21 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 906/1320/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Волинець Ірини Петрівни та Волинця Андрія Петровича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024
у справі за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради
до Волинець Ірини Петрівни та Волинця Андрія Петровича
про скасування державної реєстрації прав, знесення самочинного будівництва та зобов'язання звільнити земельну ділянку,
Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Волинець Ірини Петрівни (далі - ФОП Волинець І. П.) та до фізичної особи-підприємця Волинця Андрія Петровича (далі - ФОП Волинець А. П.) в якому просить:
- зобов'язати ФОП Волинець І. П. та ФОП Волинець А. П. звільнити земельну ділянку (кадастровий номер 1810136300:05:008:0043), шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101);
- скасувати державну реєстрацію права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101) за ФОП Волинець І. П. (запис про право власності № 12776371) та ФОП Волинець А. П. (запис про право власності № 12776510).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- будівництво спірного об'єкта було самочинним, оскільки спадкодавець - ОСОБА_3 право власності на об'єкт самочинного будівництва не набув, тому відповідачі такого права власності в порядку спадкування, також не набули;
- відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що розташований на земельній ділянці комунальної власності, залишилися не скасованими.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 06.03.2024 відмовив у задоволенні позову.
Вказане рішення мотивоване посиланням на обставини встановлені в межах судових справ № 906/978/18, № 906/1030/13, № 906/1146/21 та № 240/2185/20.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 02.09.2024 апеляційну скаргу задовольнив частково. Рішення Господарського суду Житомирської області від 06.03.2024 скасував в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ФОП Волинець І. П. та ФОП Волинця А. П. звільнити земельну ділянку (кадастровий номер 1810136300:05:008:0043), шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101). В цій частині прийняв нове рішення, яким позовну вимогу задовольнив. Змінив рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Суд виходив з того, що:
- ОСОБА_3 за життя не набув права власності на спірний об'єкт, останній не увійшов до складу спадщини та не був набутий у власність відповідачами, незважаючи на факт видачі свідоцтва про право на спадщину за законом;
- відсутні підстави для задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво, у зв'язку з обранням прокурором неефективного способу захисту прав власника земельної ділянки.
24.09.2024 відповідачі звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024, в якій просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Скаржники зазначають, що подають касаційну скаргу на підставі виключних випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що скаржники лише цитують норми права та викладають фактичний виклад обставин.
При касаційному оскарженні судових рішень у випадках, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1 - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
пункт 3 - зазначення норми права (пункт, частина, стаття), щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Верховний Суд зазначає, що скаржники не виконали вимоги частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретний випадок, передбачений частиною другою статті 287 ГПК України.
Згідно із частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги скаржникам необхідно виконати вимоги частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Волинець Ірини Петрівни та Волинця Андрія Петровича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 906/1320/23 залишити без руху.
2. Встановити строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити іншому учаснику справи з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України та надати до Верховного Суду докази про таке направлення.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 906/1320/23 вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Л. Рогач