10.11.2010 року Справа № 39/133-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді -Тищик І.В. (доповідач)
суддів - Чоха Л.В., Кузнецова І.Л.
при секретарі -Гузоватий О.І.
за участю прокурора Киричок О.В.
представників сторін:
позивач -не з'явився
відповідач -Сотник Н.А., Матвєєва Я.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора, м. Нікополь на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2010р. у справі № 39/133-10
за позовом Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Нікопольської районної державної адміністрації, м. Нікополь Дніпропетровської області
до Державного підприємства „Марганецьке лісове господарство”, м. Марганець Дніпропетровської області
про стягнення збитків, завданих вчиненням злочину, внаслідок порушення природоохоронного законодавства у розмірі 26 057,0 грн.,
У травні 2010 року Нікопольський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення збитків у загальній сумі 26 057,0 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2010 року у справі № 39/133-10 (суддя Ліпінський О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку про те, що заявлена прокурором до стягнення сума є втратами сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які завдані внаслідок проведення приватним підприємцем несанкціонованих земляних робіт і підлягають відшкодуванню цією особою в порядку, передбаченому главою 36 ЗК України; віднесення зазначених витрат до збитків, завданих посадовою особою підприємства-відповідача, є безпідставним через відсутність причинно-наслідкового зв'язку між цими втратами та причинами їх виникнення.
Не погоджуючись з рішенням суду, природоохоронний прокурор звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. При цьому скаржник посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права; на подання прокурором доповнення до позовної заяви, в якому в якості відповідачів вказано і державне підприємство „Марганецьке лісове господарство”, і приватний підприємець ОСОБА_3; на обов'язковість для господарського суду вироку з кримінальної справи.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як убачається з матеріалів справи, актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 16.10.2008р. та 17.10.2008р. був встановлені наступні факти: використання земельної ділянки площею 0,9 га, розташованої на території Державного лісного фонду в Нікопольському лісгоспі в кварталі 32, виділ 1-А, що належить державі в особі Нікопольської районної державної адміністрації, не за цільовим призначенням; зняття поверхневого шару ґрунту на ділянці здійснено без спеціального дозволу і призвело до псування останньої.
Розробка земельної ділянки здійснювалася приватним підприємцем ОСОБА_3 без наявності відповідного дозволу на зняття поверхневого ґрунту та без робочих проектів рекультивації вказаних земель.
Підставою для здійснення господарської діяльності на вказаній ділянці явилися договори оренди від 13.11.2007р., укладені між керівником підприємства-відповідача Ковальовим В.В. та приватним підприємцем ОСОБА_3
Матеріалами справи посвідчується той факт, що передачу земель в оренду посадова особа відповідача здійснила з перевищенням наданих їй повноважень, була притягнута до кримінальної відповідальності та звільнена від відповідальності за амністією, в зв'язку з чим прокурор звернувся до господарського суду за стягненням збитків, спричинених вчиненням злочину.
Господарським судом вимоги позивача про відшкодування збитків задоволені не були і колегія суддів погоджується з даним висновком.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
В розумінні ст. 22 ЦК України втрати сільськогосподарського/лісогосподарського виробництва, встановлені розрахунковим шляхом, не являються збитками (реальними збитками, як того вимагає чинне законодавство).
Окрім того, з матеріалів справи убачається наявність двох окремих фактів: протиправна передача посадовою особою відповідача (директором Ковальовим В.В.) земельної ділянки в користування третій особі (приватному підприємцю ОСОБА_3) та неправомірна діяльність третьої особи (приватного підприємця ОСОБА_3.) на спірній земельній ділянці, що спричинила її псування.
Як правомірно дійшов висновку господарський суд, втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які завдані внаслідок проведення ПП ОСОБА_3 несанкціонованих земельних робіт, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому главою 36 Земельного кодексу України.
Матеріалами справи посвідчується наявність протиправної поведінки з боку відповідача, однак, до спричинення втрат призвела не вказана поведінка, а господарська діяльність третьої особи (несанкціоновані земельні роботи), яка не являється стороною у справі.
З наданих у справу матеріалів наявності прямого причинного зв'язку між протиправною поведінкою директора відповідача та втратами, понесеними позивачем, не убачається. Позивачем доказів наявності такого зв'язку не надано.
Скаржник стверджує, що на вимогу природоохоронного прокурора приватний підприємець ОСОБА_3 залучався до справи у якості відповідача-2, однак, дане твердження спростовується матеріалами справи, а саме, доповненням до позовної заяви, яка не містить вимог щодо стягнення боргу з ОСОБА_3 чи залучення останнього у якості другого відповідача (а.с.76).
За вказаних обставин наявність причинно-наслідкового зв'язку між утворенням збитків і діями відповідача не можна вважати доведеною, внаслідок чого, не убачається підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування зазначеного рішення являються необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2010 року у справі №39/133-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий І.В. Тищик
Судді: Л.В.Чоха
І.Л.Кузнецова