11 жовтня 2024 року
м. Харків
справа № 645/6100/23
провадження № 22-ц/818/3342/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 травня 2024 року в складі судді Мартинової О.М.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років.
Позовна заява мотивована тим, що з 26 березня 2022 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначила, що шлюб між подружжям не розірваний, а син мешкає з нею та знаходиться на її утриманні.
Вказала, що вона не має можливості у повній мірі забезпечити сина усім необхідним, не працює, так як знаходиться в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримує державну допомогу, однак цих коштів недостатньо для повноцінного життя.
Вважала, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на дитину, є працездатною особою, інших дітей на утриманні не має та зобов'язаний надавати матеріальну допомогу на її утримання.
Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на особисте утримання в розмірі 1/6 частини з всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду та до досягнення дитини трьох річного віку, тобто до 12 грудня 2025 року.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи від дня пред'явлення позову та до його повноліття - залишено без розгляду.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років - задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 02 листопада 2023 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць; стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі у розмірі 1073,60 грн.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 липня 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення змінити та ухвалити рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, а саме стягнути з нього на користь позивачки аліменти на утримання дружини в розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 02 листопада 2023 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції повинен був встановити наявність постійного доходу у нього та його розмір, а позивачка не надала жодного доказу, що її потреби складають саме заявлений нею розмір аліментів, а також не надала до суду доказів на підтвердження того, що він працює, має доходи та відповідно має матеріальну можливість сплачувати аліменти на дружину у тому розмірі, в якому вона просить, саме на позивача покладено обов'язок доведення заявлених позовних вимог. Вважав, що розмір аліментів визначений судом є надмірним, необґрунтованим та непідтвердженим жодними доказами. Посилався на те, що він сплачує аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі частки від усіх видів його заробітку (доходу) згідно судового наказу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2023 року, також матеріально допомагає батькам, проживає у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою, готується стати батьком вдруге, а також утримує дітей цієї жінки. Таким чином сплачувати аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 частки з всіх видів його заробітку щомісячно буде для нього надмірним тягарем.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не працює та здійснює догляд за дитиною сторін до досягнення нею трирічного віку, отже, вона потребує матеріальної допомоги від свого чоловіка. Доказів неможливості надання утримання дружині відповідачем не надано.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 26 березня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
З довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 січня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).
Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 № 817 від 24 листопада 2023 року ОСОБА_2 перебуває на військовій службі та працює у ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України за контрактом з 14 січня 2023 року по теперішній час (а.с.29).
Разом з заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_2 надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, з якої вбачається, що за період з 4 кварталу 2023 року по 2 квартал 2024 року ОСОБА_2 нараховано дохід в загальному розмірі 285 322,93 грн, зокрема у жовтні 2023 року - 84 379,93 грн, у листопаді 2023 року - 32 659,50 грн, у грудні 2023 року - 53 365,50 грн, у січні 13 953,50 грн, у лютому 2024 року - 67 812,00 грн, у березні 2024 року - 33 152,50 грн (а.с.55-56).
10 травня 2024 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 (а.с.57).
До суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 надав копію свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 06 липня 2024 року, з якого вбачається, що батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Положеннями статей 75, 80, 84 СК України передбачено, що право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Відповідно до частини другої статті 80 СК України розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
Згідно з положеннями частин другої, четвертої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і у разі розірвання шлюбу.
Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища. Розмір утримання не пов'язаний з розміром доходу дружини, а залежить від можливості чоловіка надавати матеріальну допомогу.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 333/1701/18 (провадження № 61-17737св21).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, з 26 березня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом із матір'ю, що також не заперечується сторонами.
ОСОБА_2 є працездатною особою, з 14 січня 2023 року перебуває на військовій службі, тому має змогу надавати матеріальну допомогу ОСОБА_1 , яка здійснює догляд за їхнім спільним сином, що не досяг трирічного віку, у зв'язку з чим позбавлена можливості працевлаштуватись та отримувати самостійний дохід.
Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача аліментів на утримання позивачки до досягнення дитиною трьох років у розмірі 1/6 частини від усіх доходів відповідача.
Матеріалами справи не спростовано факт спроможності ОСОБА_2 утримання ОСОБА_1 , яка проживає зі спільною дитиною, якій не виповнилось три роки.
Враховуючи перебування ОСОБА_2 на військовій службі та отримання ним відповідного доходу, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неспроможність сплачувати аліменти у встановленому судом розмірі через стягнення з нього аліментів на утримання сина у розмірі частини заробітку (доходу), народження другої дитини від іншого шлюбу. Доказів того, що батьки відповідача, перебувають на його утриманні, матеріали справи також не містять, а стягнення з нього аліментів на дитину не позбавляє його обов'язку з утримання дружини. При цьому, на час ухвалення оскаржуваного рішення друга дитина ОСОБА_2 ще не народилася.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано жодних доказів, які свідчать про неможливість сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі чи наявність підстав для звільнення його від обов'язку утримувати дружину.
Визначений судом розмір аліментів на дружину відповідає обставинам справи, а доводи ОСОБА_2 про відсутність у нього можливості сплачувати аліменти на дружину є безпідставними, оскільки не підтверджені належними і допустимим доказами. Відповідач не довів відсутності у нього можливості надавати таку допомогу у визначеному позивачкою розмірі.
Водночас, колегія суддів зазначає, що у разі зміни майнового стану чи стану здоров'я платника аліментів ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернення до суду з позовом про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 травня 2024 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 11 жовтня 2024 року.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова