Справа № 641/3618/16-к Номер провадження 11-кп/814/471/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
23 вересня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисникаОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 лютого 2016 року за №12016220540000361, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Комінтернівського районного суду м. Харків від 18 липня 2018 року,
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого
23 червня 2011 року Московським районним судом м. Харків за ч.2 ст.186, ч.ч.1, 2, 3 ст.185, ч.1 ст.263, ч.1 ст.309, ч.2 ст.342, ч.3 ст.357, ст.70 КК України на 6 років позбавлення волі,
визнано винуватим і засуджено за ч.3 ст.186 КК України на 5 років позблавення волі.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_9 в строк покарання строк його перебування під вартою з 19 до 22 лютого 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Строк покарання ОСОБА_9 ухвалено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання та залишено йому до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Ухвалено повернути після набрання вироком законної сили ОСОБА_10 внесену нею за ОСОБА_9 заставу в розмірі 80 000 гривень.
Вирішено питання щодо арешту майна, процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні ним повторно відкритого викрадення чужого майна (грабежу) з проникненням у житло за таких обставин.
19 лютого 2016 року приблизно о 12 годині ОСОБА_9 , діючи повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, шляхом підбору ключа до замка вхідних дверей проник у приміщення квартири АДРЕСА_2 , звідки почав таємно викрадати належне ОСОБА_11 майно: ноутбук «Acer Aspire 5750», вартістю 2 080 гривень, фотоапарат «Olimpus SP-620», вартістю 1 350 гривень, лижну куртку «Running River», вартістю 1 260 гривень, дві золоті обручки 585 проби, вагою 4, 5 г, вартістю 2 656 гривень 30 копійок, та вагою 6, 5 г, вартістю 3 836 гривень 88 копійок, пару срібних сережок 925 проби, вагою 5 г, вартістю 56 гривень 45 копійок, грошові кошти в сумі 15 000 гривень і речі, які не мали для потерпілої матеріальної цінності: безконтактний зарядний пристрій для мобільного телефону «Pawer Bank», пару чоловічих запонок і зв'язку ключів.
Затим ОСОБА_9 , утримуючи зазначене вище майно при собі, став залишати приміщення квартири, але на вході до неї був викритий господаркою домоволодіння ОСОБА_11 , де застосував до неї аерозольний балончик «ТЕРЕН 4», бризнувши їй один раз у вічі струмінь подразнюючої речовини (морфолід пеларгонової кислоти), та, обернувши викрадене майно на свою користь, утік із місця вчинення злочину й розпорядився ним у подальшому на власний розсуд, заподіявши ОСОБА_11 майнової шкоди на загальну суму 26 239 гривень 63 копійки.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити вирок Комінтернівського районного суду м. Харків від 18 липня 2018 року, перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч.3 ст.186 КК України на ч.3 ст.185 КК України та призначити йому покарання в межах санкції цієї статті КК України із застосуванням ст.75 КК України. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд не врахував те, що: на досудовому провадженні дії ОСОБА_9 були правильно кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, натомість факт здійснення ним відкритого викрадення чужого майна не підтверджується доказами по справі; ОСОБА_9 надавав суду правдиві, чіткі й послідовні показання щодо проникнення ним у квартиру потерпілої та вчинення саме таємного викрадення звідти належного ОСОБА_11 майна з подальшим залишенням місця злочину, в ході чого він при виході з квартири зустрів потерпілу; під час допитів прокурор здійснював тиск на ОСОБА_11 ; ОСОБА_9 визнав винуватість у вчиненні крадіжки, щиро розкаявся, повністю відшкодував майнову та моральну шкоду, потерпіла в судовому засіданні повідомила про відсутність претензій до нього, що є обставинами, які пом'якшують покарання, став на шлях виправлення, є особою молодого віку, має тяжке захворювання, яке потребує постійного й складного лікування, перебуває на обліку в лікаря з приводу наявного захворювання.
Прокурор ОСОБА_12 у порядку ст.403 КПК України відмовилась від поданої нею апеляційної скарги на вирок Комінтернівського районного суду м. Харків від 18 липня 2018 року, через це розгляд за її апеляційною скаргою не здійснюється та в цьому кримінальному провадженні не порушується питання про погіршення становища ОСОБА_9 .
Потерпіла ОСОБА_11 , обвинувачений ОСОБА_9 , який не перебував під вартою, та захисник ОСОБА_13 , будучи належним чином повідомленими про місце, дату й час апеляційного розгляду, до суду не з'явились. Потерпіла ОСОБА_11 , захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_13 клопотань про відкладення судового засідання апеляційного суду не направляли.
Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні не заперечувала проти здійснення апеляційного розгляду за наявної явки учасників провадження.
19 вересня 2024 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_9 про відкладення судового засідання, призначеного на 23 вересня 2024 року з посиланням на те, що 19 вересня 2024 року стороною захисту направлено до Верховного Суду клопотання про зміну підсудності кримінального провадження з Полтавського апеляційного суду на Харківський апеляційний суд. Інших причин неявки обвинуваченого до суду для участі в апеляційному розгляді ним і його захисниками не наведено.
Однак зазначене вище клопотання обвинуваченого є необгрунтованим і безпідставним.
За оскаржуваним вироком місцевим судом до набрання цим рішенням законної сили застосовано ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді застави й покладено на нього, зокрема, обов'язок, передбачений ч.5 ст.194 КПК України - прибувати за викликом до суду.
Відповідно до п.1 ч.7 ст.42 КПК України обвинувачений зобов'язаний прибувати за викликом до суду (незалежно від факту застосування заходів забезпечення кримінального провадження).
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що попередньо в цьому кримінальному провадженні апеляційний розгляд було відкладено виключно за клопотаннями сторони захисту 18 разів (т.3 а.п.148, 162, 169-170, 186-187, 197, 210-211, 226-227, 236, т.4 а.п.6, 13-14, 30, 54, 84, 121, 130, 163-164, 201, 225).
5 разів апеляційний розгляд відкладався у зв'язку з надходженням клопотань сторони захисту про відкладення судового засідання з посиланням на те, що нею до Верховного Суду подано клопотання з приводу направлення кримінального провадження щодо ОСОБА_9 з Полтавського апеляційного суду на розгляд до Харківського апеляційного суду.
16 березня, 06 квітня, 05 грудня 2023 року, 22 лютого й 25 квітня 2024 року колегіями суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду Верховного Суду відмовлено в задоволенні п'яти клопотань обвинуваченого й захисника про передачу для розгляду цього кримінального провадження з Полтавського апеляційного суду до Харківського апеляційного суду (т.4 а.п.79-81, 111-113, 157-159, 191-193, 219-220).
Касаційним судом установлено відсутність передбачених ч.1 ст.34 КПК України підстав для направлення кримінального провадження щодо ОСОБА_9 до Харківського апеляційного суду, а також наголошено на тому, що питання визначення підсудності в зазначеному провадженні вже вирішувалось Верховним Судом і було відмовлено в задоволенні аналогічного за змістом клопотання обвинуваченого, а спори про підсудність не допускаються.
Клопотання ж, подане 19 вересня 2024 року ОСОБА_9 до Верховного Суду, є аналогічним попередньо направленим стороною захисту клопотанням до касаційного суду, не містить нових за змістом обставин для передачі кримінального провадження до Харківського апеляційного суду, аніж тих, що були предметом розгляду Верховного Суду й визнані такими, що не є підставою для зміни підсудності справи щодо ОСОБА_9 .
Також підлягає врахуванню ідентичний спосіб подачі кожного разу стороною захисту клопотань про направлення кримінального провадження з Полтавського апеляційного суду до Харківського апеляційного суду, а саме за один чи кілька днів до завчасно призначеного судового засідання апеляційного суду, що свідчить про створення умов для того, щоб станом на момент судового засідання апеляційної інстанції було відсутнім судове рішення Верховного Суду, постановлене за результатом розгляду клопотання сторони захисту.
Ураховуючи викладене вище в сукупності, клопотання обвинуваченого про відкладення судового засідання апеляційного суду, призначеного на 23 вересня 2024 року, свідчить про зловживання ОСОБА_9 своїми процесуальними правами та не містить наведення обставин, які би з урахуванням конкретних даних цієї справи були би поважною причиною для відкладення апеляційного розгляду. Неявка без поважних причин у судове засідання обвинуваченого, який був належним чином повідомлений про місце, дату й час апеляційного розгляду, не перешкоджає проведення такого розгляду.
Судом апеляційної інстанції було створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав, у тому числі й для обвинуваченого, який правом участі в апеляційному розгляді не скористався і це залежало виключно від його волевиявлення.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку захисника ОСОБА_7 про задоволення апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України - відкритого викрадення чужого майна (грабежу) повторно, поєднаного з проникненням у житло, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст.23 КПК України й оціненими відповідно до ст.94 КПК України.
Факт того, що 19 лютого 2016 року приблизно о 12 годині ОСОБА_9 шляхом підбору ключа до замка вхідних дверей проник у приміщення квартири АДРЕСА_2 , звідки викрав належне ОСОБА_11 майно (ноутбук, фотоапарат, куртку, срібний і золоті вироби, грошові кошти, чоловічі запонки, зарядний пристрій і зв'язку ключів), загальною вартістю 26 239 гривень 63 копійки, далі залишив приміщення квартири, в ході чого його зустріла господарка домоволодіння ОСОБА_11 , в апеляційній скарзі не оспорюється та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, яким місцевим судом надана правильна юридична оцінка.
Однак доводи апеляційної скарги, наведені захисником, про неправильну кваліфікацію судом першої інстанції дій ОСОБА_9 за ч.3 ст.186 КК України та наявність в його діях складу злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України позбавлені підстав.
Так, кримінальний закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Натомість, грабіж відповідно до ст.186 КК України - це відкрите викрадення чужого майна. Тобто ці склади кримінальних правопорушень відрізняються за способом їх вчинення.
Крадіжкою є викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Таємність як спосіб вчинення крадіжки характеризується за допомогою двох критеріїв: об'єктивного та суб'єктивного. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого - викрадення вважається таємним, коли заволодіння майном відбувається за відсутності будь-яких осіб (власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно), в присутності інших осіб, але непомітно для них, або вони у зв'язку з фізичними чи психічними особливостями були нездатні дати належну правову оцінку заволодінню майном, при розрахунку на потурання від інших осіб, чи коли інші особи переконані у правомірності дій винного. Суб'єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає прагнення винного діяти непоміченим з боку інших осіб, таким чином, щоб не зустріти будь-якого опору.
Натомість, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна в присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра в свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. При грабежі винний діє відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому, не має значення, чи вживали вказані особи заходів до того, щоб покласти край викраденню. Останнє при грабежі вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.
Таким чином, розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інші особи характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_11 підтвердила те, що 19 лютого 2016 року в обідній час доби коли вона зайшла в свою квартиру (по АДРЕСА_3 ), то помітила в ній ОСОБА_9 з пакетом, у якому, як вона зрозуміла, знаходились майно, викрадене з її квартири. Обвинувачений, побачивши її, намагався приховати обличчя та бризнув їй у вічі речовиною, на що вона вдарила його по голові та безуспішно намагалась наздогнати. У неї були викрадені, зокрема, спортивна куртка, ноутбук, фотоапарат, прикраси, грошові кошти, й ці всі речі можливо помістити в пакет, який знаходився в ОСОБА_9 .
Посилання ж захисника на здійснення стороною обвинувачення тиску на потерпілу спростовуються змістом технічних носіїв інформації, на яких зафіксовано судове провадження в місцевому суді та з яких установлено, що ОСОБА_11 вільно надавала показання, відповідала на запитання учасників судового провадження за відсутності впливу на неї, який ставив би під сумнів достовірність її показань, у тому числі й з боку прокурора.
20 лютого 2016 року в ході пред'явлення для впізнання потерпіла впізнала ОСОБА_9 як чоловіка, який 19 лютого 2016 року в денний час доби знаходився в її квартирі, у відкритий спосіб викрав належне їй майно та застосував щодо неї аерозольний балончик, що підтверджується протоколом вказаної слідчої дії (т.2 а.п.164-166).
Наведені вище докази об'єктивно узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_14 (сусідка ОСОБА_11 ) про те, що з квартири ОСОБА_11 лунали крики та з неї вибіг обвинувачений, тримаючи пакет у руках. У цій квартирі були порушена обстановка, розкидані речі, а потерпіла в ванній кімнаті вмивала обличчя. У подальшому на її питання ОСОБА_11 повідомила про вчинення щодо неї грабежу.
А факт застосування ОСОБА_9 щодо потерпілої аерозольного балончика підтверджується також даними судової експертизи по дослідженню речових хімічних виробництв і спеціальних хімічних речовин №3349 від 14 квітня 2016 року, відповідно до якого на поверхні светра ОСОБА_11 , вилученого 19 лютого 2016 року за місцем проживання потерпілої, встановлено наявність слідів подразнюючої речовини (морфалід піларгонової кислоти). Речовина морфалід піларгонової кислоти, наявна в аерозольному балончику з написом «Терен-4», та сліди речовини морфалід піларгонової кислоти, зафіксовані на поверхні цього светра, мають спільну родову належність (т.2 а.п.98-100).
Як слідує з показань свідка ОСОБА_15 , він засвідчив, що ОСОБА_9 повернувся з повністю заповненим поліетиленовим пакетом, який поклав у салон керованого ним (свідком ОСОБА_15 ) автомобіля та наказав швидко їхати з місця злочину. У ході руху обвинувачений повідомив про викрадення ним чужого майна та з метою розрахунку за поїздку дістав з названого вище пакета ноутбук «Acer». Далі їх зупинили поліцейські.
Отже, показаннями свідка ОСОБА_15 у сукупності з викладеними вище підтверджено те, що в пакеті ОСОБА_9 перебувало викрадене ним у ОСОБА_11 майно.
Свідки ж ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 (патрульні поліцейські) також підтвердили наведені вище показання про наявність у під'їзді криків, вибігання з нього обвинуваченого з пакетом, залишення ОСОБА_9 місця злочину автомобілем на місці пасажира та подальшу зупинку цього транспортного засобу поліцією.
Далі 19 лютого 2016 року в ході огляду місця події по АДРЕСА_4 у транспортному засобі «ВАЗ 2109», н.з. НОМЕР_1 , яким пересувались до затримання ОСОБА_9 та ОСОБА_15 , було виявлено та вилучено: аерозольний балончик «Терен-4», металеві відмички, дві пари рукавиць, викрадені обвинуваченим із квартири речі потерпілої з поліетиленовим пакетом (із яким він вибігав із квартири потерпілої), зокрема: запонки, ноутбук ТМ «Acer Aspire 5750», фотоапарат ТМ «Olimpus SP-620», зарядний пристрій, куртку, прикраси, а також грошові кошти, що підтверджується протоколом названої слідчої дії з фототаблицею (т.2 а.п.177-214, 221-222).
Тобто й цей доказ у сукупності з наведеними вище обставинами доводить викрадення обвинуваченим речей потерпілої саме з використанням поліетиленового пакета.
Серед іншого, згідно з протоколами пред'явлень для впізнання від 20 лютого 2016 року з додатками ОСОБА_11 впізнала вилучені в ОСОБА_9 в ході зазначеного вище огляду місця події фотоапарат «OLIMPUS» і спортивну куртку «Running River» як такі, що були в неї 19 лютого 2016 року викрадені обвинуваченим (т.2 а.п.161-162, 244-245).
Таким чином, показання потерпілої є логічними, послідовними та підтверджуються наведеними вище показаннями свідків, доказами за результатами проведення слідчих дій і висновком експертного дослідження, узгоджуються між собою, а тому об'єктивних підстав не довіряти вказаним доказам немає та місцевий суд правильно поклав їх до доказової бази при ухваленні вироку. При цьому, перевіркою матеріалів справи не встановлено підстав обмовити та безпідставно звинувачувати ОСОБА_9 свідками чи потерпілою, яка в судовому засіданні місцевого суду підтвердила те, що до моменту грабежу не знала обвинуваченого.
Проте доводи захисника з посиланням на показання обвинуваченого в частині того, що він не у відкритий, а в таємний спосіб викрадав майно потерпілої, не застосовував до неї аерозольний балончик підлягають критичній оцінці та зазначені твердження ОСОБА_9 є способом захисту від пред'явленого йому обвинувачення, оскільки повністю спростовуються сукупністю викладених вище взаємоузгоджених доказів. Із них установлено, що дійсно спочатку обвинувачений проник у квартиру з метою таємного викрадення майна потерпілої, але під час злочинної діяльності був помічений ОСОБА_11 в квартирі. Як засвідчує обстановка кримінального правопорушення, в цей момент ОСОБА_9 не мав можливості розпорядитись викраденим майном і не тільки безперечно усвідомлював відкритий спосіб своїх дій, виявлення цього потерпілою, а й розпилив їй у обличчя струмінь подразнюючої речовини (морфолід пеларгонової кислоти) з використанням аерозольного балончика «ТЕРЕН 4», після чого з викраденим майном залишив місце злочину. Затим у цей же день після зупинки автомобіля, в якому він тікав, поліцією вилучено в нього викрадені в ОСОБА_11 речі.
Тобто, виходячи зі змісту способу заволодіння чужим майном та умислу ОСОБА_9 , злочинні дії обвинуваченого були розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілою, і, незважаючи на це, продовжені обвинуваченим у відкритий спосіб із метою заволодіння майном ОСОБА_11 , у зв'язку з чим переросли в грабіж.
Тому суд першої інстанції фактичні підстави кваліфікації в цій справі здійснив із дотриманням вимог кримінального закону та дійшов правильного висновку про необхідність надання правової оцінки діям ОСОБА_9 за ч.3 ст.186 КК України.
Що стосується посилань сторони захисту на кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ч.3 ст.185 КК України органом досудового розслідування при скеруванні обвинувального акта до суду, то вони є неспроможними, оскільки після дослідження частини доказів під час судового розгляду у зв'язку з установленням нових фактичних обставин кримінального правопорушення 23 листопада 2017 року прокурором було змінено обвинувачення та інкриміновано ОСОБА_9 вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України - відкритого викрадення чужого майна (грабежу) повторно, поєднаного з проникненням у житло (т.2 а.п.27-30). Зміну обвинувачення здійснено з дотриманням правил, передбачених ст.338 КПК України.
Саме в межах зміненого обвинувачення місцевим судом і було встановлено в оскаржуваному вироку обставини вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення та надано кваліфікацію його діям.
Також позбавлені підстав доводи сторони захисту про необхідність призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.75 КК України.
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
З аналізу приписів ст.75 КК України висновується, що при застосуванні даної норми кримінального закону всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Усупереч твердженням апелянта, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення тяжкого злочину, має мати для цього вагомі й достатні підстави, яких апеляційний суд у цьому кримінальному провадженні не вбачає.
Так, суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має ряд захворювань, наявність обставини, що пом'якшує покарання - добровільне відшкодування заподіяної потерпілій шкоди (майнової і моральної), та обставини, яка його обтяжує - рецидив злочинів.
При цьому, високий ступінь суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_9 злочину та його особи полягає насамперед у тому, що він, будучи судимим за вісім кримінальних правопорушень, у тому числі тяжких злочинів проти власності та громадської безпеки, за що відбував тривалий строк покарання в місцях позбавлення волі, на шлях виправлення та перевиховання не став, а знову вчинив тяжкий корисливий злочин. Це свідчить про те, що він належних висновків для себе не зробив та вперто не бажає ставати на шлях виправлення. У ході грабежу обвинувачений відкрито викрав у потерпілої майно, ігноруючи її волю та розпиливши їй в обличчя подразнюючу речовину (морфолід пеларгонової кислоту), не приховував свого наміру протиправно заволодіти чужим майном в умовах очевидності.
У діях же ОСОБА_9 наявний рецидив різнооб'єктних умисних кримінальних правопорушень. При цьому, в в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» наголошено, що з урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини за наявності рецидиву злочину.
Окрім того, перевіркою матеріалів справи не встановлено й сукупність характерних рис обвинуваченого як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, які б підтверджували готовність ОСОБА_9 належно виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки й досягти мети заходу примусу в умовах лише певного контролю за його поведінкою.
Із урахуванням наведених вище обставин у їх сукупності, на думку колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_9 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства шляхом призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям, але в розмірі, наближеному до мінімальної межі, що виключає можливість звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Думка ж потерпілої, яка зазначила про відсутність претензій до обвинуваченого та призначення йому покарання на розсуд суду не є процесуальною вимогою, звернутою до суду, вирішальним фактором у ході призначення покарання, вибору способу його виконання та з урахуванням усіх обставин, що підлягають оцінці при обранні заходу примусу в їх сукупності, не є мотивованою і достатньою підставою для звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання із встановленням іспитового строку.
Разом з цим, на доводи сторони захисту щодо наявності в обвинуваченого захворювань апеляційний суд зазначає, що при встановленні захворювань, які перешкоджають виконанню покарання, за умови їх належного підтвердження, це може слугувати самостійною підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання відповідно до ст.84 КК України та складає самостійний предмет дослідження й оцінки суду в установленому законом окремому порядку (при виконанні вироку), натомість, не вказує на необхідність і доцільність застосування приписів ст.75 КК України.
Таким чином, призначене обвинуваченому покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне, обґрунтоване й справедливе судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , залишити без задоволення, а вирок Комінтернівського районного суду м. Харків від 18 липня 2018 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4