Справа: № 2а-5221/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвин О.Т.
Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
"28" жовтня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Костюк Л.О.;
суддів: Шостака О.О., Троян Н.М.;
розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Житомирської митниці про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В червні 2010 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної митної служби України про визнання незаконним наказу про звільнення із займаної посади та поновлення на посаді, в яком упросив:
- винести рішення, яким визнати незаконним наказ Голови Державної митної служби України № 923-к від 27.05.2010 року про звільнення його із займаної посади у порядку переведення до центрального апарату Державної митної служби України відповідно до п. 5 ст.36 КЗпП України;
- поновити його на посаді заступника начальника Житомирської митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил (а.с. 5-9).
В ході розгляду справи судом першої інстанції в якості другого відповідача залучено Житомирську митницю, де позивач проходив службу.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Житомирської митниці про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено за безпідставністю позовних вимог (а.с. 88-90).
Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, позивач -ОСОБА_2 подав заяву (а.с. 99) та апеляційну скаргу на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29.07.2010 року у справі № 2а-5221/10/0670, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, мотивуючи тим, що постанову суду є незаконною та необґрунтованою в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи (а.с. 100-105).
До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підпунктом 13 пункту 9 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року № 940, Голова Держмитслужби самостійно призначає на посаду та звільняє з посади працівників Служби, регіональних митниць, спеціалізованих митних установ та організацій і за погодженням з Міністром фінансів призначає на посаду та звільняє з посади керівників регіональних митниць.
Таким чином, приймаючи накази № 923-к від 27 травня 2010 року та № 929-к від 28 травня 2010 року про звільнення позивача із посади заступника начальника Житомирської митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил у порядку переведення до центрального апарату Держмитслужби України відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України, про призначення його на посаду головного інспектора оперативного відділу Департаменту боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Державної митної служби України, відповідач діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
З огляду на таке, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає за доцільне відмітити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12 травня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Голови Держмитслужби України із заявою про переведення його в розпорядження Голови Держмитслужби України для використання на інших посадах (а.с. 40).
На підставі вказаної заяви наказом Держмитслужби України від 27 травня 2010 року № 923-к відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України позивача було звільнено із посади заступника начальника Житомирської митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил у порядку переведення до центрального апарату Держмитслужби України (а.с. 10).
Наказом Голови Держмитслужби України від 28 травня 2010 року № 929-к позивача з 28 травня 2010 року призначено на посаду головного інспектора оперативного відділу Департаменту боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Державної митної служби України, з посадовим окладом згідно штатним розписом центрального апарату Держмитслужби України, у порядку переведення з Житомирської митниці (а.с. 12).
Крім того, із копії телеграми, яку позивач 31 травня 2010 року направив на ім'я Голови Держмитслужби України (а.с. 14), вбачається, що він звертався до Голови Держмитслужби України з проханням повідомити його на яку конкретно посаду його переведено, з яким посадовим окладом, де буде знаходитись його робоче місце та про умови роботи, що свідчить про його згоду на переведення в розпорядження Голови Держмитслужби України для використання на інших посадах, як було зазначено в його заяві.
Таким чином, написання і подання заяви є власним волевиявленням, а поставивши підпис під заявою про перевід позивач підтвердив своє бажання перевестись на іншу посаду.
Тому, як встановлено судом першої інстанції, посилання позивача на те, що заяву на перевід він писав під примусом заступника голови Держмитслужби України Козака Т.Р. є безпідставними.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно статті 60 Конституції України, ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Вказане положення міститься і в ч. 2 ст. 10 Закону України «Про державну службу»в яка передбачає, що у разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.
Крім того, ч. 3 ст. 8 Дисциплінарного статуту митної служби України передбачає, що у разі одержання розпорядження чи наказу, які суперечать закону, посадова особа митної служби зобов'язана невідкладно у письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала таке розпорядження або видала наказ, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити керівника вищого рівня.
Слід відмітити, що підпунктом 13 пункту 9 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року № 940, Голова Держмитслужби самостійно призначає на посаду та звільняє з посади працівників Служби, регіональних митниць, спеціалізованих митних установ та організацій і за погодженням з Міністром фінансів призначає на посаду та звільняє з посади керівників регіональних митниць.
Отже, виходячи з системного аналізу норм права та з урахуванням матеріалів, що містяться в справі, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Слід зазначити, що згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку та правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову, так як позивачем в суді першої інстанції не доведено факту порушеного права.
В зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Зважаючи на те, що Житомирський окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 41, 128, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.О. Костюк
Судді: О.О. Шостак
Н.М. Троян