Справа № 332/2873/24
(2/199/2580/24)
Іменем України
02.09.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого - судді Авраменка А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
14 травня 2024 року до Заводського районного суду м. Запоріжжя звернуся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 12 вересня 2018 року між ТОВ «Дінеро» та відповідачем було укладено в кредитний договір №L7649479, за умовами якого відповідач отримав кредит, зобов'язавшись його повернути в порядку, строки та на умовах, визначених цим кредитним договором. В подальшому на підставі договору відступлення прав вимоги №06112018-DG від 06 листопада 2018 року позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за вищевказаним кредитним договором. Посилаючись на те, що відповідач свої кредитні зобов'язання не виконав належним чином, внаслідок чого в нього утворилась кредитна заборгованість в загальному розмірі 23123 гривень, з яких: 10600 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 12613 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також нараховані неї на підставі ст.625 ч.2 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 9602,92 гривень, 3% річних в розмірі 2092,36 гривень.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2024 року матеріали позовної заяви направлено за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано, відзив від відповідача до суду не надходив, в зв'язку із чим суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 12 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Дінеро», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено додаткову угоду №AG9355792 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №AG9355792, за умовами якої кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 8750 гривень (максимальний потенційний ліміт кредитної лінії 20000 гривень), а позичальник - повернути кредит до 12 жовтня 2018 року, сплативши 0,65% на день за користування кредитом. Викладене підтверджується копією вказаної додаткової угоди, копією довідки про ідентифікацію.
18 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Дінеро», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено додаткову угоду №AМ8189744 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №AG9355792, за умовами якої кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 10625 гривень (максимальний потенційний ліміт кредитної лінії 20000 гривень), а позичальник - повернути кредит до 19 жовтня 2018 року, сплативши 0,69% на день за користування кредитом. Викладене підтверджується копією вказаної додаткової угоди, копією довідки про ідентифікацію.
18 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Дінеро», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено додаткову угоду №AМ8189744 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №AG9355792, за умовами якої кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 10625 гривень (максимальний потенційний ліміт кредитної лінії 20000 гривень), а позичальник - повернути кредит до 26 жовтня 2018 року, сплативши 0,69% на день за користування кредитом. Викладене підтверджується копією вказаної додаткової угоди, копією довідки про ідентифікацію.
Згідно копій виписки з рахунку та розрахунку заборгованості від 02 квітня 2024 року за договором №AG9355792 за період з 12 вересня 2018 року по 23 липня 2019 року кредитодавцем нараховано позичальнику заборгованості в загальному розмірі 23213 гривень, з яких: 10600 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 2013 гривень - проценти за користування кредитом, 5300 гривень - штрафи/пеня, 5300 гривень - комісія.
06 листопада 2018 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та позивачем укладено договір відступлення прав вимоги №06112018-DG, за умовами якого, зокрема п.1.1, ТОВ «ФК «Дінеро» відступило, а позивач набув прав вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрах Боржників. Копія договору відступлення прав вимоги наявна в матеріалах справи.
В той же час, матеріали цивільної справи не містять жодних доказів виконання сторонами договору відступлення прав вимоги №06112018-DG від 06 листопада 2018 року, зокрема Реєстру Боржників або його копії, в якій би вказувались відомості кредитного договору, заборгованість за яким просить стягнути позивач. Матеріали справи взагалі не містять будь-якого Реєстру Боржників.
Із матеріалів цивільної справи слідує, що позивачем на вищевказану заборгованість за кредитним договором, яку він просить стягнути на свою користь з відповідача, нараховано на підставі ст.625 ч.2 ЦК України за період з 30 квітня 2021 року по 30 квітня 2024 року, тобто і під час дії воєнного стану, інфляційні втрати в розмірі 9602,92 гривень, а також 3% річних в розмірі 2092,36 гривень.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст.1 Закону України «Споживче кредитування».
За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Положеннями ст.3 ч.1 п.5 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Нормами ч.ч.3-6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Нормою ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 3 ч.1 п.п.6, 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Частинами 12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року, №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 травня 2024 року, №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні - останній раз з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог. Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду справи, ґрунтується на тому, що позивач не є первісним кредитодавцем за кредитним договором, заборгованість за яким просить стягнути, а отже його право на пред'явлення позову до відповідача про стягнення кредитної заборгованості за означеним кредитним договором має бути належним чином доведено перед судом. Обґрунтовуючи правомірність пред'явлення позовних вимог про стягнення на свою користь з відповідача кредитної заборгованості, позивач посилається на набуття ним відповідного права вимоги до відповідача на підставі договору відступлення прав вимоги №06112018-DG від 06 листопада 2018 року. Однак, як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять жодного доказу виконання сторонами договору відступлення прав вимоги №06112018-DG від 06 листопада 2018 року, зокрема не містять Реєстр Боржників або його належним завірена копія, в якій би вказувалось, що ТОВ «ФК «Дінеро» відступає на користь права вимоги кредитора до відповідача за саме тим кредитним договором, заборгованість за яким просить стягнути позивач на свою користь. Відтак, наразі в суду не має жодних достатніх та переконливих підстав вважати, що позивач набув прав вимоги до відповідача, а отже і прав вимагати стягнення кредитної заборгованості з відповідача.
Додатковою підставою для відмови у задоволенні позову в частині вимог про стягнення нарахованих за період з 24 лютого 2022 року і по 30 квітня 2024 року на підставі ст.625 ч.2 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних є те, що такі нарахування за вказаний період здійснені в порушення вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а отже є неправомірними.
Таки чином, суд доходить висновку про неправомірність, безпідставність, необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог, а отже і про неможливість задоволення позову ні повністю, ні частково на користь позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи, відшкодуванню йому не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 512-514, 516, 525, 526, 530, 601-612, 625, 626, 629, 639, 1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит», ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (ЄДРПОУ 38750239; адресе місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко