Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/11752/2024
м. Київ Справа № 759/18906/23
02 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Музичко С.Г.
- Болотова Є.В.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Якименка Миколи Миколайовича на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року, під головуванням судді Єросова І.Ю., за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Виконавчий комітет Броварської міської ради Броварського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини,-
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Виконавчий комітет Броварської міської ради Броварського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, у якому просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 до досягнення дитиною 14-ти річного віку та зобов'язати відповідача не чинити дій як особистого так й із залученням та за допомоги будь-яких інших осіб щодо зміни місця проживання та перебування дитини.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій він просив в порядку забезпечення позову заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії як особистого так і з залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних організацій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичним місцем проживання наразі якого є разом з батьком ОСОБА_1 , до ухвалення рішення у справі №759/18906/23.
В обгрунтування заяви вказував, що забезпечення позову у вказаний спосіб є єдиною можливістю позивача захистити найкращі інтереси дитини та запобігти різкій зміні місця проживання дитини, яка завдасть йому психологічної шкоди і унеможливить виконання рішення суду в майбутньому, якщо таке буде ухвалено на користь позивача, оскільки наразі відповідач має реальну можливість вивезти дитину з України.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Якименко М.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.
Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність стороною позивача, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, не врахувавши, що в умовах воєнного стану мати дитини може вільно без згоди батька вивезти малолітнього сина за кордон, що вкрай ускладнить та навіть унеможливить в подальшому виконання судового рішення у справі про визначення місця проживання дитини. Звернення до суду із заявою про забезпечення позову є єдиною можливістю позивача захистити найкращі інтереси дитини та запобігти різкій зміні місця проживання дитини, яка завдасть йому психологічної шкоди і унеможливить виконання рішення в майбутньому якщо таке буде ухвалене на користь батька, оскільки в нинішніх умовах ОСОБА_2 має вільну можливість вивезти дитину з України, адже вона має родичів в тимчасово окупованому Бердянську та росії, зокрема в Москві та ДНР.
Зауважував, що насильницькі спроби змінити місце проживання дитини вже мали місце, зокрема, у квітні 2022 року була спроба відібрати сина від батька з використанням правоохоронних органів, однак дитина залишилася з батьком; 23 лютого 2023 року дитину викрала мати з гуртка у Центрі розвитку дитини «Планета Монтессорі».
Посилався на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, та неврахування найкращих інтересів дитини.
Звертав увагу, що запропонований захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обгрунтованості, адекватності та спроможний забезпечити виконання судового рішення в разі задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, посилаючись на те, що доводи скарги є безпідставними. Вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обгрунтованою, винесеною з дотриманням норм процесуального та матеріального права, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.
В судовому засіданні ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення.
ОСОБА_1 та його представник Якименко М.М. повторно в судове засіданні не з'явилися. ОСОБА_1 надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він в цей день та час готуватиметься до судового засідання як сторона обвинувачення у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_5 .
Вирішуючи дане клопотання, колегія суддів, заслухавши думку ОСОБА_1 , дійшла висновку, про можливість розгляду справи у відсутність сторони позивача, а у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання слід відмовити, оскільки причини повторної неявки не є поважними, доказів неможливості участі в судовому засіданні адвоката не надано.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову шляхом заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії як особистого так і з залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних організацій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичним місцем проживання наразі якого є разом з батьком ОСОБА_1 , за своїм змістом фактично є тотожною позовній вимозі, хоча і з певними уточненнями щодо третіх осіб на яких поширюється заборона зміни місця проживання дитини. Задоволення забезпечення позову частково вирішить заявлені позовні вимоги на етапі розгляду справи або може вплинути на їх вирішення, що є недопустимим. Заявником не доведено на підставі належних та допустимих доказів навіть вірогідне здійснення відповідачем вказаних дій, які можуть ускладнити в майбутньому рішення суду. Окрім того, суд взяв до уваги, що наразі дитина проживає разом з батьком. Таким чином, обраний спосіб забезпечення позову не відповідає характеру заявлених вимог, тому відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалу суду відповідає.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявників від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У справі, що переглядається, між сторонами виник спір у сімейних правовідносинах щодо місця проживання спільної дитини, у зв'язку з чим ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього сина сторін саме з ним як з батьком дитини.
Відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Предметом заявленого позову ОСОБА_1 є визначення місця проживання малолітнього сина з батьком та зобов'язання відповідача ОСОБА_2 не чинити дій як особистого так й із залученням та за допомоги будь-яких інших осіб щодо зміни місця проживання дитини.
З огляду на викладене, в задоволенні вимог заяви слід відмовити на підставі частини десятої статті 150 ЦПК України, оскільки обраний заявником вид забезпечення позову є тотожним задоволенню позовних вимог без вирішення спору по суті.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Встановивши, що обраний спосіб забезпечення позову не відповідає характеру заявлених вимог, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, оскільки у вказаних справах інший предмет позову.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка має на меті вивезти сина за межі України є припущеннями та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що ухвала суду про відмову в забезпеченні позову постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, про що зазначив у апеляційній скарзі заявник.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Якименка Миколи Миколайовича залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.
Головуючий: Судді: