Справа №760/2567/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/2428/2024
26 вересня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
29 січня 2020 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19 грудня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, оформлений у вигляді написаної власноруч позичальником розписки про отримання від позикодавця грошової суми в розмірі 1324880 грн. Обов'язок повернення коштів в загальній сумі 1 324 880 грн. було встановлено в строк до 01 жовтня 2019 року (включно). На виконання вимог п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору, а саме направлялась відповідачу досудова вимога від 20 січня 2020 року.
На підставі наведеного, просив стягнути з відповідача грошові кошти за позикою в розмірі 1 324 880, 00 грн, індекс інфляції в розмірі 91 544,93 грн та 3% річних від суми заборгованості, суму судового збору за подання даного позову - 10 510 грн та 420,40 грн.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м Києва від 21 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за позикою в сумі 1 324 880 грн. 00 коп., індекс інфляції за весь час прострочення у розмірі 179 757,03 грн., 3% річних від суми заборгованості, нарахованих на суму боргу у розмірі 78 403 грн. 86 коп, та судові витрати у розмірі 10 510 грн та 420,40 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
30 листопада 2023 року відповідач направив на адресу суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.
14 березня 2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення (заперечення) та клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи у справі.
06 червня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду призначено по справі судову почеркознавчу експертизу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року апеляційне провадження у справі відновлено.
У судове засідання, призначене на 26.09.2024 року, з'явився відповідач та представник відповідача.
16 серпня 2024 року на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. За таких умов неявка сторони не обумовлена зовнішніми факторами.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 19 грудня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, оформлений у вигляді розписки про отримання від позикодавця грошової суми в розмірі 1 324 880, 00 грн.
Фактична передача та отримання грошових коштів відповідачу підтверджується розпискою від 19 грудня 2018 року, за якою відповідач підтвердив отримання та обов'язок повернення коштів в загальній сумі 1 324 880 грн. в строк до 01 жовтня 2019 року (включно).
Позивачем 20.01.2020 року було направлено досудову вимогу відповідачу про повернення боргу.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, вважав доведеним факт існування між сторонами боргових зобов'язань, що підтверджуються борговою розпискою.
Суть позиції апелянта полягає в тому, що жодних коштів у позивача в борг не брав та жодної розписки не писав.
Оскільки справа розглядалась в порядку заочного розгляду і ОСОБА_1 мав об'єктивні перешкоди для участі в розгляді справи, апелянт подав до апеляційного розгляду клопотання про призначення по справі відповідної почеркознавчої експертизи.
Суд апеляційної інстанції вважав доводи апелянта в цій частині обґрунтованими, зважаючи на об'єктивні перешкоди в можливості здобуття такого доказу в суді першої інстанції, задовольнив клопотання апелянта і ухвалою від 06.06.2024 року призначив по справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання про те, чи виконано рукописний текст і підпис в оригіналі розписки від 19.12.2023 року, копія якої є у матеріалах справи, особисто і власноруч ОСОБА_1 , чи іншою особою.
В ухвалі про призначення експертизи апеляційний суд зобов'язав ОСОБА_1 оплатити вказану експертизу та надати до суду вільні зразки підпису та почерку, а також з'явитися для відібрання експериментальних зразків. З іншої сторони апеляційний суд зобов'язав ОСОБА_2 надати оригінал розписки, копія якої була ним надана до матеріалів справи, і якою він доводив свої позовні вимоги.
Апелянтом були забезпечені витребувані від нього зразки підпису та почерку, натомість позивачем було надано заяву про неможливість представити до суду оригінал боргової розписки.
Неможливість надати до суду оригінал розписки позивач обґрунтовував тим, що надав його до матеріалів кримінального провадження №12023105090001214. На підтвердження таких своїх посилань позивач представив копію постанови про відібрання експериментальних зразків підпису дізнавача відділу дізнання Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві від 04.01.2024 року, згідно з якою дізнавач постановив відібрати для експериментального дослідження зразки підпису ОСОБА_2 для проведення судово- почеркознавчої експертизи. Також ОСОБА_2 надав копію заяви від свого імені на адресу вищевказаного дізнавача про те, що він надає до матеріалів кримінального провадження оригінал боргової розписки ОСОБА_1 від 19.12.2018 року.
З точки зору апеляційного суду вказані документи жодним чином не можуть вважатися належними доказами на підтвердження факту передачі позивачем оригіналу розписки до матеріалів кримінального провадження.
Постанова дізнавача не містить жодного посилання на вищевказану боргову розписку. Більш того, з тексту вказаної постанови вбачається, що дізнавач відбирав зразки підпису та почерку саме ОСОБА_2 , а з копії вказаної розписки, наданої позивачем до справи, вбачається, що її написано від імені та особою ОСОБА_1 . За таких умов вказана розписка жодним чином не може бути використана в якості зразка підпису та почерку ОСОБА_2 .
Не може вважатися належним доказом передачі боргової розписки до матеріалів кримінального провадження і надана позивачем копія заяви на ім'я дізнавача відділу дізнання Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві, оскільки така заява написана від імені самого ОСОБА_2 і не містить жодної відмітки, штампу, підпису тощо на підтвердження її фактичного виконання.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не було належним чином доведено об'єктивну неможливість виконати вимоги суду щодо надання оригіналу розписки, без наявності якої можливість проведення призначеної почеркознавчої експертизи відсутня. Таким чином, суд констатує факт ухилення позивача від проведення експертизи.
Згідно зі ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Оскільки вищезгадана судова експертиза призначалася судом для надання можливості відповідачу спростувати факт написання ним боргової розписки, з урахуванням ст.109 ЦПК України апеляційний суд визнає той факт, що розписка написана та підписана не відповідачем.
В свою чергу це обумовлює відсутність підстав для задоволення позову, оскільки саме посиланнями на вищевказану боргову розписку позивач доводив наявність у нього підстав для стягнення боргу.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість апеляційної скарги в зазначеній частині.
В своїй скарзі окрім вимоги про скасування судового рішення і постановлення нового про відмову в задоволенні позову апелянт також просив вирішити питання про поворот виконання заочного рішення, повернувши йому у власність квартиру. В обґрунтування наведеного апелянт зазначив про те, що в ході виконання оскаржуваного рішення належна йому квартира була виставлена на торги, які фактично не відбулися, і на цій підставі позивач зареєстрував своє право на вказану квартиру.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Зважаючи на наведені норми, позивачем мали б бути представлені до суду докази існування тих обставин, яким він обґрунтовує свої твердження. З цього приводу ним було надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, де зазначено про набуття позивачем права власності на вищезгадану квартиру на підставі торгів. В той же час вказана Інформація не містить жодних даних щодо того, які саме це були торги, з приводу чого, на виконання якого обов'язку, в рамках якого виконавчого провадження, тощо. Жодного іншого документу з даного приводу до матеріалів справи не надано.
Не заявляв відповідач і клопотання про витребування таких доказів судом.
За таких умов посилання апелянта на те, що саме в рамках виконання оскаржуваного судового рішення позивач набув право власності на майно відповідача, залишилося недоведеним. В свою чергу це обумовлює відсутність підстав для задоволення заяви про поворот виконання судового рішення.
Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості оскарження торгів та витребування майна шляхом заявлення окремого позову.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апелянт був звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, за результатами розгляду справи такий збір підлягає стягнення з позивача на користь Держави.
Також в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції апелянт надав докази на підтвердження отриманої ним правничої допомоги та вартість такої допомоги, яку він просив стягнути з позивача.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
У рамках даної справи в суді першої інстанції першою заявою відповідача по суті спору була його заява про перегляд заочного рішення, в суді апеляційної інстанції такою заявою є апеляційна скарга. У жодній із вказаних заяв відповідачем не було анонсовано попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу, які він поніс та/або очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Хоча неанонсування витрат на правничу допомогу дозволяє суду як стягнути, так і відмовити у стягненні таких витрат, в даному випадку апеляційний суду вважає, що має бути відмовлено у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки відповідач жодним чином не обґрунтував жодної поважної причини, що завадила йому виконати свій обов'язок та зазначити такі витрати в першій заяві по суті спору.
За таких умов вказані витрати не підлягають до відшкодування.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь на користь Держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 15 765 ( п'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят п'ять) грн 00 коп.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько