Справа: № 2а-5890/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвин О.Т.;
Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
"28" жовтня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Костюк Л.О.;
суддів Шостака О.О., Троян Н.М.;
розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини А 1735 про визнання дій неправомірними та стягнення 860 грн., -
В липні 2010 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А 1735 про стягнення заборгованості по невиплаченій в повному обсязі винагороди за тривалість безперервної військової служби, як військовослужбовцю ЗС України, в якому просив: визнати неправомірними дії військової частини А 1735 щодо ненарахування та невиплати йому у 2009 році в повному обсязі винагороди за тривалість безперервної військової служби 25 років та зобов'язати відповідача нарахувати йому в повному обсязі винагороду за тривалість безперервної військової служби 25 років в розмірі, передбаченому чинним законодавством та стягнути з відповідача - військової частини А 1735 на його користь суму недорахованої та невиплаченої винагороди за тривалість безперервної військової служби у розмірі 860 грн. 00 коп. (а.с. 3-4).
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Військової частини А 1735 про визнання дій неправомірними та стягнення 860 грн. відмовлено за безпідставністю позовних вимог (а.с. 20-21).
Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, позивач подав заяву про апеляційне оскарження (а.с. 25) та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини А 1735 про визнання дій неправомірними та стягнення 860 грн. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі (а.с. 26-27).
До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, та, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції -скасуванню з прийняттям нової постанови.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи за безпідставністю позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структур та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50% установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу в аеромобільних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.
Відповідно до додатку № 25 до вказаної Постанови, винагорода за тривалість безперервної військової служби виплачується одноразово за стаж 15, 20, 25, 30, 35 і кожні наступні пять років.
На момент розгляду справи вказана Постанова Кабінету Міністрів України не скасована, а тому суд першої інстанції застосовував її норми та відмовив позивачу в задоволенні позову.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи невірно надав правову оцінку обставинам справи та порушив норми матеріального права, в зв'язку з чим, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, постанову суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до Військової частини А 1735 про визнання дій неправомірними та стягнення 860 грн. задовольнити в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 проходив службу у відповідача.
Відповідно до вимог ст. ст. 9, 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачу належить винагорода за тривалість безперервної служби -25 років, яку відповідач нарахував та виплатив йому в обмеженому вигляді.
Колегія суддів вважає, що такі дії командування Військової частини А 1735 є неправомірними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Згідно з ст. 22 КУ, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, слід відмітити, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп, зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Основний Закон України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів - посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Виходячи з визначення терміну «законність», колегія суддів зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов'язане з терміном «закон»та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є «гарантією стабільності суспільних відносин»між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Слід відмітити, що в п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07 листопада 2007 року «Про упорядкування структур та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу»(далі по тексту - Постанова) зазначається, що, до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50% установленого згідно із зазначеними додатками розміру.
В додатку 25 до Постанови передбачається одноразова винагорода за тривалість безперервної служби за 25 років - 2,0 посадового окладу та окладу за військовим званням.
Однак, Наказом Міністра Оборони України від 11.06.2008 р. № 260 затверджена «Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»(далі по тексту - Інструкція), згідно ст. 32.1 глави XXXII «Правила виплати винагороди за тривалість безперервної військової служби»якої передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, одноразово, залежно від тривалості безперервної календарної військової служби, виплачується винагорода в таких розмірах: розмір винагороди військової служби (посадовий оклад і оклад за військовим званням) 25 років 2,0.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в 2009 році всупереч вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»позивачу протиправно не нараховано та не виплачено в повному обсязі винагороду за тривалість безперервної військової служби - 25 років.
Згідно із вказаним законом, розмір винагороди за тривалість безперервної військової служби 25 років мав складати -1 720 грн. 00 коп., однак ОСОБА_2 нараховано лише 860,00 грн.
Отже, позивачу недоплачено 860,00 грн.
З огляду на таке, колегія суддів приходить до висновку, що дії Військової частини А 1735 в частині ненарахування та невиплати позивачу в повному обсязі винагороди за тривалість безперервної військової служби -25 років є неправомірними.
Тому, в такому випадку, позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, порушивши норми матеріального права, дійшов необґрунтованого висновку відмовивши позивачу в задоволенні позову.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи та порушено норми матеріального права, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції -скасуванню з прийняттям нової постанови.
Керуючись ст. ст. 41, 128, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207 КАС України КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 року -скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позов ОСОБА_2 в повному обсязі.
Визнати неправомірними дії військової частини А 1735 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 у 2009 році в повному обсязі винагороди за тривалість безперервної військової служби 25 років.
Зобов'язати Військову частину А 1735 нарахувати ОСОБА_2 в повному обсязі винагороду за тривалість безперервної військової служби 25 років в розмірі, передбаченому чинним законодавством.
Стягнути з Військової частини А 1735 на користь ОСОБА_2 суму недорахованої та невиплаченої винагороди за тривалість безперервної військової служби в розмірі 860,00 грн.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.О. Костюк
Судді: О.О. Шостак
Н.М. Троян