15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 757/35785/22-ц
провадження № 61-11003ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, поновлення на роботі, внесення записів до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
19 липня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення недоліків скарги. Суд зазначив, що заявнику необхідно зазначити підстави касаційного оскарження.
10 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги. До заяви додано уточнену касаційну скаргу разом з доданими до неї додатками.
ОСОБА_1 , в уточненій касаційній скарзі, зазначив підставами касаційного оскарження пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Посилається, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункти 56, 57), від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (пункт 29, 50),відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та пункт 3 частин третьої статті 411 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 предметом позову були вимоги про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. У пунктах 56, 57 цієї постанови вказано, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 предметом позову були вимоги про поновлення на роботі (позивача звільнено за невиконання умов контракту на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП), стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконними наказів про накладення дисциплінарного стягнення та відсторонення (усунення) від виконання обов'язків директора. У пунктах 29, 50 цієї постанови вказано, що роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов'язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином. Оскільки вимоги позивача про визнання контракту чинним, поновлення на посаді директора, визнання недійсним запису у трудовій книжці та стягнення середнього заробітку є похідними від вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, суд має ухвалити рішення за цими вимогами за наслідками розгляду основної вимоги, врахувавши таке: 50.1. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (див. пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). 50.2. Способи захисту трудових прав наведені, зокрема, у статтях 235 і 237-1 КЗпП України. Так, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України). Цей спосіб захисту порушених прав працівника застосовується незалежно від підстави припинення з ним трудового договору у випадку незаконного звільнення працівника чи його незаконного переведення на іншу роботу.
Предметом розгляду цієї справи є визнання наказу про звільнення позивача на підставі п. 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним, його скасування, поновлення на роботі, внесення записів до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Відмовляючи у задоволенні позову суди зазначили, що відповідність чи невідповідність працівника обумовленій роботі відноситься до компетенції саме власника або уповноваженого ним органу. Прийняти таке рішення роботодавець має право в будь-який час протягом іспитового строку, в тому числі не чекаючи дня закінчення цього строку. Суди врахували відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду (зокрема, від 29.03.2018 у справі №381/4968/16-ц, від 22.01.2020 у справі № 823/3540/14).
ОСОБА_1 також послався на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, проте не наводить жодного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої цією нормою.
Формальне посилання на висновки Верховного Суду, які зроблені за неподібних правовідносин, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, без відповідного обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, не можуть бути підставами для відкриття касаційного провадження, оскільки переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 400 ЦПК України).
Станом на 15 жовтня 2024 року згідно з даними Єдиної автоматизованої системи Верховного Суду інших заяв про усунення недоліків касаційної скарги не надходило.
З огляду на зазначене недоліки, вказані в ухвалі Верховного Суду від 20 вересня 2024 року, не усунуто.
Відповідне невиконання вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом статті 185 ЦПК України, якщо скаржник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається скаржнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 183, 185, 260, 393 ЦПК України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року вважати неподаною та повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков