Справа № 758/13380/14-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/8237/2024
26 вересня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 09.11.2006 року між третьою особою - ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого, у свою чергу, за всіма правами та обов'язками є AT «ОТП Банк», правонаступником якого, у свою чергу є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого в свою чергу є товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс») був укладений кредитний договір № ML-008/792/2006, який складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, відповідно до п.1 частини №1 кредитного договору.
Вказує, що за умовами кредитного договору ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 89 000 доларів CL11A із сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99% річних (п.1.4.1.1.1. кредитного договору). За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, ОСОБА_2 зобов'язався сплатити пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 кредитного договору.
На відміну від банку, який повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором, в порушення вимог ст.ст.526, 1054, 1049 ЦК України та умов договору ОСОБА_2 порушив свої зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 01.10.2013 року у нього за кредитним договором № ML-008/792/2006 від 09.11.2006 року існує заборгованість у розмірі 92 587,79 доларів США, що у еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 1 198 936,42 гривень та 4 376 117,89 гривень, а саме: 79 232,26 доларів США залишку заборгованості за кредитом, що у еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 1 025 993.19 гривні; 13 355, 53 доларів США несплачених відсотків за користування кредитом, що у еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 172 943,22 гривні; 4 376 117,89 гривень пені за прострочення виконання зобов'язань.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_1 09.1 1.2006 року було укладено договір іпотеки № РМІ ,-008/792/2006. предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 загальною площею 64,90 кв. м., жилою площею 38,90 кв. м. Відповідно до ч. 3.1. ст. 3 договору іпотеки предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності.
Відповідач та третя особа були письмово повідомлені про наявність заборгованості за кредитним договором, необхідність її погашення шляхом надіслання відповідних вимог на адресу вказану в кредитному договорі та іпотечному договорі, проте останніми до цього часу вони не виконані, хоча вони містили в собі вимогу про дострокове виконання зобов'язання по кредитному договору та попередження про те, що в разі їх невиконання буде розпочато процедуру примусового стягнення заборгованості у передбаченому законом порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
До ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (правонаступника АКБ «Райффайзенбанк Україна») щодо права вимоги за кредитним договором № ML-008/792/2006 від 09.11.2006 року, договором іпотеки № PML-008/792/2006 від 09.11.2006 року, що підтверджується договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 року, договором про відступлення права вимоги від 18.03.2011 року.
На підставі викладеного, позивач просив суд:
- звернути стягнення на підставі договору іпотеки від 09 листопада 2006 року № PML- 008/792/2006 на заставне майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,90 кв. м, житловою площею 38,90 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
- кошти, отримані від реалізації заставного майна, направити на погашення заборгованості у сумі 92 587,79 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день проведення розрахунку - 1 198 936.42 грн та 4 376 117,89 грн перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 09 листопада 2006 року № ML-008/792/2006.
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 березня 2015 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 березня 2015 року - без змін.
Не погоджуючись рішенням суду, відповідач подав касаційну скаргу до суду касаційної інстанції.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково; постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
29 березня 2024 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про заміну позивача у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року замінено товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в порядку процесуального правонаступництва на товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
25 вересня 2024 року на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Неявка сторони не обумовлена зовнішніми факторами.
У судове засідання, призначене на 26.09.2024 року, з'явився представник відповідача.
Відповідачем на адресу суду було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи копії ухвали Подільського районного суду м. Києва від 20.09.2011 року у справі № 2-4085/11 про залишення позовної заяви без руху. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначила, що вказаний доказ є суттєвим для правильного вирішення справи та він не міг бути отриманий нею завчасно. Також зазначала, що працівниками архіву Подільського районного суду м. Києва відповідачу повідомлено про відсутність (знищення) ухвали про відкриття провадження у справі № 2-4085/11.
Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, зазначає таке:
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У Постанові ВС від 13.01.2021 року у справі №264/949/19 зазначається, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний суд роз'яснив, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини справи, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положення про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
На підтвердження неможливості подання ухвали Подільського районного суду м. Києва від 20.09.2011 року по справі №2-4085/11 до суду першої інстанції відповідач вказує, що вона була позбавлена можливості бути присутньою при розгляді справи, позов було розглянуто без повідомлення й про дату, час та місце розгляду справи.
Враховуючи вищевказане, з метою правильного вирішення спору колегія суддів вважає за необхідне прийняти вказаний доказ до уваги під час перегляду оскаржуваного рішення.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
За результатами розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що 09.11.2006 року між третьою особою - ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» був укладений кредитний договір № ML-008/792/2006, який складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, відповідно до п.1 частини №1 кредитного договору.
Відповідно до п.1.4.1.1.1. кредитного договору ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 89 000 доларів США із сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99% річних.
Відповідно до п.2 частини №1 кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути зазначені кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором та сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені кредитним договором.
Відповідно до п.1.11.1. частини № 2 кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язався здійснювати повернення суми кредиту та сплачувати відсотки - у валюті, що відповідає валюті кредиту.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.5.1., 1.5.1.1. частини №2 кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом.
Крім того, за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, ОСОБА_2 зобов'язався сплатити пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 кредитного договору.
Станом на 01.10.2013 року у позичальника за кредитним договором № ML-008/792/2006 від 09.11.2006 року утворилась заборгованість у розмірі 92 587,79 доларів США, що у еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 1 198 936,42 гривень та 4 376 117,89 гривень, а саме: 79232,26 доларів США залишку заборгованості за кредитом, що у еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 1025993,19 гривні; 13 355, 53 доларів США несплачених відсотків за користування кредитом, що у еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 172 943,22 гривні; 4 376 117,89 гривень пені за прострочення виконання зобов'язань, що підтверджується розрахунком заборгованості.
У якості забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором між банком та відповідачкою ОСОБА_1 09.11.2006 року було укладено договір іпотеки № PML-008/792/2006, відповідно до п.1.1 умов якого для забезпечення повного і своєчасного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 64,90 кв. м., жилою площею 38,90 кв.м. Відповідно до п.2.1. договору іпотеки, вона забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, валюті, строк і у такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.3.1. ст.3 договору іпотеки предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності.
Відповідачці та третій особі на адресу вказану в кредитному та іпотечному договорах було надіслано відповідні вимоги про дострокове виконання зобов'язання по кредитному договору та попередження про те, що в разі їх невиконання буде розпочато процедуру примусового стягнення заборгованості у передбаченому законом порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, проте останніми до цього часу вони не виконані.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, зазначив про факт порушення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами, факт наявності заборгованості і її розмір є доведеними, а тому у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначала про те, що не була належним чином повідомлена про дату проведення судового розгляду.
Хоча в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначив, що відповідач в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду була повідомлена належним чином, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Матеріалами справи встановлено, що судові повістки, направлені судом на адресу ОСОБА_1 , поверталися до суду без вручення з відміткою «за закінченням строку зберігання», що не є належним повідомленням про розгляд справи.
Такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18).
Відповідно до частини дев'ятої статті 74 ЦПК України (у редакції від 06.11.2014 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
Зважаючи на вказану норму суд першої інстанції безпідставно розмістив оголошення у пресі для виклику ОСОБА_1 в судове засідання, оскільки суду було відоме місце її реєстрації, тому такий вид повідомлення суперечить положенням частини дев'ятої статті 74 ЦПК України.
Крім того, згідно ст.. 75 ЦПК України (у редакції 2014 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) судова повістка про виклик у суд повинна містити:
1) ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується повістка;
2) найменування та адресу суду;
3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом;
4) назву справи, за якою робиться виклик;
5) зазначення, в якості кого викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач);
6) зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у зв'язку з необхідністю дати особисті пояснення - про потребу дати особисті пояснення;
7) у разі необхідності - пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше неподані докази;
8) зазначення обов'язку особи, яка одержала судову повістку в зв'язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату;
9) роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий привід, розгляд справи за відсутності, залишення заяви без розгляду), і про обов'язок повідомити суд про причини неявки.
В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в пунктах 1-7 і 9 вказаного переліку.
Як убачається з оголошення, наявного в матеріалах справи, не зазначено адреси суду (місця явки за викликом), не зазначено в якості кого викликається особа, а також не роз'яснено про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий привід, розгляд справи за відсутності, залишення заяви без розгляду), і обов'язок повідомити суд про причини неявки.
Неповідомлення відповідача у встановленому законом порядку про розгляд справи позбавило ОСОБА_1 передбачених ст. 43 ЦПК України прав, зокрема подавати докази, клопотання та заяви, надавати пояснення суду, користуватися іншими визначеними процесуальними правами, які мають істотне значення для вирішення справи, в тому числі подати заперечення на позов, а також подати заяву про застосування строків позовної давності.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено ОСОБА_1 про розгляд справи.
Іншим доводом апеляційної скарги відповідача є те, що даний позов подано позивачем з пропуском строку позовної давності, заяву про застосування якої, остання не могла подати до суду першої інстанції у зв'язку з неповідомленням її належним чином про розгляд справи.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині , встановленій іпотечним договором , що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Ст.257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ч. 1 ст. 266 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 756/2298/18 (провадження № 61-3976св21) зазначив, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Згідно з Положеннями Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року №5, строк виконання основного зобов'язання рахується від дати подачі позову про стягнення боргу до суду.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29 листопада 2011 року у справі №2-485/11 було задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.
Таким чином, строк виконання основного зобов'язання рахується від дати подачі позову до суду у справі №2-4085/11.
З наданої до суду ухвали Подільського районного суду м. Києва від 20.09.2011 року про залишення позовної заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» без руху по справі №2-4085/11, вбачається, що дата подачі позову у справі №2-4085/11 датується раніше дати винесення судом ухвали про залишення позову без руху, а саме раніше ніж 20.09.2011 року.
У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором, банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за його вимогами про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного ним у вимозі про дострокове повернення кредиту, як кінцевий строк виконання її умов.
Оскільки в матеріалах справи відсутні дані щодо того, чи заявляв кредитор до подачі позову про стягнення кревної заборгованості вимогу про дострокове погашення кредиту, суд вважає, що перебіг позовної давності як до основної, так і до додаткової вимоги має обраховуватися принаймні з дати подачі позову у справі №2-4085/11 (раніше ніж 20.09.2011 року).
Оскільки відомості про те, що перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення на заставлене майно (іпотеку) переривався, відсутні, такий строк тому сплинув принаймні не пізніше 20.09.2014 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У зв'язку з цим, позов про звернення стягнення на предмет іпотеки подано до суду 10.11.2014 року, тобто з пропуском позовної давності, це і є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не може вважатися належним.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 381, 00 грн та касаційної скарги у розмірі 7454,16 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року скасувати, і ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігор Сікорського, 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 12 935 (дванадцять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн 16 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько