Єдиний унікальний номер 645/5800/23
Номер провадження 22-ц/818/2373/24
16 жовтня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2024 року в складі судді Федорової О.В. у справі № 645/5800/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з опалення та підігріву води, -
У жовтні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з опалення та підігріву води.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач є споживачем послуг, які надає підприємство, за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за період з 01 грудня 2014 року по 31 січня 2022 року у нього утворилася заборгованість, яка становить 65 887,66 грн. Відповідачу направлено досудове повідомлення з вимогою погасити заборгованість, однак він його проігнорував.
Позивач просив стягнути з відповідача на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячої води в сумі 65 887,66 грн та судовий збір 2684,00 грн.
19 грудня 2023 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву. Відзив мотивований тим, що він не зареєстрований та не проживає за вказаною у позові адресою. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить йому лише з 15 грудня 2016 року, тоді як заборгованість нарахована з грудня 2014 року. Позивачем не надано письмового договору з ним чи типового договору, не підтверджено факту надання йому послуг, не надано доказів на підтвердження своїх вимог, розміру тарифів, а наданий ним розрахунок не є належним доказом. Також заявив про сплив строку позовної давності при зверненні до суду. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача на його користь понесені ним і документально підтверджені витрати на правничу допомогу в розмірі 5120,00 грн.
Крім того, 20 грудня 2023 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав заяву про застосування строку позовної давності. Вказав, що з урахуванням дати звернення позивача до суду, якщо суд і визнає його вимоги обґрунтованими, то вони підлягатимуть задоволенню лише за період з 16 жовтня 2020 року по 31 січня 2022 року. Поважних причин пропуску строку позовної давності відповідачем не наведено. Зазначив, що ним понесені судові витрати на оплату послуг адвоката зі складання цієї заяви у розмірі 3840,00 грн, які також просив стягнути з позивача.
У лютому 2024 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» подав до суду заяву про зменшення позовних вимог в межах строку позовної давності за період з квітня 2017 року по 31 січня 2022 року та просив стягнути з відповідача 52 964,25 грн та судовий збір.
На вказану заяву 04 березня 2024 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення, в яких він знову наголосив на тому, що позовні вимоги можуть підлягати задоволенню лише за період з 16 жовтня 2020 року по 31 січня 2022 року, а вимоги щодо стягнення заборгованості з квітня 2017 року по жовтень 2020 року заявлені з очевидним пропуском строку позовної давності. Продовження строку позовної давності на строк дії карантину не може бути застосовано, оскільки карантин скасовано з 30 червня 2023 року, тобто до звернення позивача до суду. Зазначив, що ним понесені судові витрати на оплату послуг адвоката зі складання заперечень у розмірі 2560,00 грн, які також просив стягнути з позивача.
13 березня 2024 року через систему «Електронний суд» Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» подав до суду пояснення щодо продовження строку позовної давності на час дії карантину та воєнного стану.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2024 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з опалення та підігрів води - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячу воду за період з 02 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року у сумі 52 964,25 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн.
Рішення мотивовано тим, що відповідач не виконував належним чином свого обов'язку з оплати наданих йому послуг, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості за період з 02 квітня 2017 року в межах строку позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням суду поштою 07 травня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, в якій просив: застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності, рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити частково з урахуванням наслідків спливу строку позовної давності, а саме стягнути з нього заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячу воду не більш як за період з 16 жовтня 2020 року по 31 січня 2022 року в розмірі не більшому за 19 205,34 грн, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Суд першої інстанції не врахував, що карантин на території України скасовано з 30 червня 2023 року, а позивач звернувся до суду лише у жовтні 2023 року, тобто після скасування карантину, тож продовження строку позовної давності на час карантину не може поширюватися на спірні правовідносини. Вимоги з квітня 2017 року по жовтень 2020 року заявлені з пропуском строку позовної давності. Судом застосовано нерелевантну практику Верховного Суду, оскільки у наведених справах позивачі звертались до суду під час дії карантину.
Зазначив, що ним понесені судові витрати на оплату послуг адвоката зі складання апеляційної скарги у розмірі 5120,00 грн, які просив стягнути з позивача разом з витратами на правничу допомогу у суді першої інстанції і судовим збором.
10 червня 2024 року через систему «Електронний суд» Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» подав до суду апеляційної інстанції пояснення щодо продовження строку позовної давності на час дії карантину, а після цього - воєнного стану. Також заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15 грудня 2016 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3-4).
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові і надає послуги з опалення та підігріву води в будинку за вказаною адресою.
Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався.
Як вбачається з відомостей про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , утворилася заборгованість, яка за період з 01 грудня 2014 року по 31 січня 2022 року склала 65 887,66 грн, з яких за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року - 52 964,25 грн(а.с. 5, 93-96).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина 1статті 129 Конституції України).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За час дії спірних правовідносин діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, з подальшими змінами, (далі Закон № 1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17 березня 2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування,обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Положеннями частин 1, 2 та 3 статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2статті 7 Закону № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Як встановлено судом, Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» у період з квітня 2017 року по січень 2022 року надавались відповідачу послуги з теплопостачання, які він як власник квартири повинен оплатити.
З відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що у спірний період підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачем оплата послуг належним чином не здійснювалася, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року в розмірі 52 964,25 грн.
Установивши, що відповідач фактично отримував житлово-комунальні послуги, проте належним чином не виконував своїх обов'язків щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» послуг, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, з урахуванням його продовження.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильного обчислення судом першої інстанції строку позовної давності та наявності підстав для стягнення з нього заборгованості лише за період з 16 жовтня 2020 року по 31 січня 2022 року колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21).
З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи, що розпочався у квітні 2017 року, не закінчився у квітні 2020 року, а продовжений у порядку пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Позивач звернувся до суду з позовом у жовтні 2023 року, тобто дійсно вже після відміни карантину.
Разом з тим, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами).
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.
Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи продовжений у порядку пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Таким чином, позовна давність для пред'явлення позовних вимог по даній справі станом на день звернення до суду не сплила, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, а після припинення дії карантину строк продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
Зазначене відповідає висновкам щодо продовження строку позовної давності, викладеним у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 337/1294/23, від 08 серпня 2024 року у cправі № 921/612/23.
Зважаючи на викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що строк позовної давності в даній справі позивачем не пропущено.
Суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення не посилався на пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, однак відсутність такого посилання на правильність вирішення спору та обчислення строку позовної давності не вплинула.
За таких обставин суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності.
На підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, у суду апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова