Постанова
Іменем України
10 листопада 2010 року Справа № 2-18/1401-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
08.11.10:
представник позивача: Дидюк Олексій Віталійович, довіреність № б/н від 18.08.09, товариство з обмеженою відповідальністю "ЮС Імпорт Експорт";
представник відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3202 від 02.11.10, фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К. ) від 11 серпня 2010 року у справі №2-18/1401-2010
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС Імпорт Експорт" (вул. Гагаріна, 12-А, с. Солоне, Солонянський район, Дніпропетровська область,52400)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про розірвання договору суборенди, зобов'язання відповідача повернути приміщення та стягнення 17 255,48 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮС Імпорт Експорт" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому з урахування уточнень просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 17 255,48 грн, у тому числі основний борг у сумі 16 552,00 грн, пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 703,47 грн, розірвати договір суборенди №02/КМ55-09, укладений між позивачем і відповідачем, зобов'язати відповідача повернути суборендоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 55, загальною площею 206, 9 кв. м, з яких: торгівельна площа 116,8 кв.м, площа підсобних приміщень 67,6 кв. м та площа підвальних приміщень 22,5 кв. м.
Позовні вимоги з посиланням на правові положення статей 526, 651, 611 Цивільного кодексу України обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендної плати за користування нежитловими приміщеннями за договором суборенди №02/КМ55-09 від 01 жовтня 2009 року.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 серпня 2010 року у справі №2-18/1401-2010 позов задоволено частково.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС Імпорт Експорт" заборгованість з орендної плати у сумі 16 552,00 грн, 335,52 грн державного мита та 177,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Розірвано договір суборенди нежитлового приміщення №02/КМ55-09, укладений 01 жовтня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "ЮС Імпорт Експорт". Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути товариству з обмеженою відповідальністю "ЮС Імпорт Експорт" нежитлове приміщення, що знаходяться за адресою: місто Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 55, загальною площею 206,9 кв. м, з яких: торгівельна площа 116, 8 кв. м, площа підсобних приміщень 67,6 кв. м та площа підвальних приміщень 22,5 кв. м. У частині позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 703,48 грн у позові відмовлено.
В основу судового рішення покладений висновок про те, що факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань підтверджується матеріалами справи, доказів перерахування суборендарем коштів за користування приміщенням позивачеві та звільнення приміщення суду не надано. У частині стягнення пені у сумі 703,48 грн у позові відмовлено у зв'язку з їх безпідставністю.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Заявник апеляційної скарги обґрунтовує свої вимоги тим, що суд прийняв рішення про права і обов'язки Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області, яке не було залучено до участі у справі, оскільки власником спірного майна є держава в особі вказаного органу. Окрім того, відповідач вказує на непідступність даної справи господарському суду Автономної Республіки Крим, оскільки місцезнаходження спірного майна свідчить, що спір підлягає розгляду в господарському суді Дніпропетровської області.
До суду апеляційної інстанції від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні, призначеному на 08 листопада 2010 року, у розгляді справи було оголошено перерву до 10 листопада 2010 року.
Після оголошено перерви представники сторін у судове засідання не з'явились.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників сторін, які не з'явились, оскільки матеріали справи у повній мірі характеризують спірні правовідносини, а їх явка не визнавалась обов'язковою.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
24 вересня 2009 року між Корпорацією «Дагзбері, інк»(орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт»(орендар) укладено договір оренди № 2 строком на 2 роки та 360 днів (а. с. 34-37, т. 1), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування наступне нерухоме майно: приміщення №92 (48 позицій) у підвалі загальною площею 887,4 кв. м та приміщення №125 (37 позицій) на першому поверсі загальною площею 928,9 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 55.
У пункті 1.2 договору сторони визначили, що майно буде використовуватися орендарем для ведення діяльності передбаченої Статутом, зокрема, для передачі в суборенду.
01 жовтня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Юс Імпорт Експорт» (орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (суборендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 02/КМ55-09 (а. с. 9-13, т. 1) (далі-договір), за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 55, загальною площею 206,9 кв. м, з яких торгівельна площа 116, 8 кв. м, площа підсобних приміщень 67,6 кв. м та площа підвальних приміщень 22,5 кв. м (пункт 1.1).
Відповідно до пункту 1.2 договору приміщення буде використовуватись суборендарем для торгівлі непродовольчими товарами.
Відповідно до пункту 3.1 договору встановлено, що він набуває чинності з дати його підписання і діє до 13 серпня 2012 року.
У пункті 2.1 договору сторони погодили, що передача приміщення у суборенду оформлюється Актом прийому-передачі, що є невід'ємною частиною договору.
Орендар зобов'язується передати, а суборендар прийняти приміщення в суборенду протягом 30 днів з дати підписання договору. Приміщення вважається переданим у суборенду з дати підписання повноважними представниками сторін акту прийому-передачі (п. 2.2 і 2.3 договору).
Судом встановлено, що такий Акт було підписано сторонами за договором 01.10.2009 року (ах. 14 т. 1)
За погодженням сторін, з урахуванням індексації, розмір орендної плати складає -4 138,00 грн за місяць, в т. ч. ПДВ- 689,67 грн. У зв'язку з необхідністю проведення ремонтних робіт, за останній місяць користування приміщенням встановлюється пільговий розмір орендної плати, який становить 2 069,00 грн, в т. ч. ПДВ -344,84 грн. Сторони домовились, що ціна орендної плати встановлена даним пунктом вважається звичайною ціною (пункт 4.1 договору).
У пункті 4.2 сторони передбачили, що суборендар незалежно від результатів своєї господарської діяльності, сплачує орендареві суму орендної плати шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок орендаря не пізніше 5-го числа поточного місяця за кожний поточний календарний місяць користування приміщенням.
Пунктом 6.1 договору визначені обов'язки суборендаря, серед яких передбачений обов'язок вчасно вносити орендну плату за користування приміщенням, компенсувати витрати з обслуговування приміщення у строки, встановлені договором.
За умовами пункту 10.3 договору він може бути розірваний з ініціативи однієї зі сторін при порушенні іншою стороною зобов'язань за цим договором з письмовим попередженням про це іншої сторони не пізніше, ніж за чотирнадцять днів до дати розірвання (пункти 5.1,.6.1 договору).
Відповідно до банківської виписки від 18 листопада 2009 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 здійснено платіж у сумі 4 138,00 грн на користь позивача в якості сплати орендної плати за жовтень 2009 року (а. с. 9, т. 2).
13 січня 2010 року орендар направив суборендарю претензію №1 (а. с. 15, т. 1), про сплату заборгованості з орендної плати у розмірі 15 703,94 грн за період з жовтня 2009 року по січень 2010 року або звільнити займане приміщення.
Отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вказаної претензії свідчить її підпис.
Несплата суборендарем заборгованості з орендної плати за період листопада 2009 року по лютий 2010 року стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Правовідносини, які склалися між сторонами, за своєю правовою природою є орендними та підлягають регулюванню за правилами глави 58 Цивільного кодексу України, параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України, загальними положеннями про зобов'язання.
Згідно з частиною 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України та статті 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Так, за змістом ст. ст. 762, 763 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом статей 525 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.
Судом встановлено, що позивачем договірні обов'язки з передачі об'єкту суборенди виконані належним чином. Проте, станом на 01 березня 2010 року, тобто на момент подачі позову про розірвання договору оренди та стягнення суми боргу, суборендар неналежним чином виконував зобов'язання зі сплаті орендної плати, у результаті чого у нього виникла заборгованість за період з 01 листопада 2009 року по 28 лютого 2010 року у розмірі 16 552,00 грн.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач не представив суду доказів оплати коштів за суборенду приміщення у розмірі 16 552,00 грн за період з листопада 2009 року по лютий 2010 року включно, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 16552,00 грн є цілком правомірними та підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 0,5% від суми невиконаного відповідачем зобов'язання у сумі 703,48 грн, судова колегія вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Поняття пені та штрафу передбачено у статті 549 Цивільного кодексу України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.
Дійсно, пункт 9.3 договору містить забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені у розмірі 0,5% у разі прострочення суборендарем внесення орендної плати.
Статтею 230 Господарського Кодексу України також передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися пенею.
Але відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З пункту 9.3 договору суборенди нежитлового приміщення № 02/КМ55-09 від 01 жовтня 2009 року вбачається, що сторони у договірному порядку узгодили саме верхню границю розміру відповідальності, яку може нести боржник - 0,5 %, який перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, тому пеня у розмірі 0,5 % не може бути стягнута з відповідача.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що пеня, яка нарахована позивачем з посиланням на договір суборенди нежитлового приміщення № 02/КМ55-09 від 01 жовтня 2009 року у сумі 703,48 грн, стягненню не підлягає, як безпідставно нарахована.
Дослідивши вимоги позову про розірвання договору суборенди №02/КМ55-09 та зобов'язання відповідача повернути суборендоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 55, загальною площею 206, 9 кв. м, з яких: торгівельна площа 116,8 кв.м, площа підсобних приміщень 67,6 кв. м та площа підвальних приміщень 22,5 кв. м, судова колегія визнала їх обґрунтованими і законними з огляду на наступні правові приписи.
Частина 3 статті 291 Господарського кодексу України встановлює, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Водночас, колегія суддів враховує, що згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вище проаналізовані обставини даної справи, наявність заборгованості з орендної плати є юридичним фактом, з яким наведенні вище норми матеріального права пов'язують виникнення у орендодавця права вимоги дострокового розірвання договору.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 про сплату заборгованості по орендній платі у сумі 15703,94 грн або звільнення приміщення, в якій попередив про те, що в іншому випадку товариство з обмеженою відповідальністю "ЮС Імпорт Експорт" буде вимушене вжити всіх заходів, передбачених статтями 15, 16, 19, 20, 22 Цивільного кодексу України.
Аналіз даного листа свідчить про те, що вказавши на норми, які визначають способи захисту особистих майнових або немайнових прав та інтересів, зокрема судом, серед яких є такий спосіб як припинення правовідношення, а також враховуючи те, що сторони не визначили в договорі вимоги щодо змісту попередження про дострокове розірвання договору, судова колегія вважає, що позивачем виконаний порядок, визначений договором суборенди нежитлового приміщення № 02/КМ55-09 від 01 жовтня 2009 року та статтею 188 Господарського кодексу України, і, відповідно, є всі підстави вважати про виникнення у орендаря права на звернення до суду з вимогою про розірвання спірного договору.
Погодившись з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині розірвання договору суборенди нежитлового приміщення № 02/КМ55-09 від 01 жовтня 2009 року, судова колегія не поділяє позицію місцевого господарського суду щодо застосування до спірних правовідносин правових положень статті 615, частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України, які визначають порядок і підстави відмови від договору найму з огляду на наступне.
Стаття 782 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою Закону, яка надає орендодавцю право на односторонню відмову від договору.
Згідно з цією статтею, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Відмова від договору - це односторонній правочин, який породжує, змінює чи припиняє права та обов'язки обох сторін договору, його слід вважати вчиненим в момент отримання стороною повідомлення про відмову, яке можна належно ідентифікувати як таке, що виходить від сторони договору, якщо інший строк припинення дії договору не вказаний у відповідній відмові.
Отже, у разі відмови від договору оренди договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору, і рішення суду про розірвання договору в такому випадку не вимагається.
Проте, у даній справі позивач не відмовлявся від договору на підставі статті 782 Цивільного кодексу України, а навпаки звернувся до суду на підставі статті 651 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим посилання суду першої інстанції на вказані норми є неправомірним.
Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Отже, у зв'язку з розірванням договору оренди, вимога про зобов'язання повернути позивачу нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 55, загальною площею 206, 9 кв. м, з яких: торгівельна площа 116,8 кв. м, площа підсобних приміщень 67,6 кв. м та площа підвальних приміщень 22,5 кв. м, є цілком обґрунтованою та правомірною.
Розглянувши доводи апеляційної скарги проте, що суд прийняв рішення про права і обов'язки Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області, яке не було залучено до участі у справі, оскільки власником спірного майна є держава в особі вказаного органу, судова колегія вважає їх безпідставними та такими, що не відносяться до предмету доказування у даній справі, оскільки спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором суборенди нежитлового приміщення № 02/КМ55-09 від 01 жовтня 2009 року, дійсність якого в установленому порядку оскаржена не була, а тому з урахуванням презумпції правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України) відсутні підстави вважати його таким, що не породжує правових наслідків.
Посилання відповідача на непідсудність даної справи господарському суду Автономної Республіки Крим не мають під собою належного правового обґрунтування з огляду на те, що відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають.
За результатами повторного перегляду справи, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим господарським судом вирішено спір без порушень норм процесуального та матеріального права України з правильним встановленням всіх обставин справи.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 серпня 2010 року у справі №2-18/1401-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді