Справа: № 12/71(2а-173/08) Головуючий у 1-й інстанції: Кочан В.М.
Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
"28" жовтня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Костюк Л.О.;
суддів: Шостака О.О., Троян Н.М.,
розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Служби безпеки України, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправними наказів, зобов'язання внести зміни до наказів, стягнення заборгованості з виплати грошового та пенсійного забезпечення; стягнення компенсації за неотримане продовольче та речове забезпечення, зобов'язання вчинити дії , -
В січні 2008 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Служби безпеки України про визнання незаконними наказів та стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню, в якому просив:
- задовольнити повністю адміністративний позов та прийняти постанову про визнання незаконними накази начальника Департаменту - № 23/ос-2005 р. та №, що йому не оголошувався;
- зобов'язати Службу безпеки України виплатити на його користь заборгованість у розмірі 11 213,47 (одинадцять тисяч двісті тринадцять грн. 47 коп.), що відповідає сумі ненарахованій за час служби щомісячної надбавки до посадового окладу (а.с. 1-3 том I).
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2008 року до участі в адміністративній справі № 12/71 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача залучено Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України (а.с. 26 том I).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2010 року в задоволенні адміністративного позову повністю відмовлено (а.с. 36-40 том II).
Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, позивач по справі -ОСОБА_2 подав заяву (а.с. 41 том II) та апеляційну скаргу, в якій просить повністю задовольнити адміністративний позов (а.с. 52-63 том II).
До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи повністю у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в кошторисах витрат на матеріальне забезпечення військовослужбовців органів СБ України, починаючи з березня 2002 року, передбачалися кошти на безпосереднє харчування окремих категорій військовослужбовців, а не на видачу продовольчих пайків або грошову компенсацію за них.
За таких обставин, на думку суду першої інстанції, вимоги позивача про видачу йому продовольства, стягнення компенсації за неотримане речове та продовольче забезпечення є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Крім того, позивач проходив військову службу в Департаменті спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України, правонаступником якого відповідно до Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»є Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України.
На час проходження позивачем військової служби відносини, пов'язані з її проходженням визначалися Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053.
Згідно з частиною 2 підпункту «г»пункту 44 вказаного Положення, посада вважається вищою, якщо за нею передбачено вище військове звання, а за умови рівних військових звань - більший посадовий оклад, нижчою - якщо за цією посадою передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо за посадою штатом (відповідним переліком) передбачено два військових звання або диференційований посадовий оклад, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад.
Внаслідок проведення організаційно-штатних змін позивача було призначено на рівнозначну посаду.
Однак, за цією посадою не передбачається необхідності роботи з відомостями «особливої важливості», а тому за цією посадою передбачалося надання допуску до державної таємниці за формою 2.
У зв'язку з цим і було зменшено виплату такого додаткового виду грошового забезпечення як надбавка за роботу з секретними документами та надбавка за шифрувальну роботу.
Крім того, із вимогою про визнання протиправними наказів від 10.12.2004 р. № 104/ДСК, від № 39-ос, від 23.06.2006 р. № 92-ос позивач звернувся 02 червня 2009 року.
Оскільки, позивачем пропущено строк звернення до суду, в частині позову щодо визнання протиправними наказів від 10.12.2004 р. № 104/ДСК, від 10.02.2005 р. № 39-ос, від № 92-ос, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу слід відмовити з підстав, передбачених ст. ст. 99, 100 КАС України.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за доцільне відмітити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач до 03.11.2006 року проходив службу в ДСТСЗІ СБ України.
До 11 березня 2000 року частина 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»передбачала, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 року, який вступив в дію 11.03.2000 року, дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком окремої категорії осіб, до яких позивач не відноситься) було призупинено.
Даний закон неконституційним у встановленому порядку не визнаний та підлягає застосуванню на території України.
На теперішній час вищезазначена норма закону не втратила свою юридичну силу та є чинною.
Крім того, Законами України про Державний бюджет України на 2001-2008 роки, видатки з Державного бюджету на виплату грошової компенсації за продовольчі пайки не були передбачені, у зв'язку з чим фінансування зазначених витрат не проводилось.
Слід відмітити, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про Службу безпеки України», фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення СБ України здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Отже, Служба безпеки України є розпорядником бюджетних коштів, який здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік.
Оскільки бюджетних асигнувань на виплату грошової компенсації за продовольче забезпечення, починаючи з 11 березня 2000 року по даний час для військових формувань, в тому числі для СБ України, не було передбачено, а також з огляду на вищенаведені положення Законів України про Державний бюджет України на 2001-2008 роки, компенсація за продовольчі пайки військовослужбовцям, у тому числі позивачу, а також компенсація за речове майно за 2001 - 2008 рік не виплачувалась.
Крім того, 29.03.2002 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», якою передбачено лише норми раціонального харчування окремих категорій військовослужбовців, а не норми забезпечення продовольчими пайками.
Таким чином, в кошторисах витрат на матеріальне забезпечення військовослужбовців органів СБ України, починаючи з березня 2002 року, передбачалися кошти на безпосереднє харчування окремих категорій військовослужбовців, а не на видачу продовольчих пайків або грошову компенсацію за них.
На час проходження позивачем військової служби в Департаменті спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України, відносини, пов'язані з її проходженням визначалися Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року №1053 (далі по тексту - Положення).
Згідно з частиною 2 підпункту «г»пункту 44 Положення, посада вважається вищою, якщо за нею передбачено вище військове звання, а за умови рівних військових звань - більший посадовий оклад, нижчою - якщо за цією посадою передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо за посадою штатом (відповідним переліком) передбачено два військових звання або диференційований посадовий оклад, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад.
Внаслідок проведення організаційно-штатних змін позивача було призначено на рівнозначну посаду.
Однак, за цією посадою не передбачається необхідності роботи з відомостями «особливої важливості», а тому за цією посадою передбачалося надання допуску до державної таємниці за формою 2.
У зв'язку з цим і було зменшено виплату такого додаткового виду грошового забезпечення як надбавка за роботу з секретними документами та надбавка за шифрувальну роботу.
Згідно чинними на момент проходження військової служби позивача відомчими нормативно-правовими актами, які мають гриф обмеження доступу «Для службового користування», надбавка за безперервну службу встановлювалася (зменшувалася) за мотивованими рапортами керівників.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з вимогою про визнання протиправними наказів від 10.12.2004 р. № 104/ДСК, від № 39-ос, від 23.06.2006 р. № 92-ос позивач звернувся 02 червня 2009 року.
Оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, в частині позову щодо визнання протиправними наказів від 10.12.2004 р. № 104/ДСК, від 10.02.2005 р. №39-ос, від №92-ос, колегія судді апеляційної інстанції вважає, що позивачу правомірно відмовлено з підстав, передбачених ст. ст. 99, 100 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що Окружний адміністративний суд м. Києва правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду -без змін.
На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 41, 128, 196, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.О. Костюк
Судді: О.О. Шостак
Н.М. Троян