07 жовтня 2024 року Справа № 758/5507/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Кривошєя Дмитра Станіславовича про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Подільського районного суду м. Києва зі скаргою на дії Державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Кривошєя Дмитра Станіславовича (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати дії державного виконавця неправомірними,
- скасувати постанову державного виконавця Кривошєя Д.С. Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження № 71271916 від 14.03.2023 про стягнення з нього 34 000 грн.
- скасувати постанову державного виконавця Кривошєя Д.С. Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про арешт коштів боржника №71281916 від 14.03.2023.
В обґрунтування поданого до суду позову позивач вказує на протиправності державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 71271916 від 14.03.2023 на підставі виконавчого документу постанови № 758/11828/22 виданий 20.01.2023 Подільським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 34 000 грн., наполягає, що постановою суду було стягнуто за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП лише 17 000,00 грн. Позивач звертався зі скаргами на дії виконавця, але останні не були задоволені. Відповідно, вважає спірну постанову протиправною, просить суд її скасувати та як наслідок, вважає протиправною та така, що підлягає скасуванню постанова виконавця про арешт коштів боржника.
12 червня 2023 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва передано адміністративну справу № 758/5507/23 на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
19 лютого 2024 року справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2024 року справа розподілена судді Войтович І.І.
26 лютого 2024 року ухвалою суду вказана позовна заява була прийнята до розгляду суддею Войтович І.І. та залишена без руху з підстав невідповідності останньої вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України (судовий збір сплачено не в повному обсязі за подання позовної заяви до суду).
22 березня 2024 року представником позивача надано до суду докази сплати судового збору у вигляді відповідної квитанції.
13 травня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження у справі; справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України; призначено судове засідання на 10 червня 2024 року о 10:00 год.; витребувано докази по справі від відповідача: завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 71271916.
10.06.2024 до суду сторони не прибули.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав, вимоги ухвали суду від 13.05.2024 щодо надання додаткових доказів у вигляді матеріалів виконавчого провадження № 71271916, не виконав.
20.06.2024 ухвалою суду повторно витребувано докази по справі від відповідача Державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Кривошєя Дмитра Станіславовича: - завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 71271916; здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відзиву відповідачем до суду не подано, вимоги ухвали суду від 13.05.2024 та від 20.06.2024 не виконано.
Суд зазначає, що за ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду (ч. 9 ст. 80 КАС України).
Таким чином, адміністративна справа вирішується судом у порядку письмового провадження за наявними у ній доказами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм наступну правову оцінку.
Постановою Подільського районного суду м.Києва від 20.01.2023 у справі № 758/11828/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративні стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 17000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, зі строком пред'явлення постанови до виконання три місяці.
Постанова суду набрала законної сили 27.02.2023.
Державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кривошєя Дмитром Станіславовичем, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України “Про виконавче провадження», винесено постанову від 14.03.2023 про відкриття виконавчого провадження №71271916 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 34 000 грн., відповідно до постанови № 758/11828/22 виданої 20.01.2023 Подільського районного суд м.Києва, зі стягненням з боржника виконавчого збір/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 3400 гривня (UAH).
Державним виконавцем, керуючись статтями 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржник борг не сплачує, виконавчий документ не виконує, з метою забезпечення виконання рішення суду та усунення можливості здійснення відчуження коштів необхідно накласти арешт на кошти боржника в межах суми боргу, відповідно, винесено постанову від 14.03.2023 про накладення арешту на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 37669 грн.
Отримавши постанову державного виконавця від 14.03.2023 про відкриття виконавчого провадження поштою 20.03.2023, ОСОБА_2 27.03.2023 подав скаргу до Міністерства юстиції України до начальника Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУЮ м. Києва, але листом ЦМУЮ м. Києва повідомлено про правомірність дій державного виконавця. Лист ОСОБА_1 отримав поштою 04.05.2023.
Також, постановою від 10.08.2023 в межах ВП № 71281916 державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кривошєю Д.С., керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на майно, що належить боржнику: все майно, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 37669 гривня (UAH).
Не погоджуючись зі спірними постановами, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Відтак, позиція позивача ґрунтується на протиправності дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою змінено розмір штрафу який стягнуто за рішенням місцевого суду. Як наслідок, дії щодо винесення постанови про арешт коштів є протиправними.
Відповідач правом на викладення своєї правової позиції щодо предмету спору не скористався.
Таким чином, предметом спору є дії державного виконавця, щодо відкриття виконавчого провадження постановою від 14.03.2023 № 71271916 та про накладення арешту на кошти від 14.03.2023 за вказаним ВП №71271916, у зв'язку з чим суд вважає необхідним встановити протиправність чи законність дій, винесення постанов державного виконавця в межах виконавчого провадження №71271916, відповідність таким положенням ч. 2 ст. 2 КАС України із дотриманням принципів адміністративного судочинства визначених частиною третьою вказаної статті чинного кодексу адміністративно судочинства.
Суд зазначає, що за ст. 294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом трьох днів надсилає апеляційну скаргу разом із справою у відповідний апеляційний суд.
Як встановлено судом постанова Подільського районного суду міста Києва від 20.01.2023 набрала законної сили 27.02.2023.
За ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України (абз. 1 ст. 299 КУпАП).
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову (абз. 4 1 ст. 299 КУпАП).
За ст. 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.
Згідно ст. 300-2 КУпАП У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті підлягає примусовому виконанню протягом 30 днів з дня набрання нею законної сили.
Абзацом 1 ст. 307 КУпАП визначено, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
За ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається органові (посадовій особі), який виніс постанову (ст. 310 КУпАП).
З огляду на наведені норми, суд зазначає, що постанова суду по справі про адміністративне правопорушення у сфері Правил дорожнього руху, винесена судом на підставі розгляду на підставі матеріалів поліції про притягнення до адміністративної відповідальності, є виконавчим документом, який суд направляє для примусового виконання в межах трьох місячного строку, до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, а у державного виконавця в свою чергу виникає обов'язок після отримання зазначеної постанови, поданої у строк, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та вчиняти усі необхідні дії в межах діючого законодавства та на забезпечення виконання виконавчого документу.
Та суд зауважує, що в разі несплати правопорушником визначеного судом у постанові штрафу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання постанови, державним виконавцем у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIIІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
За ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
За ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Статтею 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Також, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 № 1404-VIII).
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону 1404-VIII).
Згідно ч. 5 ст. 19 Закону 1404-VIII боржник, серед іншого, зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону 1404-VIII).
Суд зазначає, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі -Інструкція №512/5), згідно п. 2 розділу ІІІ даної інструкції, виконавчий документ у паперовій формі повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.
При перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; ім'я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати по батькові, мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - імена батька та матері; відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду.
Згідно пункту 7 розділу І Інструкція №512/5 постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.
До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.
Також, суд зазначає, що за частинами 1 та 2 ст. 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (частини 3,4 ст. 48 Закону № 1404-VIII).
За частинами 5-8 статті 48 Закону № 1404-VIII у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Згідно частин 1, 2, 3, 4 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Суд зазначає, що ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII передбачає підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Відповідно, законодавство щодо виконавчого провадження передбачає вимоги до перевірки виконавчого документу, складення постанови державного виконавця та перелік і порядок дій, які виконавець має вчинити відкривши виконавче провадження своєю постановою. Постанова виконавця про відкриття виконавчого провадження має містити в собі відомості, зокрема щодо виконавчого документа, набрання виконавчим документом законної сили, відомості про боржника, у разі не відповідності виконавчого документа вимогам, зазначеним вище судом, виконавчий документ повертається органу який його видав для усунення недоліків чи приведення такого у відповідність до вимог закону. Та як наслідок, виконавець вчиняє порядок дій на забезпечення виконання виконавчого документа, накладає арешт на кошти боржника, арешт на майно.
Враховуючи предмет спору в даній справі суд зазначає, що державний виконавець отримавши постанову районного суду про стягнення штрафу з ОСОБА_1 відповідно керується не лише Законом № 1404-VIII, а й положенням КУпАП, в силу предмету стягнення з боржника за виконавчим документом.
Суд зауважує позивачу, що за згаданою вище судом ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом та у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Суд враховує, що факт несплати штрафу позивачем у визначені законом строки не оспорюється, доказів своєчасної сплати суми стягнутого судовим рішенням штрафу 17000,00 грн. чи доказів оскарження та скасування постанови суду про стягнення штрафу суду не надано та судом не встановлено, у зв'язку з чим, та враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що спірна постанова державного виконавця від 14.03.2023 про відкриття ВП № 71271916 щодо стягнення штрафу 34000,00 грн. згідно виконавчого документа постанови № 758/11828/22 виданої 20.01.2023 Подільським районним судом м.Києва є правомірною, остання складена із дотриманням вищевказаних вимог Закону № 1404-VIII та Інструкції № 512/5, судом не встановлено законних підстав для її скасування.
Враховуючи, що позивач у справі оскаржує також постанову від 14.03.2023 про арешт коштів, суд вважає спірну постанову правомірною, підстави для її скасування у суду відсутні.
Суд також враховує у даній справі та зазначає, що за загальнодоступною Автоматизованою системою виконавчого провадження за ВП №71271916, ідентифікатором доступу: 96Г03Г1652ДВ, старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кривошєя Д.С. винесено постанову від 09.11.2023 із посиланням на п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки штраф, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто в повному обсязі, виконавче провадження - закінчено.
Згідно 2 пункту даної постанови від 09.11.2023 виконавцем також припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.
Відповідно, стан виконавчого провадження №71271916 на 07.10.2024 - завершено.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
За ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
З урахуванням зазначеного, доводи позивача про протиправність дій та постанов про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Решта доводів та тверджень по справі не впливають на висновки суду.
Питання щодо витрат по справі суд не вирішує за відсутності процесуальних підстав.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (підписання) суддею.
Суддя Войтович І.І.