08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/1861/24 пров. № А/857/10185/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Кухтея Р.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року (суддя - Борискін С.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Рівне, дата складання повного тексту - 26 березня 2024 року),
в адміністративній справі №460/1861/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Рівненській області,
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення дій,
встановив:
У лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Рівненській області, в якому просив: 1) визнати протиправною відмову Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Рівненській області №5610-287/5610.1-24 від 14.02.2024 року вклеїти до паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 15 липня 2011 року Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 , фотографію у зв'язку з досягненням 25-річного віку; 2) зобов'язати Рівненський міський відділ Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області вклеїти до паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 15 липня 2011 року Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 , фотографію у зв'язку з досягненням 25-річного віку.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 в задоволенні позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є необґрунтованим та незаконним, прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд визнав встановленими ті обставини, які не були доведені в ході судового розгляду, порушено судом норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт, зазначає, що судом першої інстанції не проведено повного аналізу викладених у позовній заяві доводів, чим порушено принцип справделивості та об'єктивності. Зазначає апелянт і про те, що Положення №2503-XII не містить вимоги обміну паспорта у разі звернення за вклеюванням до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, після спливу місячного терміну при досягненні певного віку. Таким чином, Рівненський міський відділ Управління державної міграційної служби України в Рівненській області не діяв згідно чинного законодавства, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 26.03.2024 та ухвалити нове рішення, згідно із яким позовні вимоги задоволити.
Відповідач із апеляційними вимогами не погодився, подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із наведених у відзиві підстав та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Ніжинського міського відділу УДМС у Чернігівській області із заявою-анкетою №9642320 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру з метою отримання адміністративної послуги з питань оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
За результатами розгляду вказаної заяви, позивачу було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
01.02.2024 позивач звернувся до Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Рівненській області із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку із досягнення 25-річного віку (а.с. 9).
Листом Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Рівненській області від 14.02.2024 №5610-287/5610.1-24 було повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 звернувся пізніше як через місяць після досягнення ним 25-річного віку та з врахуванням пп.3 п.2 розділу 5 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 №456, для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особи після спливу тридцятиденного строку заявник подає, крім паспорта та фотокарток, відповідне рішення суду, тому відсутні підстави для вклеювання фотокартки у паспорт у формі книжечки зразка 1994 року. При цьому, у такому листі наголошено, що 27.03.2018 позивач звертався до Ніжинського міського відділу УДМС у Чернігівській області з метою отримання адміністративної послуги з питань оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надав згоду на обробку персональних даних та отримав унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (а.с. 10).
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у вклеюванні фотокартки в його паспорт у формі книжечки у зв'язку з досягненням 25-річного віку, оскільки він не бажає отримувати паспорт нового зразка (ID - картку), звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст.24 Конституції України).
Відповідно до п.1 ч.1. ст.5 Закону України «Про громадянство України», документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Закон України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі «Закон №5492-VI») визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону №5492-VI, єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Частиною 1 статті 13 Закону №5492-VI визначено, що до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, та що посвідчує особу і підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Частинами 1 та 2 статті 21 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 статті 21 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25 березня 2015 року (далі - Порядок №302).
Згідно з п.3 Порядку №302, паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія (тобто у формі паспортної книжечки), оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Згідно з підпунктом 6 пункту 6 Загальної частини Порядку, оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, який затверджений Постановою №302, обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Отже, чинним законодавством передбачено, що громадянин України, який має паспорт у формі паспортної книжечки, зобов'язаний протягом місяця після досягнення 25 чи 45-річного віку звернутись до уповноважених державних органів із заявою про вклеювання до паспорту фотокартки.
З матеріалів справи видно, та не заперечується сторонами по справі, що позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 25 років 29.05.2020 року, однак з вимогою вклеїти фотокартку у зв'язку з досягненням 25-річного віку він звернувся лише 01.02.2024 року, тобто з порушенням місячного строку, визначеного у постанові №2503-XII.
Так, у розглядуваній адміністративній справі, спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою відповідача за заявою позивача вклеїти до його паспорта фотокартку після досягнення 25-річного віку, а не у зв'язку з відмовою видачі йому паспорта у формі книжечки.
Крім цього, відмова відповідача у вклеєнні до паспорта (паспортної книжечки) позивача фотокартки після досягнення ним 25-річного віку була зумовлена тим, що такий паспорт позивача вважається недійсним у зв'язку із неподання відповідної заяви та рішення суду протягом місяця після досягнення позивачем 25 років.
У своїй заяві від 01.02.2024 року щодо вклеювання фотокартки в паспорт позивач не покликався на свої релігійні переконання чи на ненадання згоди на обробку персональних даних. Відмова Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Рівненській області у задоволенні відповідної заяви позивача обґрунтовувалась дотриманням пп.3 п.2 розділу 5 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 №456.
Отже, у позивача відсутнє право на вклеювання фотокартки у вже існуючий паспорт у формі книжечки, оскільки він є недійсним. Відтак, безпідставними є покликання апелянта, що згідного діючого законодавства термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується, тому є право на його використання після вклеювання фотокартки при досягненні 25-річного віку.
З огляду на вказане, колегія суддів не погоджується із посиланням апелянта на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (зразкова справа), оскільки такі стосуються інших правовідносин.
Постановою Великої Палати Верховного Суду були визначені наступні ознаки типової справи, за наявності яких адміністративна справа відноситься до вказаної зразкової справи, а саме: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Надаючи оцінку вказаним аргументам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що матеріали справи містять заяву-анкету №9642320, подану позивачем 27.03.2018 до органів міграційної служби для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, позивачу було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та взято відбитки пальців.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 стосуються інших правовідносин, а саме: при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмова відповідача у вклеюванні до фактично недійсного паспорта громадянина України зразка 1994 року, нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25 років, не може бути визнана протиправною.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 в адміністративній справі №460/1861/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення дій - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. В. Кухтей