11 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 344/10959/24
провадження № 61-13328ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , заінтересована особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зобов'язання до вчинення дій,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив:
· скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 30 травня 2024 року, складений державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисенко О. В. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2;
· зобов'язати Шевченківський ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконати перерахунок заборгованості ОСОБА_3 зі сплати аліментів у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 без врахування отриманої у період з квітня 2022 року до 16 листопада 2022 року додаткової винагороди військовослужбовця, нарахування якої вчиняється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.
Ухвалою від 03 липня 2024 року Івано-Франківський міськрайонний суд Івано-Франківської області задовольнив скаргу. Скасував розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 30 травня 2024 року, складений державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисенко О. В. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Місцевий суд керувався тим, що до 16 листопада 2022 року додаткова винагорода не підлягала врахуванню до доходу боржника, з якого здійснюються відрахування аліментних платежів.
Постановою від 03 вересня 2024 року Івано-Франківський апеляційний суд скасував ухвалу Івано-Франківського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2024 року та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні касаційної скарги.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що не вбачає жодних підстав вважати, що законодавець, маючи на меті належне забезпечення дитини для її повноцінного духовного та фізичного розвитку, міг з будь-яких причин не охоплювати аліментними зобов'язаннями додаткову винагороду на період воєнного стану. Внесенням відповідних змін 16 листопада 2022 року законодавець лише конкретизував перелік видів грошового забезпечення, із яких справляється нарахування аліментів, задля усунення проблемних питань при нарахуванні аліментів, а не «створив» новий вид доходів, який раніше таким не визнавав.
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року.
Вивчивши касаційну скаргу, оскаржувані судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням від 14 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини Івано-Франківський міськрайонний суд Івано-Франківської області задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5 та стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу, починаючи з 17 грудня 2006 року до досягнення повноліття.
06 березня 2007 року Івано-Франківський міськрайонний суд Івано-Франківської області видав виконавчий лист, а в подальшому на підставі ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2016 року - дублікат виконавчого листа.
31 травня 2016 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.
23 червня 2023 року державний виконавець прийняв постанову про арешт коштів боржника.
27 червня 2023 року винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1
29 вересня 2023 року державний виконавець прийняв постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у загальному розмірі 50 % від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , в ході виконання якої 23 квітня 2024 року наклав арешт на усі грошові кошти ОСОБА_1 , включаючи заробітну плату.
30 травня 2024 року державний виконавець склав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, за змістом якого сума заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів склала 159 851,91 грн.
Рішенням від 21 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів Івано-Франківський міськрайонний суд Івано-Франківської області зменшив розмір аліментів, визначений рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2007 року у справі № 2-1200/2007, та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частки від усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем, обіймає посаду командира взводу вогневої підтримки. У період з 17 квітня 2023 року до 04 серпня 2023 року, з 14 вересня 2023 року до 11 жовтня 2023 року, з 29 жовтня 2023 року до 09 листопада 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в населеному пункті Гуляйполе Пологівського району Запорізької області, що підтверджується довідкою від 07 жовтня 2023 року № 1474/3/3135.
Відповідно до Довідки про доходи від 22 серпня 2023 року № 1472/17/876 наданої Військовою частиною НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 з лютого 2022 року до квітня 2023 року (включно) отримував доходи у Військовій частині НОМЕР_1 .
Зі Звіту про здійснені відрахування та виплати в/ч НОМЕР_1 від 30 травня 2024 року суд апеляційної інстанції встановив, що з липня 2023 року до березня 2024 року здійснювалися відрахування у розмірі 1/4 від зарплати, доходів ОСОБА_1 , а з березня - 1/5 частина.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду зі скаргою, боржник не погоджувався з нарахуванням державним виконавцем заборгованості, розмір якої формувався з врахуванням всіх видів доходу боржника а додаткових виплат постійного характеру, незважаючи на те, що окремі види доплат встановлювалися лише на період воєнного стану, а отже не мають постійного характеру.
Згідно з частинами першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 146 від 26 лютого 1993 року (далі - Перелік), передбачено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям, під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних(бойових)дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що аліменти мають стягуватися в частці від усіх видів доходу боржника. Тому фактично, навіть до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року, виконавець мав би враховувати всі види надходжень боржника для визначення розміру аліментів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1264 лише підтверджено необхідність стягнення аліментів з урахуванням додаткової винагороди. До прийняття зазначеної постанови законодавство просто не містило норми про отримання додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану. Тому з урахуванням змін у законодавстві, законодавець лише узгодив між собою всі нормативно-правові акти.
Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», на яку міститься посилання в статті 81 СК України, також визначає у пункті 1, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.
Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.
Внесенням відповідних змін 16 листопада 2022 року законодавець лише конкретизував перелік видів грошового забезпечення, із яких справляється нарахування аліментів, задля усунення проблемних питань при нарахуванні аліментів, а не «створив» новий вид доходів, який раніше таким не визнавав.
Отже додаткові виплати, які нараховувались та виплачувались боржнику відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до 16 листопада 2022 року не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, мали постійний характер та відносились до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей батьків, інших осіб.
Схожий підхід до розв'язання правової проблеми щодо застосування норми права у подібних правовідносинах сформулював Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2024 року у справі № 209/3260/13.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи у задоволенні скарги, правильно вказав на те, що державний виконавець правомірно включив до обсягу заборгованості додаткові виплати, які нараховувались та виплачувались боржнику відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до 16 листопада 2022 року як такі, що мають постійний характер.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги стосовно того, що заявник є військовослужбовцем і розмір його винагороди залежить від тривалості перебування у зоні бойових дій та кількості виконаних бойових завдань, а факт отримання винагороди прямо залежить від видачі відповідного наказу командиром військової частини, а отже на переконання заявника такі виплати не мають постійного характеру, а тому не повинні братися при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів.
Колегія суддів зауважує, що законодавство визначає унікальні ознаки, які відрізняють доходи осіб залежно від виду формувань, визначених у Постанові Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу якого він входить. Натомість законодавець чітко визначив, які види доходу може отримувати особа, на яку поширюється дія зазначеної постанови, та не наділив такі доходи ознакою тимчасовості.
Отже доводи касаційної скарги зводяться до помилкового, суб'єктивного тлумачення норм права, не спростовують висновок суду апеляційної інстанції щодо законності та правомірності нарахованої державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів та зводяться до бажання звузити права дитини на утримання та до запобігання належному і повноцінному виконанню батьківського обов'язку з утримання дитини, яке проживає з іншим з подружжя.
Враховуючи наведене, колегія суддів визнає касаційну скаргу необґрунтованою.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З огляду на наведені мотиви, необґрунтованість доводів касаційної скарги, а також на е, що правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі, в зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , заінтересована особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов'язання до вчинення дій.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров