнику податків зобов'язання за договором № 23-10-08-С від 25.11.2008 року, право вимоги за яким переводить (уступається) за Договором уступки на орган стягнення (позивача), то платник податків (третя особа) зобов'язується у той же день перерахувати отриману суму на відповідні рахунки органу стягнення.
В Договорі уступки не визначено обсяг зобов'язань, щодо яких позивач набуває право вимоги.
Відповідно до договору підряду № 23-10-08-С від 25 листопада 2008 року (далі - Договір підряду), укладеного між відповідачем (Замовник) та ВАТ «ПМК № 2»(Виконавець) та вимоги, за яким покладено в основу укладання Договору уступки, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 16.04.2009 року та додаткової угоди № 2 від 14.10.2009 року, якими Договір підряду викладено в новій редакції, замовник доручає, а підрядник зобов'язується в межах договірної ціни виконати власними силами наступні роботи: додаткові роботи по ремонту ґанків та рампи універсаму в смт. Іванків, забезпечення універсаму інженерними мережами та благоустрій території. Строки виконання робіт визначаються додатком № 2 (п. 2.1.1 договору в редакції додаткової угоди № 2). Відповідно до п. 4.3. Договору підряду (в редакції додаткової угоди № 2), термін виконання робіт становить згідно затвердженого графіку.
Згідно з п. 2.3.1. Договору підряду відповідач, який є замовник за договором підряду, зобов'язується прийняти та оплатити послуги, надані підрядником (ВАТ «ПМК № 2») згідно актів виконаних робіт. Договірна ціна визначається у додатку № 1 до договору (п. 3.2 договору). У відповідності з п. 3.1. Договору підряду, ціна робіт складає 2382806, 40 грн. з ПДВ, а згідно з п. 3.3. договору (в редакції додаткової угоди № 2), замовник проводить передоплату у розмірі 50% вартості робіт. Відповідно до п. 3.6 договору підряду, подальша оплата робіт здійснюється замовником згідно актів здавання-приймання виконаних робіт з урахуванням авансового платежу протягом 3-х днів з моменту прийняття виконаних робіт.
Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
Пунктом 1.3 ст. 1 Закону № 2181 визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені статтею 5 вказаного Закону, визнається сумою податкового боргу платника податків (пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
Згідно статті 6 зазначеного Закону, у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Пунктом 3.1.1 Закону № 2181 передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону N 2181 у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.
Згідно із підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону № 2181, у разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено, зокрема, суму заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними.
Підпунктом 7.4.2. пункту 7.4 статті 7 Закону № 2181 передбачено, що рішення щодо продажу активів у випадках, визначених цим пунктом, може бути прийняте при недостатності коштів, отриманих від продажу активів платника податків, передбачених у пункті 7.1 цієї статті, або неможливості їх продажу. Порядок застосування цього пункту визначається центральним органом податкової служби (підпункт 7.4.4. Закону № 2181).
ДПА України у листі від 16.10.2009 р. № 22736/7/24-0117 відзначено, що дебіторська заборгованість, як додаткове джерело погашення податкового боргу, може бути використана лише після застосування органом стягнення заходів з продажу активів боржника та документального підтвердження проведення таких заходів.
З метою реалізації положень пункту 7.4 статті 7 Закону № 2181 ДПА України був затверджений наказ від 19.09.2003 р. N 439 «Про затвердження Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення», (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 4.2. Порядку, визначення дебіторської заборгованості здійснюється шляхом перевірки податковим органом дебіторської заборгованості, яка відображена на рахунках бухгалтерського обліку платника податків та в аналітичному обліку. Реалізації підлягає лише та дебіторська заборгованість, яку можна використати як джерело погашення податкового боргу (реальну до стягнення). Опис дебіторської заборгованості здійснюється за первісною вартістю дебіторської заборгованості, яка відображається у бухгалтерському обліку платника податків, без проведення незалежної оцінки (п. 4.3. Порядку).
Згідно з п. 4.8 Порядку платник податків та орган стягнення повідомляють дебітора про уступку податковому органу права грошової вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, перевірка позивачем дебіторської заборгованості відповідача, не проводилась.
Акт звірки взаєморозрахунків від 04.03.2010 року за договором підряду, на який міститься посилання у Договорі уступки, як на підставу його укладання і підтвердження заборгованості відповідача перед третьою особою, не підписаний відповідачем, а отже заборгованість за Договором підряду станом на дату укладання Договору уступки була спірною та не підтверджувала право вимоги ВАТ «ПМК № 2»до відповідача станом на 01.04.2010 року, що виключало можливість укладання Договору уступки.
Також слід зазначити, що при цьому, акт звірки з боку третьої особи підписаний лише головним бухгалтером. Доказів наявності повноважень головного бухгалтера на вчинення юридично значимих дій від імені третьої особи не надано.
Довідка за формою № КБ-3 щодо визначення вартості робіт за листопад 2009 року не підтверджує наявність заборгованості відповідача перед ВАТ «ПМК № 3»станом на 01.04.2010 року - на дату підписання Договору уступки.
Слід також зазначити, що Акт № 1 від 23.06.2010 року про виконання зауважень, викладених в актах від 29.01.2010 року та від 12.04.2010 року, складений вже після укладання Договору уступки, не містить суми узгоджених грошових зобов'язань відповідача перед третьою особою, а отже не може бути покладений в обґрунтування наявності заборгованості відповідача перед третьою особою для мети укладання Договору уступки станом на 01.04.2010 року.
Отже, заборгованість за Договором підряду станом на дату укладання Договору уступки не була документально підтверджена, її не можна вважати дійсною та реальною до стягнення на дату укладання цього договору
Відповідно до п. 4.6 Порядку платник податків передає податковому органу всі документи, що свідчать про право вимоги і відповідає за недійсність переданої йому вимоги. В даному випадку цих вимог не було дотримано.
Крім того, Договір уступки не містить визначення суми боргу, яка уступається позивачу, яка повинна бути визначена у цьому договорі виходячи із змісту п. 4 Порядку, що відповідно свідчить про недотримання позивачем вимог Порядку.
Доказів проведення опису дебіторської заборгованості, як передбачено п. 4.3. Порядку, також не надано, що також свідчить про недотримання вимог Порядку.
В порушення п.4.8. Порядку та положень пункту 2.1. Договору уступки відповідачу не було направлено повідомлення ВАТ «ПМК № 2»про уступку податковому органу права грошової вимоги.
Крім того апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що доказів вжиття заходів погашення податкового боргу третьої особи за рахунок майна (описаного за Актом № 3 від 02.02.2010 року опису активів ВАТ «ПМК № 2»), також не надано.
В той же час, дебіторська заборгованість як додаткове джерело погашення податкового боргу може бути використана лише після застосування органом стягнення заходів з продажу активів боржника та документального підтвердження проведення таких заходів (до укладання Договору уступки), доказів чого не було надано.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно не задовольнив позов.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
В задоволенні апеляційної скарги Іванівської міжрайонної державної податкової інспекції -відмовити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 15.11.2010 року.