490/8355/24 від10.10.2024
нп 3/490/3484/2024
10 жовтня 2024 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Лященко В.Л., при секретарі Спінчевській Н.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Миколаївського районного управління патрульної поліції в Миколаївській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не працюючого,
- за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП,
Згідно з протоколом ВАБ №660079 від 08.09.2024,12 вересня 2024 о 22 год. 45 хв., громадянин ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство стосовно своєї співмешканки ОСОБА_2 та їх спільної доньки ОСОБА_3 , а саме забрав ключі від квартири та не пустив додому, чим вчинив домашнє насильство економічного характеру, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.
Потеріла ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про дату та час судового засідання повідомлялась належним чином.
Дослідивши всі зібрані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов наступних висновків.
Відповідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ч.1 ст.8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст.9 КУпАП).
Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Частиною 1 статті 173-2 КУПАП, передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Згідно ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Так, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сили (фізичної, психологічної та іншої) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Водночас, важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».
Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Сварка - гостра суперечка, що супроводиться взаємними докорами, образами (Академічний тлумачний словник: https://sum.in.ua/s/svarka).
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
З протоколу вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчиняв домашнє насильство стосовно своєї співмешканки ОСОБА_2 та їх спільної доньки ОСОБА_3 , а саме забрав ключі від квартири та не пустив додому, чим вчинив домашнє насильство економічного характеру, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Так, відповідно до матеріалів справи, заявником за вказаним фактом була ОСОБА_5 , яка є матір'ю особи, на якого було складено протокол. Згідно з її заявою та поясненнями, які за змістом узгоджуються між собою, ОСОБА_5 просить прийняти міри до її сина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зловживають алкогольними напоями, сваряться при малолітній дитині та не вживають заходів щодо усунення антисанітарних умов в житлі, що негативно впливають на життя їх малолітньої дитини.
Своїх пояснень потерпіла ОСОБА_2 не надавала.
З рапорту інспектора ВП №1 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області вбачається, що 12.09.2024 від ОСОБА_5 надійшло повідомлення про те, що син та невістка в стані алкогольного сп'яніння скоюють домашнє насилля, невістка з дитиною знаходяться на вулиці.
При цьому інші свідки, які могли б підтвердити або спростувати факт систематичного домашнього насилля ОСОБА_1 над ОСОБА_2 відсутні.
Крім того, в протоколі вказано, що потерпілою в даній справі є ОСОБА_2 , однак з доданих матеріалів до протоколу неможливо встановити чи дійсно вона є потерпілою, оскільки своїх пояснень вона не надавала, свідки відсутні, а заявниця вказує на те, що як і ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 зловживають алкогольними напоями і несвідомо ставляться до виховання їх малолітньої дитини, нехтуючи своїми обов'язками щодо створення належних умов для її життя та розвитку, що по суті не відноситься до складу адміністративного правопорушення передбаченого статтею 173-2 КУпАП.
Особа, яка складала протокол про адміністративне правопорушення формально підійшла до складання протоколу та матеріалів справи, а тому наведені вище обставини позбавляють суд можливості всебічно і повно з'ясувати обставини справи, а відтак вирішити справу у точній відповідності із законом.
Таким чином, встановлені судом обставини вчинення адміністративного правопорушення, не охоплюється диспозицієюстатті 173-2 КУпАП та не являються об'єктивною стороною вказаного правопорушення, за що особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності.
Наявність сварок, конфліктів та непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до рішень ЄСПЛ у справах Малофеєва проти Росії та Карєлін проти Росії, у випадку, коли викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає усіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа належним чином не може підготуватись до захисту) та принципу рівності сторін (оскільки фактично суд перебирає на себе не властиву йому функцію обвинувачення), що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і у такому разі справа має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Аналогічного роду положення закріплено і в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Вказане вище в сукупності дає підстави для висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Проаналізувавши викладені обставини та матеріали справи про адміністративне правопорушення, враховуючи відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з причини відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 40-1, 247, 252, 280, 283, 284 КУпАП, суд,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Суддя В.Л. Лященко