08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/5804/24 пров. № А/857/15427/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду (суддя - Лунь З.І., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - не вказано),
в адміністративній справі №380/5804/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача у відношенні до позивача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум; 2) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача суму одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум; 3) визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015 - 2020 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум; 4) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача суму грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015 - 2020 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 відкрито провадження у справі.
Відповідач позовних вимог не визнав, подавши відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою, у якій просив залишити позовну заяву без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки судом після відкриття провадження у справі встановлено, що позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду і позивач не подав заяву про його поновлення. Запропоновано позивачу подати заяву про поновлення строку звернення до суду з зазначенням підстав для поновлення строку та доказів на їх обґрунтування у строк тривалістю 5 днів з дня вручення даної ухвали.
10.06.2024 позивач подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення процесуального строку. Заяву представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишено без розгляду.
З цією ухвалою суду першої інстанції від 12.06.2024 не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду є безпідставною, неаргументованою та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції вважає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, однак на переконання позивача, у даному випадку строки звернення з позовною заявою є необмеженими, так як відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи. При цьому, поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. На момент звільнення позивача з військової служби та зняття його з усіх видів забезпечення (19 червня 2020 року) ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Вважає скаржник, що його право на звернення до суду із цим позовом не обмежене будь-яким строком, а відтак строк звернення до суду позивачем не пропущено.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 12.06.2024, ухвалити постанову, якою позовну заяву передати суду першої інстанції для її подальшого розгляду.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 15 червня 2020 наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) №40-РС звільнений в запас за підпунктом “а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №126 від 19 червня 2020 року виключений з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 7).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №380/10103/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 19 червня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.
Військова частина НОМЕР_1 виконала рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 та виплатила на банківський рахунок ОСОБА_1 7287,17 грн..
Позивач у позовній заяві вказує, що після отримання вищенаведеної суми коштів у нього з'явилося право просити здійснити йому перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.
Військова частина НОМЕР_1 на заяву ОСОБА_1 від 22.01.2024 надала 28.02.2024 відповідь за №99/234, якою фактично відмовила ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (а.с. 13-зв.).
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплати суми одноразової грошової допомоги при звільненні та виплати суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Залишаючи позов без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не навів обґрунтувань та доказів про наявність поважних причин, які б об'єктивно перешкоджали звернутися з цим адміністративним позовом у встановлений строк.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, відповідають нормам процесуального права та фактичним обставинам справи.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Так, відповідно до статті 122 частин 1, 2, 3 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).
Також, пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов'язаний з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Матеріалами справи підтверджується, що спірні правовідносини полягають у не проведенні позивачу перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Отже, спір у вказаній справі існує між позивачем та відповідачем і полягає у правомірності/протиправності дій/бездіяльності відповідача, що виразилось у не проведенні позивачу перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Суд апеляційної інстанції враховує, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, з 19 липня 2022 року КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Разом з тим, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З урахуванням терміну дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тримісячний строк на звернення з даним позовом до суду закінчився 01 жовтня 2023 року.
Вказаний день припав на неділю.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Встановлені у вказаній справі фактичні обставини свідчать, що лише 15.03.2024 позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що на час звернення позивача до суду з цим позовом діє нова редакція ч.2 ст.233 КЗпП України, яку належить застосувати, за нормами якої строк звернення працівника до суду про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, що спростовує доводи апеляційної скарги про необхідність застосування ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції до 19.07.2022.
Надаючи правову оцінку часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, суд враховує, що позивач наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) №40-РС від 15.06.2020 звільнений в запас та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №126 від 19.06.2020 виключений з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як видно з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №126 від 19.06.2020, позивача було повідомлено про суми нараховані та виплачені йому при звільнені.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач з дня звільнення з військової служби і виключення з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення мав можливій дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні.
Водночас, із вказаним позовом позивач звернувся до адміністративного суду лише 15 березня 2024 року, тобто фактично майже через 4 роки з моменту звільнення та повідомлення йому про належні суми при звільненні.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та/чи інтересів.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює покликання позивача про те, що лише після виплати 24 грудня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 грошового забезпечення у позивача з'явилося право просити військову частину перерахувати йому одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, оскільки позивач з часу виключення з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення поінформований був про нараховані та виплачені йому суми при звільнені і щонайпізніше з дата набрання чинності рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №380/10103/22.
Безпідставним є і покликання позивача на лист-відповідь відповідача від 28.02.2024 №99/234, з часу отримання якого позивач ніби-то довідався про порушене своє право щодо недоплати одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Отримання позивачем вказаного листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти лише по спливу близько 4 років після звільнення з військової служби та в цей період звертався до суду з позовом, який стосувався грошового забезпечення в період проходження служби.
Суд апеляційної інстанції констатує, що позивачем (апелянтом) ні у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, ні у апеляційній скарзі не наведено конкретних обставин (об'єктивних факторів), які перешкоджали позивачу вчасно звернутися за захистом порушеного права до адміністративного суду із відповідною позовною заявою.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції 19.07.2022, та не обґрунтував належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов'язані з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у порядку, визначеному частинами 3 ст.123, п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Відтак, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №380/5804/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль