07 жовтня 2024 року Справа №320/13860/23
Київський окружий адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення середнього заробітку,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - відповідач, Мінагроплітики), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (від 16.08.2023), просить суд:
- стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ 37471967) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення 12.12.2019 року до дати звільнення за власним бажанням 31.05.2023 р. у розмірі 1 143 401,84 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначає про те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №640/8828/20 скасовано наказ №789-к від 12.12.2019 про звільнення та вирішено поновити на посаді головного спеціаліста відділу зовнішньої торгівлі та співробітництва з СОТ - Департаменту міжнародного співробітництва Міністерства аграрної політики та продовольства України з 12 грудня 2019 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі. Позивача поновлено на роботі 12.05.2023.
Посилаючись на ст. 235 КЗпП України, висновки Верховного Суду викладені у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, наполягає на праві стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи довідку про заробітну плату форми ОК-7 від 03.03.2023, розмір середньої заробітної плати за два останні відпрацьовані місяці складає 54 696,04 грн., розмір середньоденної заробітної плати становить 651,14 грн. та період з дати незаконного звільнення 12.12.2019 по дату звільнення за власним бажанням - 31.05.2023, виплаті підлягає 1 143 401,84 грн.
03.05.2023, ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
05.07.2023 до суду надійшла заява від позивача з проханням витребувати від відповідача Міністерства аграрної політики та продовольства України додаткові докази.
18.08.2023, ухвалою суду задоволено заяву позивача, витребувано від відповідача по справі додаткові докази.
16.08.2023 судом отримано заяву від представника позивача щодо уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Міністерство аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення 12.12.2019 року до дати звільнення за власним бажанням 31.05.2023 р. у сумі 1 143 401,84 грн. (один мільйон сто сорок три тисячі чотириста одна гривня 84 копійки).
Ухвалою суду від 18.08.2023 прийнято до розгляду заяву представника позивача про уточнення позовних вимог від 16.08.2023.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (поданий через систему Електронний суд 05.09.2023, зареєстрований 06.09.2023), в якому відповідач наполягає на наявності вини в бездіяльності позивача під час розгляду судом справи № 640/8828/20, що призвело до затягуванню розгляду справи на два з половиною роки, а отже, за таких умов Мінагрополітики повинно виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу не більше ніж за один рік відповідно до ст. 235 КЗпП України. Відповідно до довідки про заробітну плату середньоденна заробітна плата позивача становить 866,18 грн., наказом від 12.05.2023 №71-к ОСОБА_1 поновлено на посаді. Відповідач також зазначає про необґрунтованість заявлення стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу включаючи період з дня поновлення з 12.05.2023 по 31.05.2023 по дату звільнення за власним бажанням, зауважив, що позивач не приступив до виконання свої обов'язків у зв'язку із не наданням усіх необхідних документів, а саме військово-облікового документу та довідки ВПО, які були необхідні для формування особової справи та допущення до виконання обов'язків з дня поновлення на посаді, про що складено відповідні акти. Також, ОСОБА_1 систематично не з'являвся з 15.05.2023 на роботі про що також складено відповідні акти, та відмітив, що табелювання щодо позивача здійснювалось із проставленням відмітки «НЗ» - Неявка з нез'ясованих причин. Вказує, що за період з 12.05.2023 по 31.05.2023 позивачу не повинна нараховуватись заробітна плата, оскільки він не вчиняв жодних дій щоб приступити до роботи, був відсутній на робочому місці.
Позивачем 18.09.2024 подано до суду уточнену позовну заяву, згідно якої зазначає, що враховуючи довідку про заробітну плату форми ОК-7 від 12.08.2023, розмір середньоденної заробітної плати 866,18 грн. та період з дати незаконного звільнення 12.12.2019 по дату поновлення на роботі, до 11.05.2023 (поновлено на посаді 12.05.2023), виплаті підлягає 766 235,52 грн.
Також позивачем подано відповідь на відзив, в якому наполягає на позові, та просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу саме з 12.12.2019 по 11.05.2023 в сумі 766 235,52 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року у справі № 640/8828/20 вирішено:
« 1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 грудня 2019 року № 789-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу зовнішньої торгівлі та співробітництва з СОТ - Департаменту міжнародного співробітництва Міністерства аграрної політики та продовольства України з 12 грудня 2019 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі.
4. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу зовнішньої торгівлі та співробітництва з СОТ - Департаменту міжнародного співробітництва Міністерства аграрної політики та продовольства України з 12 грудня 2019 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі…».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі №640/8828/20, у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від "27" жовтня 2023 року у справі № 640/8828/20, внести такі виправлення: в описовій, мотивувальній та резолютивній частинах рішення слова «Кузнецов» замінити словами «Кузнєцов».
Рішення суду у справі №640/8828/20 набрало законної сили.
Наказом Мінагрополітики від 12.05.2023 №71-к, на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року у справі № 640/8828/20, скасовано наказ від 12.12.2019 №789-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу зовнішньої торгівлі та співробітництва з СОТ - Департаменту міжнародного співробітництва з 12 грудня 2019 року.
Відповідно до акту за підписами представників Мінагрополітики від 15.05.2023, ОСОБА_1 ознайомлено із наказом від 12.05.2023 №71-к про поновлення на посаді - 15.05.2023.
За наданими до справи актами Мінагрополітики за 16.05.2023, 17.05.2023, 18.05.2023, 19.05.2023, 22.05.2023, 23.05.2023, 24.05.2023, 25.05.2023, 26.05.2023, 29.05.2023, 30.05.2023, 31.05.2023, табеля обліку використання робочого часу за першу половину травня 2023 року та за травень 2023 року, ОСОБА_1 не приступив до роботи, у зв'язку із не наданням військово-облікового документу та довідки ВПО, в табелях проставлені відмітки «НЗ».
Наказом Мінагрополітики від 31.05.2023 №73-к ОСОБА_1 звільнено з посади та Наказом Мінагрополітики від 14.07.2023 № 92-к внесено зміни до наказу про звільнення від 31.05.2023 №73-к, викладено у редакції щодо звільнення 31.05.2023 за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Згідно довідки Мінагрополітики від 11.05.2023 №1910-13/23-29 заробітна плата за жовтень 2019 року становить 21 386,22 грн. за 22 відпрацьованих робочих днів та за листопад 2019 року заробітна плата становить 15 859,36 грн. за 21 відпрацьований робочий день. Всього нараховано заробітної плати 37 245,58 грн. Середньоденна заробітна плата становить - 866,18 грн., середньомісячна заробітна плата складає 18 622,79 грн.
Суд в даній справі враховує подану позивачем уточнену позовну заяву 18.09.2023, та відповідь на відзив, згідно яких останній просить суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення з 12.12.2019 по дату поновлення до 11.05.2023, у сумі 766 235,52 грн., у зв'язку з чим, суд вважає необхідним вирішувати дану справу в межах заявлених вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.12.2019 по 11.05.2023 у сумі 766 235,52 грн.
Позивач наполягає що має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.12.2019 по 11.05.2023, по день винесення наказу від 12.05.2023 про поновлення його на посаді.
Відповідач вважає, що має виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу лише за один рік, оскільки весь інший час вважає таким, що умисно затягувався позивачем під час вирішення публічного спору в суді.
Таким чином, предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня поновлення на посаді з 12.12.2019 за рішенням суду по 11.05.2023, до дня винесення наказу про поновлення.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 129 Конституції України обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Також ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абзацом 1 пункту 8 Порядку 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом, позивача поновлено на посаді з 12.12.2019 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 27.10.2022 у справі №640/8828/20.
Наказом Мінагрополітики від 12.05.2023 №71-к позивача поновлено на посаді з 12.12.2019.
Суд враховує, що з дня ухвалення рішення від 27.10.2022 у справі №640/8828/20, яке набрало законної сили та підлягало негайному виконанню в частині поновлення на посаді, відповідачем було видано наказ лише 12.05.2023.
Суд зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача з 12.12.2019 (згідно рішення суду у справі №640/8828/200, з дати поновлення на посаді по 11.05.2023, до дня прийняття наказу про поновлення від 12.05.2023 (враховуючи що з 12.05.2023 позивачу мала нараховуватись заробітна плата).
В даній справі в розрахунок включаються робочі дні.
Відтак, тривалість днів вимушеного прогулу складає - 865 робочих дні (з 12.12.2019 по 11.05.2023). Розрахунок здійснено по 23.02.2022 з врахуванням святкових днів, з 24.02.2022 з дня введення воєнного стану по 11.05.2023 без врахування святкових днів).
Згідно довідки Мінагрополітики від 11.05.2023 №1910-13/23-29 про середню заробітну плату ОСОБА_1 , складену відповідно до постанови КМУ №100, яка не оспорюється сторонами, середньоденна заробітна плата позивача становить - 866,18 грн.
Отже стягненню з Мінагрополітики на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.12.2019 по 11.05.2023 у розмірі 749 245,70 грн. (866,18 грн. х 865 робочих дні), з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Оскільки справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб є відповідно обов'язком роботодавця, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Суд вказує про помилковість розрахунків позивача на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу 766 235,52 грн., у зв'язку з чим в даній заявленій сумі суд відмовляє.
Отже, позовна заява в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню, оскільки судом розраховано період вимушеного прогулу, враховуючи період з дня поновлення позивача на посаді до дня прийняття наказу відповідачем про поновлення, та у відповідному розмірі враховуючи безспірну довідку про середню заробітну плату та Порядок №100.
Суд зазначає відповідачу, що твердження відсутності підстав для виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення позивача, через те що останній затягував розгляд справи №640/8828/20, є безпідставними та такими, що не узгоджені із правовими нормами та виходячи із суті предмету спору за даною справою.
Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідач не надав суду доказів відсутності підстав для стягнення на користь позивача спірного середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із чим підстави для розподілу зазначених витрат у суду відсутні.
Позивач просить суд стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн., надає розрахунок сум судових витрат, ордер від 20.03.2023 серії КС №123184, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2638/10 від 22.06.2004.
Вирішуючи заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що на підтвердження заявленої до суми стягнення 10 000 грн. витрат на правничу допомогу до справи надано лише розрахунок сум судових витрат, ордер від 20.03.2023 серії КС №123184, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2638/10 від 22.06.2004.
Зокрема, із ордеру від 20.03.2023 серії КС №123184 вбачається наявність Договору від 20.03.2023 №01-04/2023, але до справи останній не надано.
Суд, враховуючи правові висновки Верховного Суду сформовані у постанові від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20, суд зауважує, що визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», надання розрахунку суми судових витрат, що узгоджені сторонами договору, не є безумовним доказом та підставою для розподілу спірних витрат.
Таким чином, суд відмовляє у стягненні витрат на правничу допомогу за необґрунтованістю.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 24; код ЄДРПОУ 37471967) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 749 245,70 грн. (сімсот сорок дев'ять тисяч двісті сорок п'ять гривень 70 копійок), з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
В решті вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.