11 жовтня 2024 року
м. Харків
справа № 643/2458/24
провадження № 22-ц/818/3341/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 липня 2024 року в складі судді Тимош О.М.
У березні 2024 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2018 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в Акцент-Банку з метою укладення кредитного договору № б/н та отримання кредитної картки. На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил йому надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зазначив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Вказав, що банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит в розмірі відповідно до умов договору.
Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 22 лютого 2024 року має заборгованість в розмірі 12 861,50 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 7298,04 грн, заборгованості за відсотками - 5563,46 грн.
Вказав, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 липня 2018 року в розмірі 12 861,50 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 7298,04 грн, заборгованості за відсотками - 5563,46 грн, та судові витрати - 3028,00 грн.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 липня 2024 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - відмовлено.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду Акціонерне товариство «Акцент-Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач в анкеті-заяві підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг і погодився з ним, та з розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувався кредитом. Зазначив, що банком надано підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка. На підтвердження вірності розрахунку банком надано виписку.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Акцент-Банк» необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору з відповідачем.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 березня 2017 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с.7).
Доказів укладення 03 липня 2018 року між банком та ОСОБА_1 договору про надання банківських послуг шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку матеріали справи не містять.
Позивачем надано Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який підписаний відповідачем ОСОБА_1 03 липня 2018 року, в якому передбачено два типи кредитного продукту: картка «Універсальна» та картка «Універсальна Gold» та для кожної картки встановлено відповідну процентну ставку. Також зазначено, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 01 січня 2019 року (а.с.8).
З виписки по картці на ім'я ОСОБА_1 за період з 03 липня 2018 року по 22 лютого 2024 року вбачається рух коштів по рахунку НОМЕР_1 за період з липня 2020 року по грудень 2022 року (а.с.9-11).
Відповідно до довідки за картами ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_2 та видано декілька карток, а саме № НОМЕР_3 строком дії до червня 2022 року та № НОМЕР_4 строком дії до березня 2027 року (а.с.12).
Згідно з довідкою за лімітами, у ОСОБА_1 змінювався кредитний ліміт саме за кредитним договором № б/н від 03 липня 2018 року, зокрема 03 липня 2018 року в розмірі 12 300,00 грн, 17 лютого 2020 року - 9000,00 грн, 17 грудня 2020 року - 7912,05 грн, 16 червня 2021 року - 7298,04 грн, 22 грудня 2022 року - 7300,00 грн (а.с.13).
Також позивачем надано витяг з Умов та правил надання банківських послуг та з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна GOLD», який не містить підпису відповідача (а.с.22-23).
Доказів того, що рахунок № НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) відкритий на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку від 15 березня 2017 року матеріали справи не містять.
Копія паспорта, надана позивачем як додаток до позову, завірена ОСОБА_1 03 жовтня 2019 року (а.с.23 зворот).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд був зобов'язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.
Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами частини другої, шостої статті 95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Так, позивач в позовній заяві зазначає про те, що 03 липня 2018 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку та саме за цим договором банк просить стягнути заборгованість.
Як на підтвердження укладення між сторонами кредитного договору 03 липня 2018 року банк надав паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який підписаний відповідачем 03 липня 2018 року.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) вказано, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Таким чином, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що підписання паспорту споживчого кредиту не може вважатися належним чином укладенням договору про споживчий кредит, дотриманням його форми та погодження умов.
Правила надання банківських послуг Акцент-Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Тариф користування кредитною карткою «Універсальна» та «Універсальна GOLD» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 липня 2018 року.
З матеріалів справи, наданої виписки по картці випливає, що банк та ОСОБА_1 дійсно укладали кредитний договір, проте належних доказів про укладення кредитного договору між сторонами саме 03 липня 2018 року із погодженням умов та правил надання кредитних коштів не надано, тобто не доведено укладення договору, за яким позивач просить стягнути заборгованість.
В свою чергу Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, що підписана відповідачем 15 березня 2017 року не містить інформації про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін. З цієї анкети-заяви не вбачається, що на її підставі відповідачу відкрито рахунок № НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ). Також колегія суддів зазначає, що виписка по картці на ім'я ОСОБА_1 не містить даних щодо встановлення відповідних лімітів.
Колегія суддів в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 03 липня 2018 року, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги банку є недоведеними, оскільки банком не доведено існування між сторонами кредитних правовідносин за договором від 03 липня 2018 року на умовах, зазначених у позові, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається Акціонерне товариство «Акцент-Банк» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Повний текст постанови складено 11 жовтня 2024 року.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова