18.10.2024 Справа №607/22160/24
18 жовтня 2024 року м. Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Черніцька І.М., при вирішенні питання про прийняття заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про встановлення факту завершення будівництва будинку садибного типу, -
Заявник ОСОБА_1 , в порядку окремого провадження, звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою, в якій просить встановити факт того, що будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 завершений будівництвом в 1991 році.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2019 року за нею визнано право власності на частину об'єкта незавершеного будівництва спільно збудованого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 31 січня 2020 року на підставі вказаного рішення суду вона виготовила технічний паспорт на будинок. 30 липня 2020 року рішенням Підгороднянської сільської ради належній їй частці будинку присвоєно поштову (юридичну адресу) АДРЕСА_1 . Для реєстрації права власності на вказане будинковлодіння вона звернулася до державного реєстратора, яка роз'яснила їй, що в рішенні суду зазначено про те, що будинок незавершений будівництвом та зареєструвати його неможливо, оскільки останній потрібно здати в експлуатацію. Водночас, рішенням суду від 05 липня 2019 року встановлено, що ступінь готовності житлового будинку становить 100%. На даний час будинок фактично експлуатується за своїм призначенням, однак в експлуатацію не прийнятий, оскільки колишній чоловік, на якого видались всі документи на забудову, цього не бажає, мотивуючи, що він не набув статусу замовника, так як будинок збудований без відповідних документів, які б давали право виконувати будівельні роботи. Вказані обставини щодо ступеня готовність зазначеного будинку встановлені рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 09 лютого 2017 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 28 січня 2019 року. Крім того, зазначеним рішенням апеляційного суду за нею визнано право забудовника на частину будинку.
Вказала, що встановлення даного факту необхідне їй для подальшого розпорядження своєю власністю та здійснення реєстрації права власності.
Ознайомившись із вказаною заявою, вважаю, що у відкриті провадження слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень викладених у частині 3 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 03 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» суди при вирішенні питання про відкриття провадження у справі зобов'язані перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими заявник звертається до суду для захисту, дотримання позивачем вимог, передбачених відповідним процесуальним законодавством України, а також юрисдикційну підсудність.
В силу вимог ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Вимогами частини першої та другої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Згідно роз'яснень, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Звертаючись до суду із вказаною заявою, ОСОБА_1 зазначає, що встановлення факту необхідне їй для подальшого розпорядження своєю власністю, а саме для реєстрації права власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 . При цьому, заявник вказує, що будинок не прийнятий в експлуатацію, оскільки колишній чоловік ОСОБА_2 , на якого видались всі документи на забудову, цього не бажає, мотивуючи, що він не набув статусу замовника, так як будинок збудований без відповідних документів, які б давали право виконувати будівельні роботи.
Встановлено, що рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 09 лютого 2017 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право забудовника на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право на здачу об'єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів на вказаний будинок.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, яка набрала законної сили, в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право по 1/2 частці за кожним на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 та виділено їм відповідні житлові та нежилові приміщенні згідно варіанту №1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ №655/17-22 від 13 листопада 2017 року.
Крім цього, апеляційним судом зазначено, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. За відсутності таких даних щодо спірного об'єкту нерухомості, суд першої інстанції, помилково визнав будинком об'єктом незавершеного будівництва.
Таким чином, враховуючи зміст поданої заяви та долучені до неї документи, вважаю, що встановлення даного факту пов'язується з наступним вирішенням спору про право, а саме про право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
При цьому, відповідно до вимог ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об'єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об'єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.
Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.
Таким чином, існують передбачені законодавством інші способи та порядки для набуття та реєстрації права власності на майно, за наявності відповідних підстав і підтвердження належності особі певного майна.
Згідно роз'яснень, викладених у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Аналогічні положення містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Враховуючи вищенаведені вимоги Закону та встановлені обставини справи, вважаю, що у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про встановлення факту завершення будівництва будинку садибного типу, слід відмовити на підставі вимог ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 260, 261, 315, 353, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про встановлення факту завершення будівництва будинку садибного типу, на підставі вимоги ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повна ухвала суду складена 18 жовтня 2024 року.
Суддя І.М. Черніцька